20) Соціально-економічні наслідки інфляції

Сьогодні кожного дня у новинах ми чуємо про інфляцію. Про неї кажуть, з нею борються, її бояться. Але що ж таке насправді означає це інтригуючи слово інфляція?

До розпаду великої держави СРСР пересічний громадянин нашої країни не зустрічався з такою проблемою як інфляція. Всі ціни встановлювала держава, вони були відносно стабільними, а головне запланованими, а отже передбачуваними. Боротьба з нею йшла, як правило, на державному рівні.

Сучасній інфляції властивий ряд відмінних особливостей: якщо раніше інфляція носила локальний характер, то зараз - повсюдний, всеосяжний; якщо раніше вона охоплювала більший і менший період, тобто мала періодичний характер, то зараз - хронічний; сучасна інфляція знаходиться під впливом не тільки грошових, але і негрошових чинників.

Інфляція була і буде в кожній країні, її неможливо повністю зупинити чи знищити, але можливо регулювати її. Тому темою моєї статті стала інфляції та її соціально-економічні наслідки. Метою є дослідження самої інфляції.

Світові гроші функціонують і як загальна матеріалізація суспільного багатства. Ця їхня властивість виявляється, коли видаються зовнішні кредити, переміщуються нагромаджені багатства (золоті запаси в іноземні банки), сплачуються воєнні контрибуції[1].

Наслідки інфляції різноманітні і суперечливі:

1. Інфляція приводить до перерозподілу національного доходу і багатства між різними групами суспільства, економічними і соціальними інститутами довільним і не прогнозованим чином. Боржники багатіють за рахунок своїх кредиторів.

2. Високі темпи інфляції і різка зміна структури цін ускладнюють планування фірм та домогосподарств. В результаті збільшується невизначеність і ризик ведення бюджету.

3. Населення та корпорації прагнуть матеріалізувати грошові кошти, які швидко знецінюються. Результатом є ріст сукупного попиту і ріст цін.

4. Реальна грошова процентна ставка зменшується на величину щорічного проценту росту інфляції.

5. Відбувається знецінення амортизаційного фонду, що ускладнює процес відтворення. Крім того, знецінюються грошові заощадження населення, банківські вклади, облігації, страховки, готівкові гроші.

6. В результаті росту цін знижується конкурентоспроможність національних товарів, внаслідок чого росте імпорт і зменшується експорт, банкротують національні виробники.

7. Росте попит на більш стабільну іноземну валюту, посилюється втеча капіталів за кордон.

8. Знижується політична стабільність у суспільстві, росте соціальна напруженість.

9. Змінюється структура і зменшуються реальні доходи державного бюджету. Звужуються можливості держави для проведення експансіоністської фіскальної та монетарної політики. Зростає бюджетний дефіцит і державний борг, запускається механізм їх відтворення.

10. Інфляція приводить до прихованої конфіскації грошових коштів у населення і підприємств через податки.

11. Ефект Танзі-Олівера. Суть: інфляція знецінює надходження від оподаткування.

12. Інфляція погіршує керованість національним господарством, оскільки посилюється нестабільність, змінюються ціни, важко прогнозувати затрати і прибутки, що знижує економічну активність.

13. В умовах стагфляції висока інфляція поєднується з високим безробіттям.

14. При гіперінфляції виробнича діяльність стає неефективною, йде переорієнтація на посередницьку діяльність[2].

У наш час інфляція - одна з самих хворобливих і небезпечних процесів, що негативно впливають на фінанси, грошову і економічну систему загалом. Інфляція означає не тільки зниження купівельної здатності грошей, вона підриває можливості господарського регулювання, зводить нанівець зусилля по проведенню структурних перетворень, відновленню порушених пропорцій.

До негативних наслідків інфляційних процесів відносяться зниження реальних прибутків населення, обезцінення заощаджень населення, втрата у виробників зацікавленості у створенні якісних товарів, обмеження продажу сільськогосподарських продуктів в місті сільськими виробниками внаслідок падіння зацікавленості, в очікуванні підвищення цін на продукти харчування, погіршення умов життя переважно у представників соціальних груп з твердими прибутками .

У країнах з розвиненою ринковою економікою інфляція може розглядатися як невід'ємний елемент господарського механізму. Однак вона не представляє серйозної загрози, оскільки там відпрацьовані і досить широко використовуються методи обмеження і регулювання інфляційних процесів.

Нині в Україні значну роль у формуванні інфляції грає політичний стан країни. Популярні методи, які використовують політики задля своєї вигоди, прихильності народу (в майбутньому виборців) ведуть не тільки до прискорення темпів інфляції, але й до загального пригнічення економічного розвитку країни. Так, наприклад, улюблені народом зниження податків і збільшення соціальних виплат, невиправдана та необґрунтована додаткова емісія грошей тощо - всі ці методи маніпулювання загальною свідомістю народу ведуть до трагічних наслідків. Причому самі політики прекрасно уявляють та знають до чого призведуть ці дії. Деякі навіть встигають при цьому ще заробити, заздалегідь знаючи інфляційні прогнози. Так кожні вибори в країні супроводжуються стрімким збільшенням рівня інфляції. Поки наші урядовці будуть ставити власні інтереси вище за державні, ми не зможемо побудувати стабільну економіку та контролювати темпи інфляції.

Антиінфляційна політика

Учені-економісти, узагальнивши інформацію щодо інфляційних процесів, нагромаджену впродовж тривалого часу в усіх країнах світу, дійшли таких висновків:

Повністю позбутися інфляції в сучасних умовах неможливо, оскільки не можна ліквідувати чинники, які її спричинюють.

Протидіяти інфляції можна лише через реалізацію державної політики, яка б поєднувала цілі та методи довго- й короткотривалого характеру.

Антиінфляційна політика є складовою соціально-економічної політики держави і тому має узгоджуватися з останньою.

Методи антиінфляційної політики мають бути змішаними, тобто такими, що передбачають заходи монетарного та немонетарного характеру залежно від виду і типу інфляції, особливостей ЇЇ вияву в різних країнах.

Найважливішою складовою антиінфляційної стратегії уряду є запобігання інфляційним очікуванням. Пересічні громадяни, всі суб'єкти господарської діяльності мають позбутися страху знецінення збережень і довіряти урядові та його політиці.

У світовій практиці з середини 70-х років XX ст. широко застосовується політика таргетування (від англ. target — мета) інфляції. Метою такої політики є вибір цінового орієнтира, зазвичай це індекс зростання цін. Досягнення подібної мети передбачає здійснення таких державних заходів: законодавче встановлення і публічне проголошення розрахованих планових показників інфляції на зазначений термін. Це виявляється у введенні твердих лімітів на щорічний приріст грошової маси; скорочення бюджетного дефіциту і його ліквідацію; підвищення курсу національної валюти, що сприятиме падінню цін на імпортну продукцію, а отже, і рівню цін у країні; відповідальність центрального банку за неперевищення запланованихпоказників інфляції, його звітування перед громадськістю; прогнозування індексу зростання цін.

Водночас держава використовує різні прийоми та методи антиінфляційної політики, які мають короткотерміновий характер і спрямовані на те, щоб зменшити «температуру» інфляції. До них належать: >- стимулювання товарності економіки шляхом державної підтримки, наприклад через введення пільгового оподаткування, або перехід від безоплатного задоволення певних потреб до платних (навчання, медобслуговування, надання інформації тощо); приватизація державної власності; часткова реалізація стратегічних запасів; широкомасштабний імпорт споживчих благ; грошова реформа конфіскаційного типу. Основні методи антиінфляційної стратегії держави наведено на рис. 154.

Доки український ринок не досить розвинений, він не в змозі впливати на зміни світових, а також внутрішніх цін в окремих базових галузях економіки. Держава має втрутитися в ці процеси, в іншому випадку відбудеться зростання інфляції.