Київський національний торговельно-економічний університет

В.С. Коломієць, С.Ю.Шашенко

УКРАЇНСЬКА МОВА

Практикум

Київ 2004

Розповсюдження і тиражування без офіційного дозволу КНТЕУ заборонено

УДК 811.161.2

ББК Ш1.4Укр

Коломієць В.С., Шашенко С.Ю. Українська мова: Навч. посібник. Практикум. - К.: Київ. нац. торг.- екон. ун-т, 2004. - 122 с.

Рецензенти: С.О.Караман, доктор пед. наук, професор

(Київський міський педагогічний університет

ім. Б.Д.Грінченка),

М.М.Барахтян, канд. пед. наук, доцент

(Національний педагогічний університет

ім. М.П.Драгоманова)

Практикум знайомить майбутніх фахівців з основами усного й писемного спілкування у професійній сфері.

Особливу увагу приділено складним випадкам українського правопису, формо- та словотворення, синтаксису та пунктуації. Висвітлюються також питання етики усного фахового спілкування. Значна увага звертається на розширення словникового запасу з професійного мовлення. Кожне заняття містить стислий виклад теоретичних питань, тренувальні вправи та завдання.

Розрахований на студентів вищих навчальних закладів економічного профілю.

	 В.С. Коломієць, С.Ю. Шашенко
	 Київський національний торговельно-економічний університет, 2004

Передмова

Пропонований навчальний посібник призначено для студентів вищого навчального закладу економічного профілю, які за навчальним планом мають опрацювати курс української мови (за професійним спрямуванням) протягом триместру.

Матеріал у посібнику дібрано відповідно до Робочої програми курсу “Українська мова (за професійним спрямуванням)”.

Посібник містить загальні теоретичні питання з української мови, охоплює найважливіші розділи українського мовознавства: орфографію, лексику, морфологію, синтаксис і пунктуацію.

Основні правила українського правопису подаються за останнім виданням “Українського правопису” (К.: Наукова думка, 2002), що забезпечує їх нормативність. Система вправ, які додаються до правил, дає змогу студентам самостійно працювати над підвищенням рівня своєї грамотності.

Мета посібника – допомогти студентам підвищити загальний мовний рівень: оволодіти лексичними, граматичними та стилістичними нормами сучасної української мови, а також зорієнтуватися у процесі підготовки фахової документації.

Посібник складається з 13 занять, які містять стислий виклад теоретичних питань, складні випадки українського правопису, тренувальні вправи та завдання. Подано також “Словник ділової людини”, “Словник термінів, найбільш уживаних у ділових документах”.

Список рекомендованої літератури стане у нагоді студентам під час самостійної роботи над поглибленням й удосконаленням знань з української мови.

Тема 1 Функціонування української літературної мови як мови державної

Мова – втілення думки. Що багатша думка, то багатша мова. Любімо її, вивчаймо її, розвиваймо її! Борімося за красу мови, за правильність мови, за багатство мови...

М. Рильський

Ставлення до рідної мови – свідчення національної свідомості. Культурномовні питання мали велике значення в усі періоди історії України, мовна проблема - це політична проблема, яка завжди в полі зору держави.

У Конституції України, яку прийнято 28 червня 1996 року, записано:

Стаття 10

Державною мовою в Україні є українська мова.

Держава забезпечує всебічний розвиток і функціонування української мови в усіх сферах суспільного життя на всій території України.

В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Держава сприяє вивченню мов міжнародного спілкування.

Застосування мов в Україні гарантується Конституцією України та визначається законом.

Стаття 11

Держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

Стаття 12

Україна дбає про задоволення національно-культурних і мовних потреб українців, які проживають за межами держави.

Державною в Україні може бути лише літературна українська мова.

Літературна українська мова – це унормована, відшліфована форма загальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери суспільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту, побут людей. Вона характеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, високою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Обидві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має і свої особливості, що пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній з форм.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі державної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спілкування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе окремі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І.П.Котляревський – автор перших великих художніх творів українською мовою (“Енеїда”, “Наталка Полтавка”, “Москаль-чарівник”). Він першим використав народнорозмовні багатства полтавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної мови вважають Тараса Шевченка, який відібрав з народної мовної скарбниці багаті лексико-фразеологічні шари, відшліфував орфоепічні й граматичні норми, поєднав її різнотипні стильові засоби (книжні, фольклорні, іншомовні елементи) в єдину чітку мовностилістичну систему – українська мова стала придатною для вираження найскладніших думок і найтонших почуттів; вивів українську мову на рівень високорозвинених європейських мов, відкрив перед нею необмежені перспективи дальшого розвитку.

Традиції Т.Шевченка у розвитку української літературної мови продовжували у своїй творчості Іван Франко, Леся Українка, Панас Мирний, Михайло Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і збагачується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов’язкових для всіх літературних норм.

Норма літературної мови – це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у процесі суспільної комунікації.

Норми літературної мови	регулюють ПРАВИЛЬНІСТЬ	Приклади
Орфоепічні	вимови звуків, звуко­сполучень, наголошення слів	ведеться [ведеця], кігті [кіхті], позáочі, добрóдій
Орфографічні	написання слів	пів’яблука, пів-Європи
Лексичні	вживання слів у властивих їм значеннях, правильне поєднання слів	будь-яке (любе) питання, випрасував (погладив) одяг, наступна (слідуюча) зупинка
Граматичні	творення слів, уживання форм слів, побудови слів і речень	по містах і селах (містами і селами), згідно з наказом, відповідно до наказу, найбільший (самий найбільший)
Стилістичні	використання мовних засобів, властивих даному стилю	Серед проблем, якими займається колектив, чільне місце (займає) посідає...
Пунктуаційні	вживання розділових знаків	Це, без сумніву, є актуальним

Норми характеризуються системністю, історичною і соціальною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому у межах норми співіснують мовні варіанти, під якими розуміють видозміни однієї й тієї ж мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб суспільства в кодифікації написань і відображають тимчасове співіснування старого і нового в мові.

Вправи та завдання