2.Українські народні ліричні пісні.

Українські народні ліричні пісні супроводжують людину протягом всього життя. Будь-яка життєва подія має своє відображення в мелодії. Що може краще допомогти змалювати переживання чи щиру радість, сум чи щастя, гнів чи любов. Переживання, почуття, стосунки, завжди відігравали ключове значення в житті людини. Це відображалось на духовно-емоційному стані людини, її відношенні до оточуючих тощо.Українські народні ліричні пісні, як поняття, з’явились, коли фольклор почав поступово втрачати своє первісне значення і згодом набув значення художньої творчості. Ключове значення цих пісень, звичайно, полягає в ліризмі. Основним не є зображення фабули або сюжетності змісту, основне і найголовніше - це описання та змалювання внутрішнього, багатого світу людину, яка сприймає все через призму своєї тонкої, творчої душі. Для української народної ліричної пісні характерним є емоційна напруженість, зумовлена певним життєвим епізодом, який залишив слід на думках, нездійсненних мріях та бажаннях.

Українські народні ліричні пісні - як вид мистецтва з’явився в 16-17 ст. З плином часу, українська народна лірична пісня змінювалась та розвивалась. Народні писемні записи, які дійшли до наших часів, свідчать про високу майстерність та надзвичайну творчість народу.

Українські народні ліричні пісні поділяються на 2 великі групи : родинно-побутові та суспільно-побутові українські пісні. Родинно-побутові пісні змальовують особисте життя, відносини, конфлікти, драми, а суспільно-побутові пісні описують соціальні проблеми певної верстви населення. Всі соціальні, економічні та політичні зміни в суспільстві знаходять відображення в суспільно-побутових піснях.

Коломийка - весела жартівлива чи лірична співанка танцювального характеру. Як правило, це коротка, найчастіше дворядкова пісня, кожний рядок якої складається з чотирнадцяти складів, з паузою після восьмого

складу. Можливо, назва пов'язана з назвою міста Коломия або назвою гуцульського танку „коломийка" (коло), де ця пісня виступає як приспівка до танцю. Коломийкові традиції досить розвинуті в Чернівецькій, Львівській, Івано-Франківській, Тернопільській та Закарпатській областях. Твори такого типу відомі з ХV ст. Коломийки розрізняють кількох видів: родинно-побутові (кохання, родинні стосунки), соціальні (панський гніт, рекрутчина, тяжка виснажлива праця), еміграційні.

3. Фольклорна проза. Казки.

Фольклорна проза охоплює казки, легенди, перекази.

Казка — малий епічний жанр, корені якого сягають в усну народну твор¬чість. В основу казки покладено вигадані, фантастичні чи авантюрні події. Кінцівка є переважно оптимістичною: добро перемагає зло.

Вже в самому слові «казка» міститься стисла вказівка на певні ознаки цього жанру: казка — від слова «казати», це те, що «кажеться», тобто розповідається. Як і багато інших епічних жанрів казка паралельно існує як у фольклорі, так і у формі авторської літературної творчості. Жанр фольклорної казки генетично сходить до міфу. Як вважає Е. Мелетинський, казка могла відо¬кремитися від міфів унаслідок «розриву безпосереднього зв'язку цих міфів з ритуальним життям племені. Відміна специфічних обмежень на розповідання міфу, допущен¬ня в коло слухачів невтаємничених (жінок та дітей) тягну¬ли за собою мимовільну настанову оповідача на вигадку, підкреслення розважального моменту й неминуче — ослаб¬лення віри в достовірність розповіді. Із міфів виводять¬ся особливо сакральні моменти, посилюється увага до сімейних стосунків героїв, їхніх суперечок, бійок і т. п. Пер-вісна сувора достовірність поступається місцем несуворій, що сприяє дедалі більш усвідомленому у вільному вимислі». Вільна вигадка, яка чимдалі, тим більше пориває з необхідністю наслідування твердо фіксованих реалій міфу, внутрішня настанова оповідача (казок) на розважальне, а не на світоглядне, пізнавальне ідейне завдання казки, — це ті чинники, з яких поступово постає жанр. Тематич¬но фольклорна, як і пізніша літературна казка, поділяється на три великі групи: 1) казки про тварин; 2) фантастично-чародійні казки; 3) соціально-побутові казки.

До народних казок відносимо: коза дереза, телесик, колобок, рукавичка, іван побиван, яйце райце, молодильна вола, ох, кобиляча голова та інші.

Перші записи українських народних казок були здійснені І. Срезневським у 1829 р., М. Костомаровим у 1843 році, І. Головацьким в альманасі „Вінок русинам на обжинки" у 1847 р. Дослідження цього жанру розпочав Й.Бодянський книгою „Наські українські казки" в 1835 році. Казки збирали, систематизовували, досліджували М.Максимович,П.Куліш,Д.Мордовець, К.Шейковський, М.Драгоманов, П.Чубинський та ін. У 1857 році П. Куліш видає „Записки о Южной Руси", казки є складовою частиною цієї книги.