15. Ідейно-естетичний аналіз творів т. Шевченка «Сон», «Розрита могила»...

У Березані 9 жовтня написано першу поезію на Україні — «Розрита могила». Безпосереднім приводом до її написання стали археологічні розкопки, здійснювані Київською археографічною комісією (точна назва: «Временная комиссия для разбора древних актов»). У районі Березані була значна кількість історичних пам’яток. Так, у власноручних археологічних записах Шевченка, зроблених пізніше (1845 р.), є згадка про три високі могили поблизу Березані, по дорозі з Переяслава до Києва. Згадано тут і так звану Богданову могилу по Золотоніському шляху. Можливо, поет мав на увазі саме її, бо у вірші йде мова про Богдана Хмельницького. Нарешті, в цих записах згадується й Березань: «Между местечками Березанью и Яготыном в 15 верстах от Переяслава огромное древнєє земляное укрепление» (VI, 306).

Згодом сам Шевченко як співробітник археографічної комісії візьме участь у розкопці могил поблизу Фастова. Але спочатку до розкопок він поставився негативно.

В альбомі «Три літа» вірш «Розрита могила» записано не першим, а п’ятим (перед ним: «Чигрине, Чигрине», «Заворожи мені, волхве», «У неділю не гуляла», «Гоголю»). Важко твердо визначити причини цього порядку. Може, під руками в поета не було його автографа, може, він не хотів, щоб ця поезія була провідною, заспівом для всієї збірки? Проте лишається факт, що її переписано до альбому.І. Франко у статті «Причинки до оцінення поезії Шевченка» (1881) назвав твори, починаючи з періоду «Трьох літ», поезією політичною. Першим її зразком був вірш «Розрита могила». Ясна річ, що ні про яке друкування цього вірша в умовах цензури не могло бути й мови. Але поет особливо й не ховався з ним: альбом «Три літа» — досить велика річ. Ні в яку кишеню її не заховаєш. На жаль, тоді Шевченко не набув ще політичного досвіду — через те й не ховався від людей зі своїм альбомом.

Розрита могила... Образ могили — один із найпоширеніших у ранній творчості митця. Він зустрічається майже в кожному творі.

Розкопки могил здавалися поетові блюзнірством, знущанням зі слави народу. Ще з більшою силою ці думки й почуття виявлені в сповненій ідеями патріотизму поезії «Розрита могила». У ній Шевченко висловив протест проти соціального і національного гноблення українського народу царизмом, гостро засудив українських /94/ панів і чиновників, які здійснювали політику самодержавства на Україні. Поет звинувачував українських кріпосників — «недолюдків», «перевертнів», які допомагали «з матері полатану сорочку знімати», «матір катувати». 1844 року Т.Шевченко написав поему «Сон». Це його перша політична сатирична поема. Автограф потрапив у III відділ, коли поета заарештували. Під час слідства на нього була звернена особлива увага як на твір, сповнений «противозаконных и возмутительных мнений». Друкування поеми заборонялося аж до 1905 року, але вона поширювалась в рукописних списках, один з яких потрапив до Львова. Тут у 1865 році вона була вперше надрукова.При написанні поеми «Сон» Шевченко не мав літературного взірця, тому за стилем, жанром, композицією і, головне, за ідейно-художнім спрямуванням та силою узагальнення була твором новаторським.

У підзаголовку автор назвав «Сон» «комедією», маючи на уваз сатиричний характер відображення дійсності у творі, його антицар-ське і антикріпосницьке спрямування і те, що в ньому, як і в «Божественній комедії» Данте, мова йтиме про пекло, тільки не про біблійне, а про земне. За основними жанровими ознаками «Сон» - ліро-епічний твір, основна увага в якому приділена зображенню гостроконфліктни ситуацій, переживань. У силу основного матеріалу зображення і провідного ідейного спрямування - засудження царату як політичного ворога - поему «Сон» справедливо називають політичною поемою.

Своєрідність побудови твору (а він складається зі вступу і трьох картин сну, в яких автор бачить себе в польоті над Україною, потім переноситься до Сибіру, а згодом опиняється в Петербурзі) полягає

в тім, що автор таким чином має змогу показати всю панораму суспільного життя XIX ст.Т. Шевченко залучає сміх як прийом знищення, заперечення, гострого осміяння й глумлення над світом зла та насильства (такий знищувальний, викривальний сміх іменуємо сатирою), підживлюючи його особливо дошкульною, злою насмішкою, тобто сарказмом. З уїдливим сарказмом змальовано кульмінаційний епізод поеми - прийом у царському палаці, «парад» блюдолизів і сцену «генерального мордобиття». Добираючи дошкульні епітети, порівняння («диво-цариця, мов та чапля між птахами», цар з царицею «мов сичі надуті»). Аби підсилити таке враження від адміністративно-політичного олімпу самодержавної Росії, поет до сцени мордобиття - промовистої політичної метафори - додає гротескну заключну сцену, де реальне поєднується із нереальним, фантастичним: «диво дивне сталося на світі». Від крику царя зникають під землю і челядь, і блюдолизи, а сам владика, деспот з ведмежою поставою, нагадує безсиле і смішне кошеня. І цей сатиричний символ містив у собі вражаючу за силою інформацію - могутність царизму оманлива, вона тримається на гнобленні. І той, хто бенкетує в той час, коли під тином «опухла дитина, голоднеє мре», буде покараний - такий вищий суд: вища правда. Такої викривальної сили і такої глибини політичної думки українська література ще не знала.Перед читачем проходить ціла галерея образів, які допомагають чіткіше окреслити ницість пануючого класу. Це «безталанна вдова» Україна, «повита красою», де латану свитину з каліки знімають, і не просто знімають, а «з шкурою», де єдиного сина забирають у вдови і віддають його до війська. А від покритки, що «попідтинню з байстрям шкандибає», відцурались батько й мати. Хто може захистити цих знедолених? А у Сибіру мучиться - «цар волі» - володар того «духу істини», про який говориться в епіграфі до твору: «Дух исти-ньі, его же мир не может прияти, яко не видит его, ниже знает его».

Отже, «комедію» свого існування, підкреслює Шевченко, самодержавно-кріпосницький лад буде продовжувати до тих пір, поки народ не пробудиться до активної діяльності, не пізнає «дух істини», не відчує всю велич і нездоланність своїх прихованих сил.

16. Творчість Шевченка періоду «Трьох літ».Новий період творчості Шевченка охоплює роки 1843 — 1847 (до арешту) і пов'язаний з двома його подорожами в Україну. За назвою збірки автографів “Три літа” (яка містить поезії 1843 — 1845 рр.) ці роки життя й творчості поета названо періодом “трьох літ”. До цього ж періоду фактично належать і твори, написані у 1846 — 1847 рр. (до арешту).

Період “трьох літ” — роки формування художньої системи зрілого Шевченка. У ці й наступні роки поет пише твори “Сова”, “Наймичка”, “І мертвим, і живим...”, “Сон”, “Єретик”, “Великий льох”, “Розрита могила”, історичні поезії періоду заслання. Художній метод Шевченка — цілісний і водночас “відкритий”, тобто поет свідомо звертався до різних форм художнього узагальнення й різних виражальних засобів відповідно до тих завдань, які розв'язував.

Перша подорож Шевченка в Україну тривала приблизно вісім місяців. Виїхавши з Петербурга у травні 1843р., поет відвідав десятки міст і сіл України (рідну Кирилівку, Київ, Полтавщину, Хортицю, Чигирин тощо). Спілкувався з селянами, познайомився з численними представниками української інтелігенції й освіченими поміщиками (зокрема, з М. Максимовичем, В. Білозерським, П. Кулішем, В. Забілою, О. Афанасьєвим-Чужбинським, братом засланого декабриста С. Волконського — М. Рєпніним, з колишнім членом “Союзу благоденства” О. Капністом, майбутнім петрашевцем Р. Штрандманом та ін.). В Україні Шевченко багато малював, виконав ескізи до альбому офортів “Живописна Україна”, який задумав як періодичне видання, присвячене історичному минулому й сучасному народному побуту України. Єдиний випуск цього альбому вийшов 1844р. у Петербурзі. В Україні Шевченко написав два поетичних твори — російською мовою поему “Тризна” (1844р. опублікована в журналі “Маяк” під назвою “Бесталанный” і того ж року вийшла окремим виданням) і вірш “Розрита могила”. Та, повернувшись до Петербурга наприкінці лютого 1844р., він під враженням побаченого в Україні пише ряд творів (зокрема, поему “Сон”), які остаточно визначили подальший його шлях як поета.Навесні 1845р. Шевченко після надання йому Радою Академії мистецтв звання некласного художника повертається в Україну. Знову багато подорожує (Полтавщина, Чернігівщина, Київщина, Волинь, Поділля), виконує доручення Київської археографічної комісії, записує народні пісні, малює архітектурні й історичні пам'ятки, портрети та краєвиди. З жовтня по грудень 1845р. поет переживає надзвичайне творче піднесення, пише один за одним твори “Єретик”, “Сліпий”, “Наймичка”, “Кавказ”, “І мертвим, і живим...”, “Холодний яр”, “Як умру, то поховайте” (“Заповіт”) й ін. Усі свої поезії 1843 — 1845 рр. (крім поеми “Тризна”) він переписує в альбом, якому дає назву “Три літа”. 1846р. створює балади “Лілея” і “Русалка”, а 1847р. (до арешту) — поему “Осика”("Відьма"). Тоді ж він задумує нове видання “Кобзаря”, куди мали ввійти його твори 1843 — 1847 рр. легального змісту. До цього видання пише в березні 1847р. передмову, у якій викладає свою естетичну програму, закликає письменників до глибшого пізнання народу й різко критикує поверховий етнографізм і псевдонародність. Видання це не було здійснене через арешт поета.