Жінка і бандура

Про історію бандури було питання, чи колись жінки грали на бандурі. Питання зрозуміле, бо ж говорилося про козаків із Запоріжжя , де жінкам не було вступу, про сліпих мандрівних кобзарів XIX століття, а також про наших визначних модерних бандуристів, як, наприклад, Василь Ємець, Зиновій Штокалко, Григорій Китастий та багатьох інших. Не виключено зокрема, коли це питання ставили чоловіки, що за ним крилася доля «сексизму», мовляв, чому жінки пхаються в «не своє діло».

Тоді доводилося вияснювати, що історичні документи дають нам неповну картину. Правда, що до цехів бандуристів жінок не приймали, але можна спитати, до яких інших цехів допускали жінок. Січ Січчю, хоча вона й стала свого роду іконою в історії України, але ж вона була одна і ні в якому разі не була типовим явищем. А мандрівні бандуристи? Вони звичайно мандрували самі, або лише із своїм поводирем, а це (чи не в усіх суспільствах) буває виключно «чоловічим» явищем. Але й вони не віддзеркалювали цілої спільноти. Адже музикантів було на багато більше по всій Україні, ніж мандрівних бандуристів.

Хоч більшість наших даних про бандуру маємо з XIX століття і початку XX століття, у той час об`єктивні суспільні обставини на бандурі грало взагалі мало людей, отже в тому нечисленному середовищі (спершу завдяки цеховій системі) в той час жінок не було. В ті роки навіть ареал бандури був обметаний насамперед до центрального Лівобережжя.

Але до того часу, зокрема до закріпачення України, обставини мусили бути інакшими. З описів фольклористів, що по всій Україні на різних інструментах грали і чоловіки, і жінки. Сучасні дані правдоподібно досить точно віддзеркалюють і стан у старовині. Тому, якщо перескочити винятковий етап бандури передусім у XIX столітті, можна припустити, що на бандурі грали колись і жінки.

6

Коли інструмент опинився в чоловічих руках у XIX столітті, так у ХХ столітті жінки направили цю історичну кривду й привернули собі й цей інструмент. Але цей процес був поступовим. Одною з перших була дружина Костя Містевича, про неї казали, що вона краще грала від свого чоловіка. Тоді, вже після Другої світової війни, в Україні майже непомітно завелися тріо бандуристок.

До першого тріо бандуристок належали Н. Павленко,

В. Третякова й Т.Поліщук, а за ними пішли цілі ряди таких тріо. Тоді був організований Полтавський ансамбль бандуристок. Чи не справедливо, що в тому місті, де колись Гнат Хоткевич керував капелою, яку згодом злучено з Київську у взірцеву Всеукраїнську капелу, а згодом в Українську капелу бандуристів імені Т. Г. Шевченка, що в тій Полтаві найбільшим (а може й однаковим) бандурним колективом є жіночий.

Боротьба Української жінки за рівноправність – довга, та ще й тепер подолала багато перешкод.

7

Основна частина