Сичав в його Гдерева] жилах і тіло натруджене пік,

С. Я. Єрмоленко

—

Єдність і протиставлення завжди виступають разом і в такій синтак­сично-стилістичній фігурі, як повтор °. Повтор у його класичній формі анафор і епіфор зустрічається в поезії М. Бажана (особливо в ранній) рідко. Натомість активізується форма словесного повтору, який розгор­тає словосполучення, речення, уточнюючи певне слово, вводячи його в нові синтаксичні зв’язки. Напр.:

Спіраль буття, закружена спіраль.

Кінчивши коло, починає інше

(І. 175).

Мороз ширяв без краю, без границь,

Великий, тихий океан морозу

(і. 169).

У пристрасному монолозі стилістичної ваги набуває дієслівна форма другої особи (пор. живи, життя безсмертне, живи, священна славо як виростаєш ти...), що протиставляється в тексті описовій функції третьої особи. За формами вираження особи ліричну розповідь можна поділити на кілька типів; серед них основні: з перевагою монологічного мовлення ліричного «я»; з активною формою другої особи — як співбесідника, слу­хача, діяча; з описовим характером розповіді (перевага третьої особи). Для публіцистичності як індивідуальностильової ознаки властиві всі три форми ліричної оповіді. Проте індивідуальному стилеві М. Бажана, зо­крема творчості раннього періоду, притаманні здебільшого форми другої і третьої особи.

У творах пізнішого періоду, найвиразніше в поемі «Політ крізь бурю», поєдналися компоненти публіцистичності з елементами інтимізації лірич­ного мовлення. Інтимізація мовного стилю помічається і в циклах «Міцке- вич в Одесі», «Італійські зустрічі». Вона виступає в таких моментах мовної творчості поета: у розвинених формах ліричного монолога, в яких пряма мова поєднується з невласне-прямою і непрямою (тут використовуються форми запитань-відповідей — пор.: Де я їх надибала? В школі за тихим Оскалом, (II, 317); у конкретно-мовному вираженні другої особи, яка присутня як співбесідник, а не як фігура, предмет для риторичного звертан­ня, у використанні таких синтаксичних конструкцій, які властиві усно- розмовній формі мовлення з його повторами, уривчастими структурами (пор.: Приніс тобі дарунків не багато. *Кобзар» в оправі, ще й пенал фігур­ний. — Це батько мій, це наш Василь, мій тато. Тому шість років. Більше, як шість років (II, 304); Казала мати.—Помилка. Страшна. Дурна. Кричуща. Скоро буде вдома (II, 305); у функціонуванні структур із при- займенниковими відокремленими означеннями тощо.

Взаємодія засобів публіцистичності та інтимізації поетичної розпо­віді М. Бажана — процес складний і характерний для розвитку індиві­дуального мовлення поета. Синтаксис поезії Бажана — виразна сторона його творчості: будова розповіді, структура речень, словосполучень під­порядковані карбованому ритмові публіцистичного стилю. У синтаксисі, зокрема, формується індивідуальна образна система, виявляються особли­вості сприймання дійсності поетом — через дієву ознаку, в динаміці об­разів.

• Див.:Ю.

6-42Д

81

ЕТИМОЛОГІЯ И НАРОДНА ЕТИМОЛОГІЯ

Етимологія вивчає походження слів, але не всі слова нашої мови одц_Эк І цікавлять етимолога. Походження більшості слів очевидне і спеці _ajl°^b. науки не потребує, наприклад братик, братній, братерство, братер_СЬі}Щ брататися, братання, побратим, що утворені на основі слова бп? Але вже само слово брат, як і слова сестра, мати, сы«, або вода, _в0г^ | гора, небо, або молоко, віск, вовна, — це прості слова нашої мови, Ч ходження яких загубилося десь у глибинах історії і повинне бути розк_р?Ш за допомогою спеціальної науки. Саме вони й є об’єктом етимології. ^ІТі-| Однак трапляється, що слово «підводить» мовлянина, а інколи і _В%1 ного. На вигляд ніби очевидне, по суті ж не є таким. Рослина смілка наЯ вається в українській мові ще липка й липняк. На перший погляд здається що назви липка і липняк взято від назви дерева липа, тим більше, щ1 нашій мові існує спосіб позначення окремого зілля за схожими Деревами наприклад, зілля дубок і сосонка дістали свої назви від відповідних дер_Є|И Але насправді назви зілля липка і липняк утворено не від липа, а від лцЛ нути і липкий, і підставою для цього став клейкий сік, характерний дЛ смілки: це підтверджує інша назва для цієї рослини — сорочий клей.

Одна з риб в українських говірках називається язик. На перший ло-І гляд здається, що це перенесення від назви відомого органа, тим більше. І що своєю довгастою формою ця риба схожа, скажемо, на коров’ячий язнЛ В ДІЙСНОСТІ ж язик — це те, ЩО Й ЯЗЬ, І виведено ВІД слова ЯЗЬ, ЯК І формі! язюк, що теж походить від слова язь. До речі, риба язь ще називається в’язь, і ця форма успішно конкурує з першою за місце в літературній мові¹! Авторові цієї замітки одного разу довелось чути пояснення старого рибалкш «Це риба язь, а правильніше в'язь, бо від в'язати». На питання, що ж щ ній зв’язане, старий знітився і відповів: «Не знаю — кажуть і так, ■ так». А насправді, як показує етимологія, первинною є саме форма язь-1 вона має точні відповідності в інших слов’янських мовах (рос. і білорЦ язь, пол. jaz', верхньолуж. і нижньолуж. jaz і т. д.), а це свідчить про пря слов’янське походження цієї, зрештою етимологічно не з’ясованої, загаді кової назви.

Наявність у нашій мові конкуруючих варіантів язь і в'язь говорити про те, що носії мови намагаються якось пояснити непояснене, умотивуваї ти невмотивоване. Це мотивування може бути випадковим і логічно неспроі можним, як у прикладі з нашим рибалкою — типовим представником ноі сіїв мови —, однак воно існує об’єктивно і має психологічне підгрунтяі У даному випадку перед нами процес т. зв. народної етимології, під якоя треба розуміти вторинне зближення двох паронімічних, тобто подібнії! за звучанням слів з метою мотивації одного з них. До народної етимології деякі вчені ставляться без належного респекту і недооцінюють цього важлиі

¹ Так, О. П. Маркевич і Й. І. Короткий у своєму «Визначник} прісноводних риб УРСР» (К., 1954) віддали перевагу формі в’язь (стор. 86, 204), * форму язь поминули зовсім.