1 Бачвансько-сремеькі українці традиційно звуть себе русинами, свою мов/ — «рускою»; визначаючи місце своєї мови серед інших слов'янських, автор шкільно?

53

льовані у «Граматиці», обмежувалися початковою освітою народу, і вищу освіту, на думку Г. Костельника, народ повинен здобувати сеп2° хорватською або українською літературною мовою (до речі, й сама гра тика побудована значною мірою на порівнянні бачванського діалект^ українською, польською, словацькою й сербохорватською мовами), гір/ ³ пнс, який прийняв Г. Костельник, — це фонетичний український правог?⁰ («желехівка») з однією сербською особливістю: буква и позначає звук^Ис що не пом'якшує попереднього приголосного. '

Літературна мова бачвансько-сремських українців забезпечує потрєг ШКОЛИ, нею друкуються ШКІЛЬНІ підручники, ДИТЯЧИЙ журнал «ПІОНерСк заградка», газета «Руске слово», альманах «Народний календар», а тако художні твори, переклади, різні збірники тощо. ^>к

Зараз на території Воєводини є п'ять українських шкіл, у яких працю. 53 вчителі і навчається 1257 учнів.

Велику культурно-освітню роботу проводить інтелігенція — письмен ники. вчителі, мовознавці, працівники преси та ін.; активно працюю-/ культурно-освітні товариства; багато молодих русинів вчиться у вищи* навчальних закладах країни.

Друкована продукція, що виходить рідною мовою, спрямована на те щоб заохотити населення до активного громадського і культурного життя’ У підручниках для початкової восьмирічної школи вміщені уривки з тво­рів українських письменників Югославії, твори сербських, хорватських македонських поетів та письменників, твори класиків інших літератур' У читанці для 6 класу, наприклад, зустрічаємо імена Т. Шевченка, І. фр_ан’ ка, Лесі Українки, Л. Глібова, М. Гоголя, О. Пушкіна, Л. Толстого, І. Тур­генева, М. Горького, Ф. Шіллера, Дж. Лондона та ін.

Про значні здобутки художньої літератури свідчить поява двох анто­логій — «Антология поезиї бачванско-сремских руских писательох» (1963) і «Антология дзецинскей поезиї» (1964) та ряду інших видань.

Якою ж вона є, ця «руска бешеда», якими шляхами вона розвивалася і розвивається тепер?

Відомий український учений, фольклорист і етнограф Володимир Гна- тюк, дослідивши мову українців Бачки і Пряшівщини, прийшов до виснов­ку, що в основі своїй це один з південно-західних українських діалектів, що побутує на словацько-українському пограниччі і зазнав певних впливів словацької і польської мов. Словацький діалектолог С. Цамбел висловив думку, що керестурська говірка належить до змішаних українсько-східно* словацьких говірок «земплинсько-ужського типу». «Слід врахувати також,— писав дослідник, — що й самі східнословацькі говірки мають перехідний польсько-українсько-словацький характер» *.

Українське населення, внаслідок постійних і тривалих контактів із східнословацьким населенням, поступово переймало окремі риси цих го­вірок. Пізніше, після переселення в Бачку, ця говірка поступово попов­нювалася (насамперед, лексично) ще елементами сербохорватської, угор­ської і німецької мов.

У сучасній літературній мові бачванців можна відзначити такі риси української мови: 1) наявність -ри- (-ир-), -ли- {хрибет, блиха, кирвавиц, апиржень); 2) поряд з типовим для польської мови розвитком давнього сонорного л у -ла-, -ло-, -лу- (длуги, длобац, слунко) частіше зустрічаємо

граматики Микола Кочиш пише: «Наша бешеда спада до групи славянских язикох. То аіялект украївскей бешеди котри ма даедии прикмети польскей и словацкей бе­шеда» (Микола Кочиш, Мадери не к а бешеда, часц І, Нови Сад, 1965).

*S- Gzambel, SI oven ska reć a jej miesto v rodine slovanskfch jazykov, Ь ?*^wy.JL.^{wy materi}al recovy, I, Vychodnoslovenske narećie, Turćiansky, Sv. Mar. tin.. 1906, crop. 122.

54

*ол-, ~°^в~ (р^ипголк°вац, волна, полни, колбаса, чолнок, оков ти, вовк); 3) пере­хід є в о після шиплячих перед наступним приголосним (чоло, пчола); 4) пе­рехід старого дифтонга іе в і (бида, гніздо, грих, дзивка, рика, ридки);

5. закінчення -ого, -ому в родовому і давальному відмінках однини прик­метників і займенників (того, нашого, тому, доброму); 6) нерозрізнення родових форм у називному відмінку множини прикметників та займенників (добри хлапци, братово дзеци); 7) українські діалектні риси: а) синкретизм орудного і місцевого відмінків однини (тим добрим сином, дзецком і у тим добрим сину, дзецку), б) закінчення -ем, -ім у першій особі однини тепе­рішнього часу (вяжем, робим) та ін.

Наголос постійний, на передостанньому складі, як у східнословаць- ких говорах та польській мові (зустрічається і в західноукраїнських говірках).

Проте ряд важливих і поширених рис помітно відрізняє цей діалект від української мови: перехід передньоязичних т, д у ц, дз перед голосними переднього ряду (дзекуем, дзивче, ганьбиц, дзеци); вимова м’яких с і з як їй, ж, (крашнє, шветло, шпивац, жима, шніг, жем — земля).

Значні відмінності є і в граматичній будові. Пор. такі речення: мойо и братово дзеци — мої і братові діти; видзел го читац >— бачив, як він читав; зос тупу шекеру дуб не звалїш — тупою сокирою дуба не звалиш; сциснул бим ци руку, лем да ти ту тераз — стиснув би тобі руку, якби ти була тут.

Як і в кожній літературній мові, у мові югославських українців по­всякчас розвивається і вдосконалюється її лексична система. Збагачується лексика значною мірою шляхом творення нових термінів і слів на базі власних словотворчих можливостей, напр.: шор — ряд, порядок; виию- ровац — вирахувати; ушориц — впорядкувати. Зокрема виникає велика кількість нових слів на означення абстрактних понять: випатрунок (вигляд), розпатрунок (розгляд), надпатрунок (нагляд), препатрунок (перегляд) та ін. Значну частину термінів запозичено з сербохорватської мови; через цю мову (часто зберігаючи й форму слова) потрапляють і іншомовні слова, напр.: хумани, филолошки, технички, инспирирац.

Багато є засвоєних слів і з української літературної мови, напр.: ришучи, свидоми, свидомосц, засиданє, рижни, неришучи, обережни, безсо- висни, смертельни, змист, висти, взагалі та ін. (слід пам’ятати, що безпо­середнє засвоєння з української літературної мови утруднює, насамперед, фонетична розбіжність: серед фонем бачванського діалекту відсутні м’які приголосні з, /7і, д, с, ц, р та українське и, немає ряду чергувань, нетипове повноголосся та ін.).

Мовні питання постійно перебувають у полі зору широкої громадськос­ті: працівники освіти, наприклад, обговорюють їх на своїх з’їздах, які є од­ночасно і курсами з питань мови. Останнім часом на цих з’їздах читають­ся лекції і з української літературної мови, розглядаються питання термінології (зокрема усталено шкільну термінологію), правописні питання (внесено деякі зміни в бік відступу від фонетичних принципів) та ін.

Ось зразок наукової мови із статті О. Тимка у збірнику «Наша писня»: «Сама музична етнография досц зложена ствар. Крем подпол ней музич- ней квалификации тота робота жада од етнографа, же би познавал добре шицок културне розвиток цалого народа, нє лєм його часточки (як наш случай), а у тому тото исте му потребно знац и о шицких народних групах його сущедох, зос котрими през длуги вики жиє и попри нїх ше розвивала.

А ось запис розмовної мови бачвансько-сремських українців: «Нєшка сом правела торту зос іагодамі. Торта ше праві так. Вежнєм осем більчкі і осем лошкі цукру» (Марія Кочиш, 36 років, друкарка, Новий Сад).

55