den і- тринадцятий інтеркаляційний місяць, що вставлявся між дванадця- тий і першим через кожних три роки) мовам⁹⁷.

-ч. / Українською мовою була успадкована і давньоруська назва грудня студень (в давньоруській мові студеный, студенъ викооистовувалися і як прикметники із значенням «холодний» і яктшзва місяця)!Останнє джерело, в ям>му ще значиться назва студень, — календар «Промінь» на 1908 р.

ХЬі кавою з морфологічного боку і темною з етимологічного погляду є стара назва грудня трусим!засвідчена ЯлГоловацьким* та А. Петруше- вичем** у західноукраїнських говірках./Встановити етимологію слова трусим дуже важко, обмежимося такими "двома припущеннями: 1) слово трусим зв’язувалося в давнину з поняттям, про яке до нас не дійшло жод- них відомостей або ж 2) це є форма нечленного пасивного дієприкметника, утвореного від дієслова трусити, з медіальнн^⁰⁰ значенням. В другому випадку трусим —- «час, коли трусить снігомір J

/На Закарпаттю жодна з аналізованих тут назв дванадцятого місяця невідома. Замість них доживаються мочавець (.мочарець) та андріів (андрі- ець) ¹⁰¹. Першу з птітінтггттпгтТУТрптп иїї Тяіііппіинт/пов’язують із словами мокрий, мочити (вологий місяць), друга^що подйоується на Рахівщині, /виникла від імені Андрій (під впливом церковного календаря).' Ę

^Дослідження назв місяців на грунті української мови дає можливість зробити деякі загальні висновки:

1. Українська мова зберегла багату номенклатуру слов’янських назв місяців, які за походженням можна поділити на такі групи: ^

а) назви, пов’язані із ££ищамн природи (просингщг лютцй, кррибрід, казидорога, листопад, падолист, грудень, стуоть.трусиіс,^мочавець)-,

б) назви, пов'язані з рослинним світом іберезень, березіль, сочень. кві- тень. травень, гніїяекь, липень, вересЯь, 5гшк, яажпемь)\ „ *іір.

в) назва, пов’язані з тваринним світом (червень. червець, бидзень,* ке-* дзень, геЗ&кь, кездені, кивтР,- г.

г), на^ви, пов'язані з госродарськнми заняттями {січень, білень, сіно-

".ені/серпень, копень, ошіь, бабиШ (оабське) літо, паздернияЯУ- &

кіс, квсень/серпень, копень, с

д) назви релігійного походження (илевей, елеоей, ильовий, ГОКрІСНіМ^. андріїв, лндрієць).^ у •*** ШЛМ _

2. Із словотворчого погляду иазв.і місяців не є однорідними. Найбільшу групу становлять субстантивовані прикметники (субстаятнвап і я закріплена суфіксом Інші назви утворені морфологічним (переважно суфіксаль ним) та лекснко-синтакснчним ісмр.-вкладання і способом.

3. Семантична невідповідність ї самих назв у діалектах (а також

утворені в ое- ’ян по різаях

кліматичних зонах стали пск-ггогоьуватнсь їх носіями до ьових умов. В де- яких назвах зміна функці^«^к язана з їх деетимологізацією.

4. В пам’ятках' пнеміь \*раїнськ: назви місяців засвідчуються з XVI ст., проте упорядр^Хміва місячна номенклатура була лише с :слл

Жовтневої революції. Р основу норми покладений західвоукраїи

у різних слов'янських мовах* ТвАс^яз0ється тим, що назви, ут ріод спільнослов’янської єдлссті. після розселення слов’ян

календар.

U. Ирогооя

* F. .4 і k і о s і сJ4HBH»i^. -рза-., crop. 13; М. V a s тя «г. Kasmcte ё mologisebes Wortcrbach^poxHHMH Ф Ffeidcjjerg. 1951. crop. 3S2.

•Я- Г о л о в 2 i, _TO-j _kqŁh*4. я?*шя. сюр. 280.

"А. Петруш jkin. litu. crop. 114. Наш vifcu кш

- "W"«me Tf .аеі -Гїі£*

В. В. КОПТІЛОВ БАРВИ СЛОВА

Крізь довгі століття проніс наш народ свій дорогоцінний духовим І скарб — рідну мову. Спалахнувши ясним самоцвітом в українських ду*,* І і піснях, вона «алмазом добрим, дорогим» засяяла у творіннях геніальна! І майстрів слова — Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, щ І хайла Коцюбинського. їхню невтомну працю продовжили видатні пйсьм_Єц! І ники, вчені і політичні діячі радянської епохи, які піднесли українську І літературну мову на небувалу височінь.

_ ^Літературна мова стала знаряддям комуністичного виховання і ку_ЛьІ турного розвитку найширших народних мас Української республіки: Українська преса, радіо, кіно, театр, телебачення, українська £еред_в.| і вища школа щодня прищеплюють норми літературної мови мільйонам лх>| дей. У наш час, в роки розгорнутого будівництва комуністичного суспіль-і! ства особливої ваги набуває вироблення високої культури мови — цього,! за висловом В. І. Леніна, найважливішого засобу людського спілкування!^: - Адже висока культура мови свідчить і про ясність і чіткість мислення +?1 невід’ємну рису сучасної радянської людини. Мільйони трудящих міста! і села, покликані до активного громадськег^п життя радянським ладом, [і успішно оволодівають не тільки граматичними та правописними нормаюі літературної мови, а й багатством стилістичних засобів, які дозволяють! передавати найтонші відтінки думок і почуттів. «Висока культура розмов і ної і писемної мови, глибоке знання і відчуття рідної мови, уміння хористу І ватися її виразовими засобами, її стилістичною багатогранністю — найкра! ща опора, найпевніша допомога і найбільш надійна рекомендація для! кожної людини в її громадському житті і творчій діяльності»

(/Високими зразками використання всієї розмаїтості ви разових.засобів І мови є твори наших найвидатніших письменників — М. Рильського! П. Тичини, В. Сосюри, М. Бажана, О. Гокчара, М. Стельмаха і багатьох,■ багатьох інших поетів, прозаїків, драматургЦ. Українським поетам і пись-1 менникам належить багато глибоких і образних висловлювань про величі

і силу, рідної мови.

~ Вслухаймося в рядки поезії М. Т. Рильського:.

Р^л иидпл иідпа ^ МІу

Весняних пахощі лисссе па п. Сурма

Неволі стогі " у стор. 600. Життя духов^. ^ фінського я

жизиь», 1951, П, стор, 47.

М ІИ ^ьський, ^Твор^{и в} л«явд^

1961, Стор. 302. АЧ

і - - |г

^ стор. 60(^клітвидав України, &*>

Пафос цієї строфи так добре сприймається нами і її зміст так глибоко западає в душу завдяки довершеній художній формі. Звукові образи (гул століть, шум віків, неволі стогін, волі спів), створені поетом, міцно пов’я­зані між собою повторами службових слів у перших рядках і однотипною будовою частин висловлювання наприкінці строфи. Автор мобілізує образні можливості синонімічного ряду (століття — віки), вживає незвичайного порядку слів (весняних пахощі листків), зіставляє слова з конкретним і абстрактним значенням, і це проходить крізь усю строфу.

ДТвори кращих майстрів художнього слова є справжньою школою куль­тури мови. Вони допомагають нам позбутися недоліків у власній мові, подолати негативний вплив помилок, які не так уже й рідко трапляються, на жаль, не тільки в розмовній мові, але й на сторінках- книжок, журналів, газет. /

"Прикрі порушення мовних норм, невміння вслухатись у звучання слова, побачити його прекрасні барви знецінюють висловлену думку, а іноді й спотворюють її. Уявіть собі, що художник, малюючи пейзаж, замість того, щоб відтінити ніжно-голубий серпанок імли в далині, випадково мазнув би по полотну чорною фарбою. Однієї чорної плями було б досить, щоб зіпсу­вати всю його працю. Отак і стилістичні помилки, повзучи із речення в ре­чення, затьмарюють зміст висловлювань — і тьмяніють, меркнуть, вицві­тають барви слова.

Прояви мовної некультурності досить різноманітні. Тут ітиме мова лише про деякі, найбільш поширені з них. Наведені приклади взято з не­давніх номерів журналів і газет, із виданих останнім часом книжок.

У мовній практиці часто плутають значення слів, які мають спільне походження і певну схожість, у звучанні. Наша преса якось повідомляла про те, що невідомі хулігани покалічили славнозвісну статую «русалочки» біля входу в Копенгагенський порт. Русалочка — «чудова бронзова ста­туя — прикраса Копенгагена, його своєрідний герб, гордість усіх датчан», — писав автор репортажу, помилково вживши слово «прикраса» замість «ок­раса». Тим часом «прикраса» — це предмет, що надає комусь або чомусь красивого вигляду, зокрема це оздоба на жіночій сукні, орнамент на по­суді, декоративні еджменти на будинках. А слово «окраса» вживається в переносному значенні» коли йдеться про предмет гордості, подиву, захоп­лення. Так, пе£$ц|вм[в виробництва, людей, які працюють більше і краще, ніж інші, називають \красою наших міст. Іменник «окраса» і споріднене

з ним дієслово «окрашати» зрідка використовують і наозначення явищ при­роди, які милують око. «А чим поле окрашене: чи лугами, чи берегами?»— співають у народній пісні.

«Майже три роки існувала комісія. А наслідки її роботи рівнялися нулю», — написано в одному нарисі. Автор його переплутав два слова — «рівнятися» і «дорівнювати». Перше з них використовується у висловах «рівняйтеся на кращих», «взвод, рівняйсь!» і т. п. Друге слово вживається у переносному розумінні, зокрема у вислові «дорівнювати нулеві», тобто «не давати жодних наслідків», а також виступає як термін у математиці: «два плюс три дорівнює п’яти».

Кількома абзацами далі в тому ж нарисі читаємо: «Голова цієї комісії заявив, що він неодмінно розслідує злочинницьку діяльність синдикату». Але ж прикметник «злочинницький» утворений не від слова «злочин», а від «злочинець»! Тому природними є словосполучення «злочинницький погляд», «злочинницький ніж» тоді, коли йдеться про те, що належить злочинцеві або про дії якогось злочинця та його прикмети.- А наозначення чиєїсь неза­конної діяльності, злочину треба вживати утворене від цього іменника слово «злочинний» (напр., злочинний задум): «В тім ніч&о злочинного немає» (Леся Українка).

Досі йшлося про неправильне вживання тих слів, які вже існують у мові. Та не меншої шкоди завдає українській мові і невдале творення но­вих слів. Взагалі народження у мові неологізмів — закономірний процес. Але мові потрібні тільки такі неологізми, що виражають значення, якого не передає жодне інше слово. Такими вкрай необхідними неологізмами стали в українській мові слова «колгосп», «комсомолець», «космонавт» і багато інших, створених за моделями, спільними й для відповідних росій­ських та білоруських слів.

Існують, проте, й інші слова, які дублюють уже існуючі і здебільшого не приносять у мову нічого нового. Таким словом є, зокрема, «заключения»⁵, яке з’являється без усякої потреби іноді на сторінках друкованих видань. Це калька з російського слова «заключение», яке, на нашу думку, треба перекладати українськими словами «закінчення» чи «висновки» (залежно від контексту).

В одній солідній науковій праці, в цікавому й гострому публіцистич­ному контексті стрілося слово «бездільник» у значенні українського «не­роба». Ніякої потреби у вживанні цього слова не було. Було тільки бажання перекладача-букваліста підставити під кожну букву російського слова по одній українській букві.

Однак наслідком такої «словотворчості» завжди бувають перекручені, спотворені слова — вони й не російські, й не українські, а «перекладацькі». Хоч в українській мові є абстрактний іменник «безділля» — синонім слова «неробство», утворення назви особи від нього, на наш погляд, є штучним, оскільки від багатьох подібних іменників — безвітря, безвіддя, безмір'я тощо назва особи не утворюється. Отже, щоб не завдавати шкоди мові, не варто порушувати певні її закономірності, і; Чималих втрат мові завдає й штучне збіднення її деякими авторами, які не відчувають відтінків значень слова, не користуються багатством її синонімів, кожний з яких має своє, неповторне забарвлення.

«Чисте золото». Чи правильний це вислів? Так, коли йдеться про чи­стоту хімічного елемента, про те, що він вільний від будь-яких домішок. Та ось фраза з нарису про звичаї далекої країни: «Молоді обмінюються по­дарунками, зробленими з чистого золота». А ось назва збірки критичних статей: «Чисте золото правди». В обох випадках, зрозуміло, йдеться не про хімічний аналіз. У таких висловах в українській мові здавна вживався прик­метник «щирий» — щире золото, щирозлотий перстень, «— зробив во­рітця із щирого злітця».

Близькі своїми значеннями слова «страждати» і «терпіти». Проте друге є ширшим, більш узагальненим і вбирає в себе значення не тільки мораль-

« А. М. Пешковский, Избранные труды, Учпедгиз, М., 1959, стор. 59

* Про штучність цього слова див. у кн.: Є. Д. Ч а к. Складні випадки у країн ського слововживання, «Радянська школа», К-, 1965, стор. 57.

5—421

65

них чи фізичних страждань, але й матеріальних втрат. До того ж, діесл «терпіти», як правило, вживається з прийменником «від», який вим— після себе іменника в родовому відмінку. Ось саме тому в реченні «Особи і постраждали мешканці острова від работорговців» дієслово слід було нити Лого синонімом — «потерпіли». '^1:'

існує в українській мові ціла низка найменувань офіційних докум І тів: постанова, рішення, ухвала. Проте останнє слово в наші дні чому І майже вийшло з ужитку в мові преси. Здається, для цього нема об’єктиві, І підстав: слово ухвала міцно пов язане з іншими словами того ж кореня і хвала, хвалити, схвалення. До того ж, вислів «збори ухвалили» і коротшої і виразніший, ніж «збори прийняли рішення».

Людей, які не дбають про чистоту мови, поступово перемагає підступ, І хвороба, яку К. і. Чуковський дотепно назвав «канцеляритом». «Кандел і рип може будь-яке, навіть найнеобхідніше і найважливіше слово перет^; рити в нікому не потрібне слівце-паразит.

Практика — критерій істини, лише практикою перевіряємо ми _пр_а || вильність наших теорій. Це дуже важливе філософське положення історії ного матеріалізму давно взяте на озброєння радянським суспільство^, [ Слово «практика» служить нам вірою та правдою, в багатьох випадках _Л)’І без нього не змогли б обійтися. Та підступний «канцелярит» намагається! перетворити ЙОГО в беззмістовний набір звуків. І ТОДІ з’являються вислови І на зразок такого: «Треба покінчити з такою практикою, коли учні запіЛ нюються на заняття». Проте «практика» тут зовсім ні до чого. Звичайною! людською мовою слід було б сказати: «Треба, щоб учні не запізнювалися! на заняття».

Канцелярські слівця прилипають часом до найрізноманітніших по! нять. Дуже шкодить ясності мови й мислення засмічення багатьох вислові лювань канцеляризмом «справа» Для чого закликати працівників сілЛ ського господарства «добиватися успіхів у справі підвищення надоїв мої лока», коли йдеться про самі надої, а не про якусь абстрактну справу« Кому потрібні ці паперові квіти писарського красномовства?

Натрапиш на такий вислів у газетній інформації — і мимоволі зга-1 даєш сільського писаря минулих часів, який вважав негідним себе гово-І рити звичайною зрозумілою мовою і повсякчас пересипав свої розповід і «вченими» словами. Таку малосимпатичну постать в образі Юхрима Бабенка® змалював М. П. Стельмах у повісті «Гуси’-лебеді летять».

Слово «справа» не тільки засмічує багато висловів. Воно ще й тягне за собою інші канцеляризми: пор. «Не так стоїть справа у взаємовідносинах з іншими країнами» (замість того, щоб сказати просто й ясно: «Не так скла-І даються взаємовідносини з іншими країнами»). «Тісна творча співдружність! архітекторів та майстрів декоративного мистецтва призводить до докорім ної реформи в справі забудови міст». Прочитавши таке повідомлення, неї знаєш — журитися чи радіти. Ми звикли, що творча співдружність, надто коли вона «тісна», веде до чогось хорошого. Але ж тут сказано призво­дить», а в українській мові це слово звичайно пов’язується з негативними явищами. Пор.: «Необережність призвела до нещасного випадку». Інша І річ, якби тут було слово «спричинюється» чи «веде». Ще більше затьмарює зміст горезвісна «справа». Думаєш: а може, вона тільки у справах стане! ться, ота реформа, а будуватимуть по-старому?

Загальний зміст подібних речень начебто й схорлюєш, але він весь] час ніби розпливається в тумані, як обличчя знайомої» людини на нечіткій! фотографії.

• Міркування про цей поширений мовний штамп див. у кн.: А. П. К о в а л ь.І Культура української мови, 2-е вид., «Наукова думка», К., 1966, стор. 179.

66