І

Як парость виноградноТ лози.

Плекайте мову. Пильно б ненастанно Гос тріть її.

II

Як парость виноградно! лози.

Плекайте мову. Пильно й ненастанно Любіть її.

III

Як парость виноградної лози,

Плекайте мову. Пильно й ненастанно Збагачуйте [її].

Усі три прибрані образи випадали з образної системи твору. Остаточно переконавшись у тому, що прямі, «лобові» прийоми створення образу не принесуть бажаного успіху («гостріть її», «любіть її», «збагачуйте [її]»), поет вдається до прозорої, ненав'язливої алегорії:

Як парость виноградної лози.

Плекайте мову. Пильно й ненастанно Політь бур'ян.

Алегоричний вираз «політь бур’ян» перебуває у повній відповідності з вольтерівським епіграфом до вірша — «Треба доглядати наш сад», який, мов прозорим серпанком, отіняє поетичну оповідь про мову ледь відчутною алегоричністю.

В такий же спосіб поет подолав труднощі, що виникли при написанні заключної строфи поезії:

І

Збирайте, як розумний садівник,

Слова-думки.

II

Збирайте, як розумний садівник,

Слова і мислі.

III

Збирайте, як розумний садівник,

Слова несхибні.

Генеза образу, подібно до попереднього випадку, завершується але­горичним парафразом («слова-думки», «слова і мислі», «слова несхибні» — і, нарешті, «достиглий овоч»):

Збирайте, як розумний садівник.

Достиглий овоч у Грінченка й Даля.

Як бачимо, автор дотримався свого застереження, уникнув небажаної, грубої алегоричності — з одного боку, а також позбувся прямолінійних, лобових прийомів і ходів, до яких доводилося вдаватися на початкових етапах роботи під загрозою небезпеки «грубої алегорії», — з другого.

Отже, чітко визначена художня мета дає поетові можливість цілеспря­мовано організувати творчий процес і успішно подолати труднощі, які виникають на шляху реалізації його задумів.

На основі зроблених спостережень і аналізу авторських правок можна скласти певне уявлення про велику, складну працю М. Рильського над

75

слення, — так із «тонн словесної руди» поет добирає найбільш вираз

°^сМц

точні, єдино потрібні і єдино можливі слова — епітети, синоніми

НІ

^т°%.

У процесі авторського удосконалення епітетичних засобів вир-™

проступає тенденція до свіжого, емоційно наснаженого, індивідуаль

самобутнього і в той же час позбавленого крикливої «новизни» епітет*¹⁰*! максимальним змістовим навантаженням, про який можна говорити ^{3 3} про епітет М. Рильського *.

СЕМАНТИЧНІ ВІДТІНКИ СЛІВ

Скоро, швидко. За сучасними словниками, прислівник скоро вживаєте вдвох значеннях: по-перше, для вираження інтенсивності руху, по-дру_Ге ^ в часовому значенні—з відтінком «через деякий час». Отже, за словникам» виходять, що слово скоро своїми значеннями в основному не відрізняється від слова швидко. Проте останнім часом у мовній практиці норми стилі­стичного вживання обох прислівників починають викристалізовуватися в той спосіб, що скоро здебільшого виступає як прислівник із часовий значенням (як синовім до незабаром, невдовзі), а швидко — як прислівник, що виражає інтенсивність руху. В цьому можна переконатися на числен­них прикладах з художньої літератури. У О. Гончара: «Угорець заходив до неї з різних боків, хижо націлявся і цюкав. Колода тільки перекочува­лася з місця на місце, ціла-цілісінька. Бійці чмихали. Невдалий: дроворуб скоро впрів. Хаєцький не міг далі байдуже дивитись на його самокатування. Він кинув батіжок, плюнув у долоні.

• Ех, ти, Європа).. Дай-но я цюкну!».

У В. Сосюри:

Скоро прийде весна. У вітрах і снігах я дихання її відчуваю.

Київ, Кнєве мій, крил орлиний розмах і в шипшині зорі небокраї.

У М. Стельмаха: «Будьте милостиві Ідо землемірів], скажіть, чи скоро будете вам наділяти землю? — Післязавтра почнемо, — обізвався довго­в’язий вузьколиций пан...».

Слово швидко з виразним значенням інтенсивності дії виступає в тво­рах дореволюційних і радянських письменників. Ось кілька прикладів. «А воно молоде, то швидко і виходилося собі...» (Марко Вовчок); «Васи­лина вибігла із зали так швидко, як і вбігла» (І. Нечуй-Левицький); «І Остап поправлявся. Гарячка згодом спала, рана швидко затягувалась, сили під­живали» (М. Коцюбинський); «Петрусь вів діда за руку, а дід ніс Гапочку. Далекий партизанський ліс швидко-прешвидко наближався, наче й сам вів тепер ішов навстріч» (Ю. Яновський); «Боженко виглянув з-під бурки і. вражений до краю такою несподіванкою, швидко сів» (О. Довженко).

І хоча практика не тільки розмовної мови, а й художньої літератури інколи й фіксує приклади плутання прислівників скоро і швидко, потреби мовного життя, прагнення смислової точності вимагають семантичного Р⁰³* різневвя цих слів.

* 1- К. Б і л о д і д, Поетична мова Максима Рильського, К., «Наукова думкв»* 1965, стор. Ш, -

76