Останнім часом посилився інтерес до вивчення українських говорів поза межами УРСР. З кінця 50-х років помітно зростає кількість розві­док, присвячених українським переселенським говіркам, особливо на території РРФСР — на Кубані, Приазов’ї, Вороніжчині, Бєлгородщині, Надволжі'¹. Здійснюватиметься й лінгвогеографічне дослідження цих го­ворів. Згідно з ухвалою XII Республіканської діалектологічної наради українські ареали поза межами республіки будуть відображені в Атласі української мови (далі скорочено — АУМ) окремими врізками, що охоп­лять основні райони українського переселення від Сербії й Румунії до Си­біру й Далекого Сходу.

З метою збирання матеріалів до АУМ Інститут мовознавства ім.

О. О. Потебні АН УРСР організував у травні 1966 р. діалектологічну експедицію на Далекий Схід у складі І. Г. Матвіяса й автора цієї статті.

Далекосхідний український ареал — один з найбільших за кількістю носіїв української мови і чи не наймолодший серед інших українських переселенських осе­редків. Спеціальних історичних, етнографічних чи лінгвістичних розвідок, присвяче­них далекосхідним українцям, немае, але чимало цінних відомостей, особливо щодо українських говірок Примор’я в 20-х роках нашого століття, е в працях колишнього професора Владивостоцького університету О. П. Георгіевського — дослідника мови й фольклору слов’янського населення краю *.

За даними О. П. Георгіевського, можна встановити приблизну територію ком­пактного поселення українців на Далекому Сході, так званий «зелений клин» — су­часний Приморський край (переважно західні його райони) і південь Хабаровського краю (уздовж р. Уссурі).

Заселення південних областей Далекого Сходу (Приамур’я і Примор’я) вихід­цями з Європейської частини Російської імперії було розпочате з середини XIX ст.

з метою залюднення майже необжитих* земель на східних рубежах країни. Здійснюва­лося воно різними шляхами, але найбільш послідовним і результативним було масове переселення малоземельних селян з центральних, південних і західних губерній. Перші українці почали оселятися в краї приблизно з кінця 70-х років XIX ст., най­більша кількість дореволюційних переселенців припадає на період після 1907 р. ⁴

1. Див., наприклад, праці Г. В. Денисевича про говірки з українською основою в Курській і Бєлгородській областях, В. І. Собіннікової, Л. П. Комісарової, Г. Т. Єо- лонської — про українські говірки на Вороніжчині, С. П. Габа — про говірки При- азов’я, І. Т. Вальченка — про деякі українські говірки Куйбишевської області,

А. М. Пашківського — про українські говірки Балашовщини, І. Г. Чередниченка,

Н. П. Федоренко — про кубанські говірки та ін.

2. Див.: А. П. Георгиевский, Программа для собирания материалов старины, быта, творчества и языка Дальневосточной области, Владивосток, 1925; його ж, Русские на Дальнем Востоке. Заселение, говоры, творчество, в. 1. Заселе­ние русскими Дальнего Востока и современное их распределение (в связи с говорами), Владивосток, 1926; його ж, Русские на Дальнем Востоке, в. 2. Вопрос о говорах побережья залива Петра Великого, Владивосток, 1927; його ж, Диалектологиче­ская программа для Д.-Восточного края, Владивосток, 1927; його ж, Русские на Дальнем Востоке, в. 3. Русские говоры Приморья, Владивосток, 1928; й о г о ж. Русские на Дальнем Востоке. Фольклорно-диалектологический очерк, в. 4. Фоль­клор Приморья, Владивосток, 1929.

3. Тубільне населення краю нечисленне; зустрічатися з представниками місце­вих народностей в обстежених населених пунктах нам не доводилося.

4. А. П. Георгиевский, Русские на Дальнем Востоке, в. 1, приложение № 12.

43

»А. П. Георгиевский, Русские на Дальнем Востоке, в. 1, стор. 57—58.

• Т а м же,

’ «Итоги Всесоюзной переписи населения 1959 года. РСФСР» М. 1963, стор- 33*1, 384.

44

Залежно від типу заселення (суцільнонаціональне — мішане) і від діалектного складу людності (монодіалектний — різнодіалектний) серед переселенських сіл загалом можна виділити, очевидно, кілька типів, які частково репрезентовані обстеженими пунктами: 1) монодіалектний з су­цільним населенням, тобто пункт, заселений виключно вихідцями з однієї діалектної’ території (серед обстежених такого типу немає, відсутній він і в описі О. П. Георгієвського); 2) монодіалектний з мішаним населенням — Устинівка (українці представлені нащадками п’яти братів з с. Луцева су­часного Чуднівського району Житомирської області, крім того, є пересе­ленці-росіяни переважно з Іванівської й Брянської областей) ⁸; 3) різно- діалектний з перевагою якогось певного типу за умов суцільного насе­лення — Воскресенка (переважно чернігівці, поодинокі вихідці з Сумщини, Харківщини, Хмельниччини, Полтавщини), Хороль (полтавці, частково переселенці з Київської й Вінницької областей); 4) різнодіалектний з пере­вагою певного типу за умов мішаного населення — Маргаритове (вихідці з околиць Ружина й Сквири, крім того, є поодинокі переселенці з інших місць України і з Центральної Росії); 5) різнодіалектний тип з суцільним населенням; серед обстежених пунктів його немає, але, за свідченням

О. П. Георгієвського, таких сіл чимало 6) різнодіалектний тип з міша­ним населенням, найбільша строкатість — Чугуївка (переселенці з Черні­гівщини, Харківщини, Київщини, Вінниччини, Полтавщини, а також з Центральної Росії), Володимиро-Олександрівське (вихідці з Чернігівщини Черкащини, Кам’янець-Подільщини, Вінниччини, Київщини; чимало ро­сіян, є також корейці).

Різнодіалектність і різномовність населення як умова для постійних контактів є основою виникнення мішаних говорів, загалом характерних для порівняно молодих переселенських масивів. Що ж до переселенських говорів на території Росії, то для них важливим фактором змін є ще й вплив російської мови — діалектної, якщо йдеться про безпосереднє оточення, — і літературної, яка є системою, що перебуває з переселенськими говірками в афронтальних контактах, здійснюваних багатьма шляхами (через школу, виробництво та ін.).

Різний ступінь збереження -українських діалектних рис і проникнення російської мови зумовлює значну неоднорідність говірок навіть у межах одного населеного пункта. Фактично розмовна мова кожного з обстежених сіл являє собою поєднання кількох говірок. Тут виразно виділяються такі групи:

1. Говірки, більш-менш ідентичні вихідним говіркам, тобто говіркам тієї місцевості, звідки походять переселенці чи їхні батьки. Зде­більшого ці говірки характерні для людей старших поколінь, частина з яких народилася на Україні. Носіями цих говірок є й ті уродженці Да­лекого Сходу, що роками перебували в рідноговірковому оточенні. У цих говірках вплив російської мови позначився лише на деяких елементах.

2. Говірки, що мають чимало ознак російського впливу, проте збе­рігають основні українські мовно-діалектні елементи і структурно-системні зв’язки. Здебільшого, це побутова мова осіб (переважно в західних райо­нах), які, закінчивши школу, працюючи в установах, спілкуючись з при­їжджими та ін., можуть також вільно користуватися російською мовою.

3. Говірки, у яких існують окремі українські елементи. Вони ха­рактерні найбільше для молоді і для частини населення середнього віку, особливо в гірських і надбережних селах.

⁸ На жаль, у документах сільрад відсутні дані про національність і походження переселенців, що позбавляє нас можливості навести відповідні цифри.

1. А. П. Георгиевский, зазнач, праця, стор. 32.

46

Є е ^и « в

_виридлйвий, кедровий, Питрб, пичйггі, рибйк, лизун, але пихтйч., висбкий, _мииійний, блииічйпї. Помічені також випадки позиційної зумовленості змін ненаголошених [е], Іиі. Так, наприклад, у хорольській говірці послі*

В е

довно [е] > Іеі, [и], за винятком позицій перед складами з наголошеним Le]

ц ^

(зел’бний, зеліний, вис блий, веселий), одночасно ненаголошений [и] збері­гається послідовно, крім позицій перед складами з наголошеним Іеі (ди-

9 Є

тівий, силінний, низенний). У цих випадках виявляється асимілятивний вплив наступного наголошеного [е]. Аналогічні випадки спостережені й у говірці с. Устинівки. Вокально-асимілятивні явища становлять дуже цікаву особливість говірки с. Володимиро-Олександрівського. Виявля­ються вони в змінах звукового ряду /е/ залежно від голосного наступного складу. Перед складом з наголошеним [і] відповідно до [е] виступає [і]: в’іс’іл'л’а, в'іч'ір'іти, б*ір’ізка, навіть м'іт’іл'; перед складом з наголо-

а в е

шеним [е] відбуваються зміни [е] > Іе] > [а]: носім, платім, носім, пла- а е е

тім,, мені, тобі, собі, тапір, заліний, лаген'кий, стабелце, пересолені?і;

и і < и и

в інших ненаголошених позиціях [е] > [е], їй): виридуйе, перебирййе,

II _m

земл'бйу. Для ілюстрації позиційних змін [е] наводимо парадигму імен-

, а ,

ника межа: мижа — м'іж'і — м'іж'і — мижу — межейу — на м'іж’і. Аналогічні факти спостережені і в устинівській говірці. Асимілятивні зміни ненаголошеного [є] > [а] відзначені в картах ДУМ поодинокими вкрапленнями в південній Житомирщині й Черкащині на тлі ареалу змін

я

ненаголошеного [е] > Іеї, [и]. Як на вузьколокальне вказується на це явище і в дослідженнях¹⁰.

З інших явищ вокалізму південного діалектного типу помітні елементи

нерозрізнення ненаголошених /о/, /у/ — зміни [о] > (о), іноді [о] > [у] перед складами з наголошеними [у], [і] в усіх обстежених говірках, крім Воскресенки. Найбільш послідовне воно в Устинівці, де спостережені

і V _ . ,

випадки укання і в інших позиціях (прур'іх, кон'уиш’а, драгувина, сол уйу,

У У У У

бйт'ков'і, чолов ікй, годовй «удова» та ін.).

У говірках, яким властиві волинсько-подільські елементи, збереже­ний протетичний [гі: Гандр'їй, горіл, Гол'га, гучипки, гунук та ін.; трап­ляється й гіперичне відпадіння [гі: іхтар «гектар» (Устинівка). У говірках полтавського типу, як і у вихідних говірках, помітне розрізнення /р/: /р*/ у тих позиціях, де в літературній мові воно зникло (удйр: удйр’), трапля­ються й гіперичні структури: р'ама, гр'ад, коиїйр’а; у чугуївській говірці

її

спостерігається м’якість шиплячих перед [а] « е): лоиі'й, держ'йт'.

З морфологічних ознак у говірках з волинсько-подільськими елемен­тами відзначимо флексію -ови (-ови) у дав. і місц. відм. оди. іменників чол. роду (бат'кови, сйнови, товаришови — Маргаритове, частково Устинівка; і _; і

бйт'кови, сйнови — Володимиро-Олександрівське); флексію -ей у род. відм.

¹⁰ Див., наприклад: А. П. Могила, Деякі особливості мови голосних зву* ків говірок середньої Черкащини, «Вісник КДУ», № 2, серія філології та журналі­стики, в. І, К-і 1959, стор. 50.

47

ц'ат, девйатнанц ат' і под. У говірках східнополтавського типу

гаються характерні для вихідних говірок закінчення -їм, -ме у дав. _Та ?Річ відм. мн. ряду іменників (ікбн’ім, груд'Ім, на кбн'іх, на груд’іх, на І

Король). Обстеженим говіркам південного типу властиві й специл-^І лексеми, а також звукові структури, характерні для відповідних вихід ^ І говірок, наприклад: пш'інка «кукурудза» (Хороль), ейбжа, квасі ц'

, , , . >0» * вель» (Маргаритове), керниц а, гойїрдк, об ійст а, п іомшп «грядка», гппп > І

и Я ' ; ■ 01

«відходи після молотьби», бетел’ниц’а «знаряддя бити коноплі» (Воло І миро-Олександрівське, Устинівка). Незмінно зберігаються також синтЧ сичні структури, що загалом у вихідних говірках мало диференціюють ^К І Як бачимо, для говірок першої групи характерне стійке збережем^Я' І не ТІЛЬКИ структурно-системних зв’язків, властивих ВИХІДНИМ говірка^¹ І алей великої кількості окремих їх елементів, часом рідкісних вузькодіалек І них рис, котрі й на території України створюють лише поодинокі І мікроареали. ¹

Зрозуміло, що специфіка ситуації (відірваність від української ди І ЛЄКТН0І території, різнодіалектність оточення, російський вплив) не Могла І не позначитися навіть на тих говірках, що стійко зберігають риси вихід. І ного діалекту. Загалом чинники, що діють на кожну, взяту ізольовано І українську переселенську говірку, можна поділити на дві групи: вплив І український іншодіалектний і вплив російської мови. Теоретично за у_Мов І дії цих чинників на далекосхідному ареалі мали б розвинутися мішані І говори, тобто говори, у яких елементи різнодіалектних систем співіснують І у паралельних реалізаціях (конкретний елемент в одних позиціях, окремих І виразах тощо реалізується як у мові а, в інших — як у мові Ь)¹¹. Такі І говори сформувалися в багатьох районах новозаселення й дозаселення І наприклад на півдні й сході України. Проте за нашими спостереженнями! І відчутних ознак міждіалектного змішування в обстежених далекосхідних І пунктах не відзначено. Фактично йдеться не про витворення мішаних го- І ворів, а про співіснування українських різносистемних говірок, причому кожна система характеризується певною замкнутістю щодо системи іншої І української говірки. Так, наприклад, у с. Чугуївці об’єктами для запису І були люди приблизно одного віку, давні мешканці села — чернігівці і полтавці, близькі сусіди, проте жодних ознак взаємовпливу в їхній мові не спостережено Щ

Стійкість говіркових систем щодо впливу інших говірок цієї ж мови є, очевидно, ознакою певного гальмування «внутрішньоукраїнських» між­діалектних контактів на Далекому Сході в зв’язку з інтенсивним впливом російської мови, активізація якого, на протилежність багатьом іншим переселенським районам, збіглася в часі з початковими етапами формування далекосхідного українського ареалу, коли ще не виявилися наслідки між­діалектного змішування. Певну роль тут відіграє психологічний момент —

^u Див.: М. Małecki, Do gen zy gwar mieszanych i przejściowych, «Slavia occidentalis», XII, 1934, стор. 81.

¹² Значну відокремленість говіркових систем помітив і О. П. Георгіевськийі який поясвюе це соціальними причинами, ще актуальними у 20-і роки (див.: А. П- Г * оргиевскиб, зазнач, праця, стор. 31), проте, очевидно, у той час далекосхід* ний ареал був ще надто молодий для того, щоб у ньому могли розвинутися виразні контактні явища.

48