Початок вивчення української діалектної лексики хронологічно майже збігається з початком вивчення фонетики і морфології наших говорів. Проте діалектна лексика вивчалась трохи інакше, можна сказати — при* нагідно, мимохідь, оказіонально, причому тут провадилося не стільки дослідження, скільки збирання фактичного матеріалу. Якщо наприкінці

18. і на початку XX ст. почали виходити солідні монографічні описи фо­нетичної і морфологічної систем окремих говорів та діалектних груп (праці

В. Шимановського, І. Верхратського та ін.), то в галузі діалектної лексики в цей час, як і раніше, триває збирання т. зв. особливостей, лексичної «екзотики», і зібране додається у вигляді словничків до монографій (виня­ток становить лише цінна праця І. Верхратського «Знадоби до словаря юж- норуського» (Львів, 1877). Те саме, на жаль, спостерігається протягом усієї першої половини XX ст. і певною мірою в сучасній українській діа­лектології. Щоправда, останнім часом з'явилося кілька невеликих регіо­нальних діалектних словничків (А. Москаленка, В. Ващенка, П. Лисенка та ін.). У нас досі немає діалектних словників типу праць А. Подвисоць- кого, Г. Куликовського, В. Богораза, А. Миртова та ін. у російській лекси­кографії, М. Каспяровича, В. Добровольського — у білоруській, Ф. Бар­тоша — у чеській, Г. Єлезовича — у сербохорватській і т. ін. Лише з середини 50-х років у нас у вигляді дисертацій почали з'являтися моногра­фічні описи лексики окремих говіркових груп (М. Кривчинської, В. Проко­пенко, М. Безкишкіної та ін.), проте матеріали цих дисертацій опубліко­вані лише частково. Певним досягненням у вивченні лексики українських говорів є опубліковані лексичні атласи Ю. Тарнацького, 3. Штібера, Й. Дзендзелівського, В. Ващенка.

Взагалі ж вивчення української діалектної лексики значно відстає від дослідження фонетики і морфології наших говорів. При вивченні лек­сико-семантичної системи діалекту вихідною позицією повинна бути не літературна мова, а сама досліджувана система. Досліджуючи лексико- семантичну систему говорів, треба звертати увагу і на так звані нульові діалектизми (нульові показники), тобто на відсутні в описуваних говорах поняття, слова, значення, які характерні для літературної мови та інших говорів. Адже нульовий діалектизм — це часто не менш важлива діалектна риса, ніж позитивний показник.

У нас поки що немає навіть короткого синтетичного опису лексико- семантичної системи українських говорів. Слід визнати, що це справа май­бутнього, хоч, можливо, і не такого вже й далекого. Першочерговим зав­данням тепер треба визнати системне вивчення окремих лексичних шарів, груп, окремих слів та еквівалентів їх у всіх говорах національної терито­рії або в якійсь частині їх, у тому числі і в окремих говірках. Для дослі­дження лексико-семантичної системи говорів слід застосовувати новітні методи (визначення семантичних мікрополів, співвідношення лексем і реа­лій в географічному аспекті та ін.).

2. Однією з найактуальніших проблем є укладання багатотомного Лексичного атласу української мови, який би став надійною базою для дослідження лексико-семантичної системи наших говорів у різних аспек­тах, у тому числі й у лінгвогеографічному ².

3. Протягом понад півтора століття в численних вітчизняних і закор­донних виданнях продовжують друкуватися більші і менші словники та збірки української лексики, в тому числі і діалектної. Багато лексичного Діалектного матеріалу містять різні етнографічні та фольклорні збірники, твори красного письменства і т. ін. Багато з цих видань є малоприступними,

2 Про проспект цього атласу і його програму доповідалося на XII Республікан­ській діалектологічній нараді в квітні 1965 р. В Києві.

37

значної частини з них немає навіть у великих бібліотеках Києва, л_ь Харкова та інших міст, а це створює серйозну перешкоду для широ Ч розгортання дослідження лексики наших говорів. Назріла невід_к„^к°^го потреба укласти «Словник українських народних говорів», тобто звед** словник специфічної лексики всіх українських народних говорів (J!¹^ «Словаря русских народных говоров», два випуски якого вже вийшли ^ «Słownika gwar polskich», який незабаром почне друкуватися). ’ ч*

Думка про зведений словник не нова, вона висловлювалася В. ę * щенком ще в 1956 р.³ Щоправда, тоді ж Б. О. Ларін висловив міркув_ан що ця проблема поки є другорядною, що «потрібно с п о ч а _т ^Нї1, укласти серію окремих обласних словників ( ^КУ рядка Б. О. Ларіна. — Й. Д.) за єдиним планом, який дав би можливі охопити основні діалекти мови» ⁴. Власне, єдиною перешкодою, яка ^ думку Б. О. Ларіна, заважає розпочати укладання зведеного словні/⁹ говорів української мови, є недостатня кількість записів діалектної _л ^Ка сики. ’

Поняття повноти чи достатньої кількості дуже відносне, особливо в Т кому питанні, як укладання словника народних говорів. Відкладати в/ рядкування зведеного словника українських говорів до часу підготов* серії досконалих обласних словників означає, по суті, відмовлятися ві такого словника взагалі. Наші колеги росіяни, поляки та ін., як відомо' не стали на такий шлях.

Зведений словник українських народних говорів, який буде, зрозу міло, диференційним, укладатиметься на основі таких матеріалів: а) дпГ кованих словників, словничків та збірок діалектної лексики; б) рукопис­них словників, словничків та збірок діалектної лексики, які зберігаються в різних архівах, бібліотеках; в) етнографічних друкованих і рукописних матеріалів та досліджень; г) творів красного письменства і д) нових, спе­ціально для цього зроблених записів діалектної лексики.

За нашими далеко не повними підрахунками, є до 200 друкованих різних за обсягом словників та збірок діалектної лексики. Очевидно, не меншим (якщо ненабагато більшим) виявиться і число рукописних словни­ків та списків діалектних слів, що зберігаються в різних архівах. Наприк­лад, лише в архівах та бібліотеках Ленінграда, за свідченням М. Пилин- ського, їх нараховується близько 60 ⁵. Рукописні українські словники е також в архівах Львова, Дніпропетровська, Самбора, Києва, Лодзі, Праги, Братіслави та ін. Величезну кількість діалектного лексичного матеріалу містять рукописні словники, додані до кандидатських дисертацій, студент­ських дипломних та курсових праць і т. ін. Значну кількість діалектно! лексики фіксують етнографічні матеріали (з них лише друкованих є до 200 томів). Укладання зведеного словника українських народних говорів є, таким чином, однією з найважливіших проблем сучасної української діалектології.

2. Поряд з роботою вад багатотомним зведеним словником українських говорів слід інтенсивно продовжувати укладання регіональних діалектних словників, особливо тих говорів, з діалектної лексики яких не робилося зовсім або зроблено мало записів (Полісся, Волинь, Буковина, Лемківщина, Слобожанщина та ін.).

■ Див.: В. С. В а щ е н к о, Побудова словника українських говорів (проект).

Дніпропетровськ, 1956.