фонетики українських говорів з якнайширшим застосуванням технік засобів. ”^І! х

Значним недоліком вивчення українських діалектів є недостатнє стосування даних фонологічного аналізу. Дослідження діалектів на фг»³³* логічному рівні дає можливість пояснити чимало мовних явищ (еист ' вокалізму, системи консонантизму, а також у галузі морфології), які можуть бути з’ясовані при дослідженні говорів на фонетичному (звуков₀ ^,,е рівні. Отже, поряд 3 фонетичними дослідженнями необхідно Приділи^ якнайсерйознішу увагу вивченню фонологічної системи (систем) говорів. -

Зовсім занедбано в нас дослідження такої важливої галузі, як акц_е тологія. У літературі можна знайти лише загальні, скупі і принагьЛ зауваження про т. зв. особливості наголосу досліджуваних говорів. Коіл потрібні грунтовні дослідження, в тому числі і монографічні описи акцр І тологічної системи (систем) українських діалектів.

2. Деяких успіхів українське мовознавство досягло в галузі лінгво географії. Уже опубліковано чотири регіональні атласи (Північно-захіп. ного Полісся, Північної Лемківщини, Закарпаття, Південної Наддніпряі* щини), здано чи підготовлено до друку ще три таких атласи (Т. Назарову і В. Латти, Г. Шила), підготовлено до друку том АУМ (Полісся, Середі Наддніпрянщина і суміжні землі), закінчується укладання тому АУд (Закарпаття, Наддністрянщина, Волинь і суміжні землі), розпочато карто, графування матеріалів до тому АУМ (Нижня Наддніпрянщина, Причорно- мор’я і суміжні землі). Проте для дослідження багатьох питань (наприклад, іншомовні впливи, міжмовні контакти, міждіалектні взаємозв’язки, чле­нування говорів на порівняно невеликих територіях, генеза окремих діа­лектних груп та ін.) потрібні регіональні лінгвістичні атласи різних типів, спеціальний лексичний атлас української мови. Щодо цього добрий прик­лад подають нам французькі, німецькі, польські та інші діалектологи.

Однією з найважливіших передумов розгортання лінгвогеографіч- них досліджень українських діалектів є якомога швидша публікація підготовленого тому АУМ (Полісся, Середня Наддніпрянщина і суміж­ні землі).

2. Найменш розробленою галуззю українського мовознавства як з теоретичного погляду, так і щодо збору фактичного матеріалу та його опису є синтаксис наших говорів. Зроблено тут дуже мало. З монографіч­них досліджень можна назвати, здається, тільки кандидатську дисертацію

В. Брахнова про синтаксис переяславських говірок на Київщині (1960). Щоправда, короткі розділи з синтаксису є в ряді інших кандидатських дисертацій, проте загальної картини це не поліпшує, бо переважна біль­шість цих описів не опублікована. Істотною вадою опублікованих і не- опублікованих праць (розділів дисертацій) з синтаксису є, по-перше, те, що дослідники, як правило, підходили до фактів з готовими схемами і нор­мами синтаксису української літературної мови, а по-друге, те, що бра­лись до уваги лише так звані особливості. Таким чином, система синтаксису говорів у всій його складності досі не вивчалася. Звичайно, досліджувати діалектний синтаксис досить складно передусім тому, що достатньою мірою ще не розроблена методика таких досліджень, немає навіть належного взірця. Тут потрібні пошуки, експерименти і т. ін. Лише наполегливе і копітке збирання синтаксичного діалектного матеріалу, систематизація його, вивчення і теоретичне дослідження можуть бути запорукою успіху в таких студіях.

2. Окремо слід спинитися на проблемах вивчення лексико-семантичної системи української діалектної мови і на проблемах діалектної лексико* графії.

36