Етимологія становить інтерес для суспільства в двох загальних планах— популярно-практичному і науково-теоретичному. Популярно-практичне значення етимологічних даних найбільш помітне в.практиці викладання рідно]І_та споріднених § некх іноземних мов — при морфологічному аналізі дгївіпри засвоєнні іншомовних слів, етимологічно споріднених із словами рідної лови. Не менш важливе значення в цьому ж плані мають етимологічні дайТҐяк відповіді на питання про походження конкретних слів, які цікав­лять багатьох носіїв мови. В науково-теоретичному плані етимологічні дослідження становлять безпосередній грунт для розвитку і вдосконалення порівняльно-історичного методу. Таким чином, етимологія е основною ділянкою всього порівняльно-історичного мовознавства, дальший про­грес якого був би немислимий без продовження і поглиблення етимологіч­них* пошуків.

• Найбільш загальною формою етимологічних праць е етимологічні словники окремих мов, у яких результати етимологічних досліджень на матеріалі лексики даної мови стисло викладаються при відповідних словах, розташовгійих у алфавітному порядку. Етимологічний словник може ви­користовуватись одночасно і в популярно-поантичному і в науково-тео­ретичному плані — як придатний д,Ля масовогсРвжитку філологічний до­відник і як дійове знаряддя йауково.1 прШт'виня'РКово важливе для даль­шого розгортання роботи в галузі етимології. *

Стан забезпечення окремих мов і мовних груп етимологічними словни­ками є яскравим показником загального рівня етимологічної розробки лексики відповідних мов і відносної ролі їх матеріалу в порівняльно-істо­ричному висвітленні всієї мовної сім’ї, до якої вони належать. У слов’ян­ському мовознавстві перший етап роботи над етимологічними словниками припадає на 80-і роки XIX ст. — 10-і роки XX ст. За цей період було опубліковано тепер уже в основному застарілий Етимологічний словник слов’янських мов Ф.Міклошича¹, такою ж мірою застарілий тепер етимо­логічний словник російської мови М. В. Горяєва², не завершений в останній частині етимологічний словник російської мови О. Г. Преображен- ського ⁸ і доведений тільки до літери М етимологічний словник слов’ян­ських мов Е. Бернекера ⁴. У період між двома війнами з’явився етимологіч-

1 F. М і k 1 о s і с h. Etymologisches Wörterbuch der slavischen Sprachen, Wien, 1886.

2 H. В. Горяев, Опыт сравнительного этимологического словаря литератур­

ного языка, Тифлис, 1892; вид. 2-е: Сравнительный этимологический словарь русского

языка, Тифлис, 1896.

• А. Г. Преображенский, Этимологический словарь русского языка, т. І—II. А—С, М., 1910—1914; збережена в рукописі частина III тому була опубліко­вана в 1949 р. в «Трудах Института русского языка АН СССР», т. I; весь словник пе­

ревидано в Москві в 1958 р.

• E. Berneker, Slavisches etymologisches Wörterbuch, в. І. А—L, Heidel­

berg, 1908—1913; в. II, Lief. 1. М—Мог, Heidelberg, 1913.

15

⁷ М. V а s m е г, Russisches etymologisches Wörterbuch, в. I—III, Heidelberg, 1950—1958; внходить у росщському переклад!: М. Ф а с м е р. Этимологический сло­варь русского языка, т. I. А — Д. Перевод с немецкого и дополнения О. Н. Труба- чева, М., 1964.

•J.

⁹ V. M а с li е k, Etymologicky slovnik jazyka ćeskeho a slovenskeho, Prana. 1957, _r ,

¹⁰ H. M. Шанский, В. В. Иванов, Т. В. Шанская, Краткий этимологический словарь русского языка, М., 1961. '

^u F. Sławski, Słownik etymologiczny języka polskiego, t. I. A — J. Kra­ków, 1952—1956, t. II. К — Kot, 1956—1966.

^w H. М. Шанский, Этимологический словарь русского языка, т. I, в. ь А. М., 1963; т. 1, в. 2. Б, М., 1965.

¹³ В. Георгиев, И. Гълъбов, Й> Займов, G. И л ч ев, Българск^й етимологнчен речник. Свезка 1—4. А — Дарма, София, 1962—1965.

^UT. Lehr-Spławiński, К- Polański, Słownik etymologiczny języka Drzewian połabskich, zesz. 1, Wrocław — Warszawa — Kraków, 1962.

Rudnyc’kyJ, An etymological dictionary of the Ukrainian language* pp, 1—5 (4 — Воропай), Winnipeg, 1962—1966.

г ний словник польської мови О. Брюкнера ⁶. В 1941 р. вийшов з _ І етимологічний словник болгарської мови С. Младенова ^в. Нове піднесе ч в справі підготовки етимологічних словників слов’янських мов почал^1Н5* після другої світової війни. За цей час опубліковано етимологічний словнЧ російської мови М. Фасмера ⁷, етимологічний словник чеської мови Й г ч луба і Ф. Копечного ⁸, етимологічний словник чеської і словацької \ °*

В. Махека ⁹, короткий етимологічний словник російської мови трьох авЧ рів ¹⁰, два перших томи етимологічного словника польської мови ф. °ч ського ^и, два випуски етимологічного словника російської мови М. М. Щ_а^В ського ^и, чотири випуски етимологічного словника болгарської мови о тирьох авторів ¹³, один випуск етимологічного словника полабської мов'

Т. Лера-Сплавінського і К. Полянського ¹⁴ і п’ять випусків етимологічної^ словника української мови Я. Б. Рудницького ^1Б. В СРСР і в інших слов’я*? ських країнах ведеться робота над створенням ще кількох етимологічних словників окремих слов’янських мов та загальнослов’янських етимологів, них словників.

Таким чином,'серед слов’янських мов найбільшу кількість етимологія, них словників має російська мова. Краще від інших забезпечені етимологів, ними словниками польська, чеська і болгарська мови.» Що ж до україн.і ської мови, то для неї досі не схвррено жодного закінченого етимологічного] словшПйГ а розпочатая. Б. Рудницьким у Канаді видання такого словника англійською мовою практично залишається для широкої громадськості України неприступним; до того ж, як видно, публікація цього словника триватиме щонайменше 20 років.

у/У відділі загального і слов’янського мовознавства Інституту мово­знавства ім. О. О. Потебні АН УРСР з 1964 р. ведеться колективна робота над чотиритомним Етимологічним словником української мови (очевидно, в п’ятий том буде виділено вичерпний покажчик до Словника). Протягом 1964 р. було створено бібліографічну картотеку зафіксованих у київських бібліотечних фондах етимологічних матеріалів для Словника, розроблено інструкцію для укладання Словника і створено загальний реєстр усього Словника/В кінці 1964— на початку 1965 р. було докладно обговорено і уточнено реєстр І тому. В 1965—1966 рр. групою укладачів з 12 осіб

(Р. В. Болдирев, В. Т. Коломієць, А. П. Критенко, Т. Б. Лукінова,

1. С. Мельничук, Г. II Нікулін, Г. П. Півторак, О. Д. Пономарев, Н. С. Род- зевич, Н. П. Романова, О. Б. Ткаченко, А. М. Шамота) укладено І том (літери А — Ж, понад 5 тис. реєстрових слів, близько 60 авт. аркушів) і розпочато його редагування. Том має бути поданий до друку влітку 1967 р. Одночасно розпочато обговорення реєстру II тому. Останній — IV том Словника передбачається подати до друку в 1972 р.

4. Основний характер підготовлюваного Етимологічного словника укра- * їнської мови може бути визначений двома найбільш загальними його озна- І ками: мяягимя^кнпт шшнотоіо охоплених ним лексичних матеріалів укра- І їнської мо>и, які потребують саме етимологічного висвітлення, і пов’я- занбіб & цим відносною стислістю викладу. ,

У словнику знаходять етимологічне висвітлення або характеризуються щодо стану їх етимологічної розробки всі зафіксовані в XIX і XX ст. слова української літературної мови і українських дцалектів. як здавна успадко- вані, так і запозичені з інших мов, за винятком найбільш регулярно утво- рюваних похідних форм, цілком виразно пов язаних з наведеними в Слов- ншОСГ'і відмираючих (зокрема церковно-релігійних) або вузько фахових термінів і ншомовщшэ_ походження, про етимологію яких здебільшого по- даються стислі відомості в словниках іншомовних слів. З власних назв у Словнику розглядаються лише належні українцям особові імена¹⁶. З іншо- мовних запозичень до Словника вводяться лише такі, якГсТали справжніми Делементами словникового складу української мови чи певного українського § говору, хоч би й територіально обмеженого, пограничного. Таким чином, ''у-.у Словнику не подаються іншомовні слова, вживані в українському кон- ^^агексті як цитати з іншої мови або характерні лише для пунктів із змішаним ^Ддвомовнрм населенням. Не подаються також вживані в розмовній мові ^^українського населення звичайні русизми. .

<^В основу реєстру Етимологічного словника української мови покладено

ре'єстр шеститомного Українсько-російського словника АН УРСР (1953— 1963 рр.) і чотиритомного словника української мови, упорядкованого Б. Грінченком (1907—1909 рр.)> Крім цього, для укладання реєстру пов- ністю використано понад 20 інших лексикографічних праць, у т. ч. Словник української мови Ф. Піскунова (вид. 2-е, К-, 1882), Українсько-німецький

словник Є. Желехівського (Львів, 1886), Словник української мови Д. І. Яворницького (Катеринослав, 1919), шість лексикографічних праць

2. Верхратського, ряд опублікованих переважно в післявоєнний період діалектних словничків різних авторів, деякі перекладні словники україн­ської мови, видані за кордоном, а також численні лексичні матеріали з українських діалектологічних досліджень.

у3 міркувань стислості Словник будується за гніздовим принципом: до найпростішого (чи іноді найчастіше вживаного) слова, яке потребує і окремого етимологічного пояснення, в тій самій словниковій статті приєд- \ нуються споріднені з ним слова, словотворчий чи фонетичний зв’язок яких / з реєстровим словом є цілком прозорим, після чого етимологічно пояснює- \ ться, як правило, лише основне (реєстрове) слово словникової статті ҐВ І усіх чотирьох томах Словника буде вміщено близько 20 тис. таких словни- ' кових статей. Для полегшення розшуків у Словнику слів, поданих під одним реєстровим словом, особливо таких, які починаються з інших букв, ніж реєстрове слово, до Словника буде додано покажчик, в якому перера­ховуватимуться всі згадані в Словнику слова української мови, як і всі Г ■ ~

І¹⁰ Щодо топонімічних назв, то результати їх етимологічного дослідження, яким займаються співробітники відділу історії української мови Інституту мовознавства, оудуть, очевидно, опубліковані пізніше окремим виданням.

ч².А і7

Я>

дається в цій самій статті, а не під іншим спорідненим з ним словом, словни­кова стаття будується з таких частин: а) реєстрове слово; б) фонетичні та словотворчі варіанти реєстрового слова і всі ті похідні від реєстрового слова та його варіантів, які прийнято подавати в Словнику під реєстровим словом; в) відповідники реєстрового слова з усіх слов’янських мов, у яких вони зафіксовані, у встановленій послідовності; г) реконструйована форма реєстрового слова чи його основи на різних етапах розвитку праслов'ян­ської мови, починаючи від найпізнішого і кінчаючи найдавнішим; д) ети­мологічно пов’язані з реєстровим словом слова інших індоєвропейських мов у такій послідовності, щоб спочатку наводились найближчі до пра­слов’янської фонетичні і словотворчі форми; на початку чи в кінці цієї частини статті, залежно від конкретного характеру матеріалу і зумовленого ним ходу викладу, подаєтьсяг в разі можливості, індоєвропейський корінь і е) етимологічно пов'язані з реєстровим словом слова семіто-хамітських чи урало-алтайських мов (де можливо); є) бібліографія найважливішої літератури з питань етимології відповідного слова чи споріднених з ним слів слов’янських і інших мов, якщо (чи оскільки) вона не була наведена вже в попередніх частинах статті. *

Якщо реєстрове слово перебуває в етимологічному зв’язку з іншим словом української мови, під яким подається глибока етимологія, спільна для обох (чи кількох) таких реестрових слів, то стаття будується лише з частин а), б) і в частині випадків в), після чого стисло викладається най­ближча етимологія реєстрового слова, наводиться бібліографія, а в кінці статті за допомогою позначки Див. ще робиться відсилання до відповідного іншого слова. »

• Якщо реєстрове слово ввійшло в українську чи давньоруську мову як запозичення з будь-якої іншої слов’янської або неслов’янської мови, то замість частин г), д), е) подається одна частина, в якій вказуються джерела і шляхи запозичення. При цьому всюди, де можливо, особливо при запо­зиченнях з індоєвропейських мов, подається і стисла найглибша етимологія запозиченого слова в мові-джерелі. ^

При словах, успадкованих з прасл5В*янської мови, староукраїнські форми з історичних пам’яток не наводяться. В таких випадках, як уже згадано, подаються старіші форми з давньоруської мови і ще давніші ре­конструйовані праслов’янські та індоєвропейські форми. (При словах, запозичених українською мовою з будь-якої іншої слов’янської чи несло­в’янської мови, після сучасних фонетичних варіантів і похідних утворень від реєстрового слова під позначкою ст. (старе) наводяться, де можливо, найстаріші зафіксовані в історичних пам’ятках української мови форми реєстрового слова чи якогось пов’язаного з ним похідного утворення із за­значенням часу (року чи століття) його фіксації.

При наявності в літературі різних міркувань з приводу етимології певного слова на першому місці наводиться найбільш переконливе мірку­вання, після чого згадуються менш обгрунтовані. Якщо ступінь перекон­ливості різних точок зору приблизно однаковий або не піддається визна­ченню, стисло викладаються всі такі точки зору з відповідним застережен­ням. Бібліографія до різних точок зору наводиться або безпосередньо при викладі кожної точки зору в дужках, або, при наведенні в цих частинах прізвищ авторів, виноситься на своє місце в кінець статті. Відсутність бібліографічних посилань у статті (або наявність посилань лише на такі тлумачення, які в авторському тексті статті заперечуються чи піддаються сумніву) означає, що подане в Словнику етимологічне пояснення належить авторові даної словникової статті. Авторський текст кожної статті оформля­ється з максимальною стислістю, але без зловживання умовними значками і синтаксично неорганізованими виразами.

2*

♦ < V

N

19