Розділ 5 облік праці та її оплати

Заробітна плата – це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому вираженні, яку за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за вико­нану ним роботу чи надані послуги. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, профе­сійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

Нарахування, виплата та облік заробітної плати мають про­водитися згідно з чинним законодавством, нормативними та інструктивними матеріалами, які регулюють трудові відноси­ни. Бухгалтерський облік має забезпечити:

• точне і своєчасне документальне оформлення даних про обсяг затрат праці;

• відображення обсягу виконаних робіт і затрат робочого часу кожним працівником за галузями і по підприємству в ці­лому;

• правильне нарахування оплати праці кожному працівни­кові відповідно до діючих положень;

• контроль за використанням фонду оплати праці;

• дотримання порядку розподілу оплати праці за об’єктами бухгалтерського обліку;

• повний і своєчасний розрахунок з працівниками щодо оплати праці;

• своєчасне складання та подання звітності з оплати праці.

Правильний облік мобілізує працівників на виконання робіт і пошук резервів підвищення ефективності виробництва.

Облік праці та її оплати організований таким чи­ном, щоб сприяти підвищенню продуктивності праці, зміцнен­ню трудової дисципліни, підвищенню якості виробництва про­дукції, виконання робіт і послуг.

В свою чергу заробітна плата складається із основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також інших заохочувальних та компенсаційних виплат.

Основна заробітна плата – це винагорода за викопану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов’язки). Вона встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців.

Додаткова заробітна плата – це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов’язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Інші заохочувальні та компенсаційні виплати – виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.

Джерелом коштів на оплату праці в ПрАТ «Райз-Максимко» є части­на доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності.

Згідно із законом заробітна плата виплачується працівни­кам регулярно в робочі дні в строки, встановлені у колективно­му договорі, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів.

Облік особового складу працівників забезпечує систе­матичне одержання даних про чисельність працівників на під­приємстві, а також за його структурними підрозділами, про склад працівників за статтю, віком, категоріями персоналу, посадами, спеціальностями, освітою, стажем роботи та інши­ми ознаками.

Для оформлення прийняття працівників на роботу та їх об­ліку на підприємстві застосовується «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу» за типовою формою № П-1. Наказ складається у відділі кадрів на основі заяви працівника. В наказі зазначається назва структурного підрозділу, про­фесія (посада), кваліфікація, табельний номер працівника, умови прийняття на роботу (на конкурсній основі, за умовами контракту, зі строком випробування та інше), умо­ви роботи (основна, за сумісництвом, за тривалістю робочого дня (тижня)), розмір окладу (тарифна ставка).

Облік особового складу працівників ПрАТ «Райз-Максимко» веде уповноважена на це особа.

Основним документом про трудову діяльність працівника є трудова книжка. Ведуть її на кожного працівника, який пропра­цював на підприємстві понад 5 днів, включаючи осіб, які є спів­власниками (власниками) підприємства, селянських (фермер­ських) господарств, сезонних і тимчасових працівників, а також позаштатних працівників за умови, що вони підлягають держав­ному соціальному страхуванню. На осіб, які працюють за суміс­ництвом, трудові книжки ведуться тільки за місцем основної роботи. При влаштуванні на роботу працівники зобов’язані подава­ти трудову книжку. Особи, які вперше шукають роботу і не мають трудової книжки, повинні пред’явити паспорт, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку. Трудові книжки працівників зберігаються на підприємстві. До трудової книжки вносяться відомості про працівника, роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення, на­городження і заохочення, відкриття, винаходи і раціоналіза­торські пропозиції. З кожним записом, що заноситься до трудової книжки на підставі наказу про призначення на роботу, переведення і звільнення, ознайомлюють працівника під розписку в особис­тій картці. Якщо у трудовій книжці заповнені усі сторінки від­повідних розділів, вона доповнюється вкладишем. Трудова книжка видається працівнику в день його звільнення.

На кожного працівника підприємства заповнюється особова картка за встановленою формою. Записи в ній здійснюють на підставі паспорта, трудової книжки, військового квитка, ди­плома, нака­зів про приймання, переведення, звільнення тощо.

Регулювання трудових відносин між працівником і робото­давцем здійснюється за допомогою трудових до­говорів (контрактів) і угод.

Особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов’язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення й орга­нізації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін.

Трудовий договір може бути:

1. безстроковим, що укладається на невизначений строк;

2. на визначений строк, встановлений за погодженням сторін;

3. таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Укладення трудового договору оформляється наказом чи роз­порядженням власника або уповноваженого ним органу про за­рахування працівника на роботу.

Є дві системи оплати праці: погодинна і відрядна. Кожна з цих форм має різновиди.

При погодинній системі заробітна плата залежить від тарифної став­ки і відпрацьованого часу. Ця система поділяється на просту погодинну і погодинно-преміальну. При простій погодинній системі праця працівників оплачується виходячи тільки з кількості відпрацьованого часу і тарифної ставки відповідно до їх кваліфікації. При погодинно-преміальній системі до погодинної ставки за досягнення визначених показників працівникам виплачується премія.

При відрядній системі розмір оплати праці залежить від кількості і якості виконаної роботи. Відрядна система оплати праці має такі системи:

1. пряма відрядна – оплата праці здійснюється за кожну одиницю виготовленої продукції (виконаних робіт, послуг);

2. відрядно-преміальна – крім основного заробітку виплачується ще й премія;

3. відрядно-прогресивна – виконані роботи оплачуються в межах норми – за твердими розцінками, а понад норми – за підвищеними прогресивно-зростаючими розцінками;

4. акордна – норма і розцінка визначаються на весь комплекс виконуваних робіт.

Мінімальна заробітна плата – це законодавчо встановле­ний її розмір, нижче якого не може здійснюватися оплата за виконану працівником місячну, годинну норму роботи.

Фонд оплати праці є сумою коштів, призначених для оплати праці. Він включає основну, додаткову оплату праці та інші за­охочувальні і компенсаційні виплати.

Для контролю за трудовою дисципліною та аналізу вико­ристання робочого часу ведуть табель обліку використання ро­бочого часу (форма № П-5). Табелі ведуть у структурних підрозділах підприємства. В табелі зазначають підрозділ, на який мають відноситися витрати праці, і відмічають назву аналітичних рахун­ків споживачів. Контроль за своєчасним початком і закінченням роботи та правильним використанням робочого часу здійснюють керів­ники структурних підрозділів. У табелі проставляють за датами відпрацьований час, не­явки на роботу із зазначенням їх причин. Табель є підставою для нарахування оплати праці працівникам з почасовою опла­тою. Табель підписують керівник структурного підрозділу, а та­кож обліковець або інша особа, уповноважена вести табель, і здають у бухгалтерію підприємства в одному примірнику.

Облік праці та нарахування оплати праці трактористам-машиністам ведуть в Облікових листках тракториста-машиніста. Для обліку роботи вантажного автотранспорту і нарахування оплати праці за виконані роботи водіям автомобілів та іншим особам, пов’язаним з перевезенням вантажів, застосовують по­дорожній лист вантажного автомобіля,

Нарахування оплати праці може здійснюватися за складе­ними трудовими угодами та актами приймання виконаних робіт.

Нарахована оплата праці в первинних документах у подаль­шому обліковому процесі має бути нагромаджена за двома на­прямками:

1. за кожним працівником – для організації розра­хунків з оплати праці;

2. за об’єктами обліку – для віднесення сум оплати праці у витрати відповідних споживачів.

Підрахунок даних про нараховану суму оплати праці за кожним працівником здійснюється в розрахунково-платіжних відомостях працівника (форма № П-6), в яких показують на­рахування за видами оплат та утримання. Відомість ведуть на кожного працівника, де записують його прізвище, ім’я та по батькові, стать, табельний помер, іденти­фікаційний номер, професію, посаду, кількість відпрацьова­них днів (годин). У розділі «Нараховано за видами оплат» відображають на­рахування за фондом основної і додаткової заробітної плати, а також зазначають інші заохочувальні і компенсаційні виплати та виплати, що не належать до фонду оплати праці. У розділі «Утримано» записують утримання раніше вида­ного авансу, внесків до пенсійного та інших соціальних фон­дів, податку з доходів фізичних осіб, профспілкових внесків, аліментів тощо, а також вираховують суму, яка підлягає ви­платі.

Для виплати заробітної плати складають платіжні відомос­ті, їх підписують керівник підприємства і головний бухгалтер. Після цього касир має право за ними видавати заробітну плату. За отримані суми грошей працівники підписуються у відомос­ті. В розрахунково-платіжних відомостях ведеться аналітич­ний облік до рахунку 66 «Розрахунки за виплатами працівни­кам».

Узагальнення даних відомостей по підприємству роблять шляхом складання Розрахунково-платіжної відомості (типової форми № Т-49). Таке зведення оплати праці дає змогу мати узагальнюючі дані в цілому по підприємству про суми нарахованої оплати праці, утримань із неї та суми до виплати. Ці дані необхідні для контролю витрачання фонду оплати праці, визначення загальних сум для перерахування податків, отримання готівки в установі банку для видачі працівникам, складання звітності тощо.

Не одержана у строк оплата праці відноситься на рахунок розрахунків з депонентами, а у платіжній відомості проти прізвища особи, яка не отримала плату за працю, ставиться від­мітка «Депоновано». Суми депонованої оплати праці заносять у Книгу обліку розрахунків з депонентами, а потім видають за видатковими касовими ордерами. Якщо неодержані суми оплати праці перенести у розрахунково-платіжну відомість на наступний місяць як сальдо, то в книгу обліку депонованої заробітної плати такі записи не роблять, що зменшує обсяг об­лікової роботи. Суми депонентської заборгованості обліковують до їх пога­шення.

Облік розрахунків з оплати праці ведуть на рахунку 66 «Роз­рахунки за виплатами працівникам». Облік розрахунків за виплатами працівникам здійснюється в журналі-ордері № 5Б с.г.

Робочий час – це встановлений законом або угодою сторін час, протягом якого робітники і службовці згідно з правилами внутрішнього розпорядку повинні виконувати свої трудові обов’язки.

Робочий день – це встановлена законом норма робочого часу протягом доби, яка лежить в основі його правового регулювання.

Нормальна тривалість робочого часу працівників не може перевищувати 40 годин на тиждень.

Скорочена тривалість робочого часу встановлюється:

1) для працівників віком від і б до 18 років – 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) – 24 години на тиждень;

2) для працівників, зайнятих на роботах з шкідливими умовами праці – не більше, як 36 годин на тиждень.

Час початку і закінчення щоденної роботи (зміни) передбачається правилами внутрішнього трудового розпорядку і графіками змінності у відповідності з законодавством.

Для працівників установлено п’ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. При п’ятиденному робочому тижні тривалість щоденної роботи (зміни) визначається правилами внутрішнього трудовою розпорядку або графіками змінності, які затвердив власник підприємства за погодженням з профспілковим комітетом підприємства, установи, організації з додержанням установленої тривалості робочого тижня.

Надання відпустки оформляється наказом (розпоряджен­ням) про надання відпустки (форма № П-3). На підставі нака­зу (розпорядження) про надання відпустки відділ кадрів ро­бить відмітки в особовій картці працівника (типова форма № П-2), а бухгалтерія здійснює розрахунок заробітної плати, що нале­жить за відпустку. При наданні відпустки без оплати поруч із зазначенням кількості днів відпустки зазначається «без оплати». Заробітна плата працівникам на час відпустки виплачуєть­ся не пізніше ніж за три дні до її початку. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. Щорічна основна відпустка надається працівникам триваліс­тю не менше як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Святкові та неробочі дні при визначенні трива­лості щорічних відпусток та додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, не враховуються і окремо не оплачуються.

Святкових та неробочих днів у році 10, а саме:

• 1 січня – Новий рік;

• 7 січня – Різдво Христове;

• 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;

• 9 травня – День перемоги;

• 28 червня – День Конституції України;

• 24 серпня – День незалежності України;

• один день (неділя) – Великдень;

• один день (неділя) – Трійця.

Загальна тривалість щорічної відпустки (основної і додат­кової) не повинна перевищувати 59 календарних днів. Право па щорічну відпустку повної тривалості у працівника виникає по за­кінченні шести місяців безперервної роботи на цьому підпри­ємстві.