Зміст

1. Вступ…………………………………………………………………….2

2. Європа……………………………………………………………….…..4

3. Європейська система цінностей з української точки зору……….6

4. Європейське виховання і освіта…………………………………..…8

5. Болонський процес в Європейському контексті.....................….....9

Висновок……………………………………………………………….….15

Використана література……..……………………………………...…..17

1.Вступ

Філософія освіти

Сучасні дослідження, що додаються авторами або читачами до галузі філософії освіти, є взаємоперетином філософії та освіти як людських практик і соціальнокультурних інституцій. В англомовній літературі з філософії освіти відправною точкою досліджень є широка педагогічна практика, її напрацювання на великому масиві даних, опис отриманих результатів, орієнтація на прогноз. Основний підхід – опис "за фактами", аналіз того, "що є", а не того, що "хотілося б, щоб було". Тому філософія освіти в енциклопедії Brіtannіca визначається як така галузь вивчення, дослідження і практичного застосування, у якій філософські методи застосовуються до вивчення проблем, тем і сутності освіти. Переважно такий підхід і планується реалізувати.Разом з тим потрібно зауважити, що виділення філософії освіти в окрему галузь філософського знання (або як складової едукології – науки про освіту) конституюється широким спектром концепцій. Розробка філософськоосвітньої проблематики і узагальнююче її вивчення як особливої гуманітарної науки ведеться у різних вимірах. Основними серед них є публікаційний, еталонний, наукознавчий, проектувальний, діяльнісний, педагогічний, соціосистемний виміри. Н.В. Смирнова вказує такі панівні виміри філософії освіти:

1. Філософія освіти як сфера філософського знання, що використовує загальнофілософські підходи та ідеї для аналізу ролі і основних закономірностей розвитку освіти (Гегель, Дж.Дьюї, К.Ясперс, М.Гайдеггер, І.Ільїн, М.Бердяєв, Е.Ільєнков, М.Моїсєєв, Н.Алєксєєв, С.Гессен, В.Біблер, П.Щедровицький, С.Курганов та інші).

2. Філософський аналіз освіти як матриці відтворювання суспільства соціальності, соціальної структури, систем соціальної взаємодії, соціально успадкованих кодів поведінки тощо (П.Сорокін, В.Зінченко, В.Платонов,

О.Долженко).

3. Філософія освіти як філософська метафізика – ширша галузь філософ-

ського знання у порівнянні з соціальною філософією і філософською антро_

пологією (С. Смірнов).

4. Позитивістське розуміння філософії освіти як прикладного знання, як

рефлексивного поля теоретичної педагогіки, метатеорії у структурі педаго_

гічного знання, його критично_методологічного рівня (Р.Лохнер, В.Брезінка.

І.Шефлер, І.Херст, Р.Пітерс, А.Елліс, Дж.Неллер, В.Розін, В.Краєвський,

Г.Філонов, Б.Вульфсон, В.Кумарін).

Така варіативність вимірів філософії освіти лише підтверджує тезу К.Попп-

ра про конвенціональний характер визначення філософії. Тому для відповіді на питання "Що ж то є філософія освіти?", переконавшись у безплідності спроб її визначення через перераховування головних шкіл, центральних фігур учених і текстів, Н.Бурбулес пропонує з'ясовувати, що ж пробують робити ті, хто називають себе філософами освіти, і що вони вміють робити.

Узагальнюючи можливі виміри, висувається гіпотеза про наявність конструктивних аспектів кожного з них і про доцільність їх використання для комплексної характеристики філософії освіти як особливої галузі сучасної гуманітарної науки. Але в ситуації змінності вимірів філософії освіти доцільно не звужувати її царину спробами дисциплінарної ідентифікації, а використати ідею Я.Коменського, яку підтримав Ж.Піаже, щодо розбудови філософії освіти як центру філософії взагалі, що фактично й розпочато на ХХ_му Всесвітньому філософському конгресі. Справа в тому, що так зрозуміла філософія освіти є останнім шансом філософії взагалі, яка в усіх інших своїх сферах залишається дискусією заради дискусії. Освіта справедливо розглядається як фундаментальне підґрунтя історичного поступу філософії, а виникнення філософської думки, її високі злети в античні, середньовічні, нові і новітні часи тісно пов'язуються з освітою, як свідчать книги, що досліджують історію філософії у зв'язку з освітою. Однак тема освіти, вказує В.Курєнной, у проблематиці російської філософії

(як радянської, так і дореволюційної) фактично відсутня як така (за окремими

рідкісними винятками). Ця ситуація особливо помітна, якщо порівнювати її з

німецькою чи англоамериканською філософією. Так, практично кожний німецький мислитель торкався проблеми освіти, деякі з них ініціювали цілі напрямки в педагогіці (наприклад, Фрідріх Едуард Бенеке чи Вільгельм Дільтей), а осмислення педагогічної спадщини в цілому є традиційною темою не тільки педагогів, але й філософів. Російська філософська культура індиферентно відноситься до освіти, тоді як навіть більш молода американська філософська думка зайнята постійною адаптацією філософських ідей до освітніх цілей. Таке ж зауваження можна висунути і стосовно української філософії. Присвячені освітній проблематиці роботи Вільгельма фон Гумбольдта, Шлейєрмахера, Шеллінга не перекладено ні українською, ні російською мовою. І, очевидно, що якщо спадщина в цій галузі не освоюється (нехай навіть головним чином з метою запобігання помилок), навряд чи можна чекати глибокого розуміння філософських аспектів освіти. Наслідком цих обставин є слабкий вплив філософської думки на процес обговорення проблем модифікації освіти в Україні в цілому і брак у публічному просторі загальних (філософських) точок зору, що дозволяють говорити про стратегічні цілі та завдання освіти. У той же час цей простір перевантажений низкою окремих дисциплінарних та інституціональних позицій, кожна з яких претендує на особливу роль і значимість.

Філософія освіти XXI століття постає засобом інтеграції науки, політики

щодо науки і управління знаннями у сучасному його інтегруючому баченні

мікро і макроперспектив процесів творення, виробництва, трансферу, тран_

сформації та використання знання. В організаціях, у тому числі навчальних, управління знанням є управлінням інтелектуальним капіталом як формою капіталу, подібного до матеріального або фінансового, яким управляє організація задля досягнення своєї мети. Управління знаннями в суспільстві здійснюється через процедури збільшення ролі використання інформаційних мереж і технологій, формування нових ролей і відношень між дослідниками і практиками, створення нових форм професійного розвитку та освіти, об'єднання інтелектуального й соціального капіталу, проектування відповідної інфраструктури. Трансформація філософії освіти у філософію управління знаннями є її новим виміром, інструментом створення теоретичного і прагматичного клімату для перетворення суспільства в суспільство знання, що відображає реальність і

відповідає викликам XXI століття. Такої точки зору ми притримуватимемось і далі .