3.Європейська система цінностей з української точки зору

Європейська система цінностей, і відповідно культура, не лише Дені де Ружмоном визнається прихованою таємницею для більшості світу. Про наївність тези щодо близькості європейської системи цінностей для України говорять навіть ті, хто "бував достатньо часто в багатьох європейських країнах, навчався там, невідчуваючи при цьому мовного дискомфорту". Під час поглибленого ознайомлення з історією і культурою європейських народів, навіть у таких українських "громадян Європи", європейська система цінностей постає значно віддаленішою від того, що зафіксовано в їх уявленнях, – у них з'являється відчуття, що Україна живе ще в абсолютно іншій часовій, культурній, політичній парадигмі. Європа багатолика, багатогранна і амбівалентна. Чи уявляють громадяни України, що є Європа, чим саме Україні треба поступитися, що активно впроваджувати, а що зберегти зі своєї спадщини, інтегруючись у Європу? Установки "Наш курс – у Європу", "Уперед у Європу!" розцінюється як чергова "Fatamorgana", як гарний міф, але прагнення інтегруватися в Європу приречене на фіаско без ментального засвоєння й розуміння, що є Європа й у чому полягають

європейські цінності. Для реальної інтеграції в Європу пропонується насамперед усвідомити її досягнення і не шляхом формального копіювання її законів, а шляхом зміни своїх ментальних установок. Шлях у Європу – це не сліпе дублювання західних законів, які є лише верхівкою "європейського айсберга". Його основа знаходиться у нюансах, у мотиваціях людей, у їхніх взаєминах. Ці загальні для європейських країн нюанси віднаходять у таких рисах західного менталітету:

􀂊 прозорість приватного життя суспільного діяча будьякого рангу;

􀂊 недоторканість приватної власності;

􀂊 спрямованість законів на захист громадянина від держави, а не держави від

громадянина;

􀂊 відсутність прописки – інституту кріпосного права;

􀂊 соціальне забезпечення пенсіонерів на рівні не нижчому прожиткового мі_

німуму;

􀂊 чітке відчуття фактора часу;

􀂊 активна життєва позиція, уміння відстоювати свої права.

Цей перелік можна продовжувати, але підкреслюють, що Європа – це насамперед середовище перебування. Разом з тим багато дослідників вважають, що нинішню європейську дійсність навряд чи варто приймати за еталон для розвитку нашого суспільства. К. Бондаренко пише про те, що сучасне життя Західної Європи – це життя великого будинку для людей похилого віку: усюди культивується позаминуле століття. Створюється враження, що в європейських країнах – постійна ностальгія за прекрасною епохою. "Європа – подібна до літньої жінки з багатою історією, з вигадливими манерами, зі святенницьким бурчанням, з дуже цікавим минулим, але з нудним майбутнім". К. Бондаренко називає Захід "блакитною цивілізацією", адже содомія, що раніше вважалася одним із гріхів, сьогодні стала нормою життя рядового європейця у більшості країн Заходу, в яких офіційно дозволені одностатеві шлюби. У країнах Західної Європи процвітає наркоманія, одне з найбільших соціальних лих суспільства. Ще однією проблемою для сучасного європейського суспільства стала евтаназія – право на вмертвіння безнадійно хворих людей, право на одержання смертельної ін'єкції в спеціальних клініках. В окремих країнах Європи існує право батьків умертвляти своїх хворих дітей. У Європі зростає кількість самогубств. При цьому з життя йдуть переважно молоді люди. Статисти_

ка встановила залежність між частотою суїцидів і тенденціями соціального розвитку країн. Лідером за кількістю суїцидів є Швеція, за нею йдуть Норвегія, Швейцарія, Великобританія, Данія, Франція. І все це – Європа, західна демократія, яку пропонують будувати і в Україні. К. Бондаренко не без підстав задається питанням: а чи не краще довести, що наша, вітчизняна європейськість анітрішки не гірше західної? Що ми – хоч і інша, але все_таки Європа, що не розгубила своїх ціннісних орієнтирів?

Приблизно так само вважає С.Удовик: Україна може виявитися в Європі

тільки тоді, коли обере активну позицію, лише через ментальне самопізнання і зміну самих себе. Нам нікуди не потрібно йти, потрібно змінювати свою свідомість і свій світогляд, і тоді Європа сама прийде до нас. Адже ми по справжньому зацікавимо Європу лише тоді, коли не тільки будемо тотально все запозичувати, але й зможемо щось запропонувати, корисне й розумне. Але чи здатні ми запропонувати свою модель, при цьому зберігаючи свої цінності? Очевидно, відповідь на це питання, у першу чергу, має дати система освіти. Хоча остання і є досить інерційною суспільною системою, але вона має здатність і можливість до довгострокового самопланування свого розвитку, у ній зосереджені високоінтелектуальні і висококультурні особи, які покликані формувати інтереси та вектори розвитку широких верств населення. Це й обумовлює необхідність більш зосереджено придивитися до системи європейської освіти.