5. Сенсорне виховання дошкільників з вадами слуху.

Рівень сенсорного розвитку нечуючих і слабочуючих дітей зазнає суттєвих змін в процесі навчання. Можливості засвоєння сенсорного досвіду збільшуються по мірі оволодіння мовленням. Розвиток сприйняття опосередковується засвоєнням слів, фіксуючих сенсорні еталони, що сприяє закріпленню більш чітких, диференційованих уявлень про предмети. В дошкільному віці в дітей з вадами слуху відзначаються труднощі формування уявлень: нечіткість, розпливчастість еталонних уявлень, не закріплених у слові. Становлення цілісного образу предметів відбувається уповільнено, це проявляється при виконанні дітьми завдань на складання розрізних картинок, карток лото. Особливості сенсорного розвитку виявляються також в утрудненні виділення властивостей і відношень предметів, в інших видах діяльності.

6. Характеристика роботи. Багрова И.Г. «Обучение слабослышащих учащихся восприятия речи на слух».

У посібнику представлені сучасні системи навчання і виховання дітей з порушеннями слуху, викладені загальні теоретичні основи орієнтованого утворення осіб, що розвиває особово, з порушеннями слуху, дидактика спеціальної освіти глухих і слабочуючих дітей, описані сучасні освітні тенденції в навчанні дітей з проблемами слуху.

7. Класифікація ігр дошкільників з вадами слуху.Гра є провідною діяльністю дитини - дошкільника і чинить значний вплив на його психічний і мовний розвиток, формування особи. Враховуючи велику виховно - освітню роль гри, в спеціальних дошкільних установах для глухих дітей їй приділяється велика увага і на навчання грі виділено певний час в учбовому плані. Для ефективного керівництва грою, для того, щоб вона могла виконувати свою роль в розвитку дітей, необхідно враховувати особливості, які властиві іграм глухих дошкільників. Ігри глухих дітей бідніше за змістом, однообразніше і простіше, ніж ігри їх однолітків, що чують. Разом з тим маленькі глухі діти схильні до надмірної деталізації і педантичної передачі найбільш наочних .дій, часто не найістотніших для цієї гри. Нерідко у глухих дошкільників відзначається прагнення до однообразному відтворенню і повторенню одних і тих же ігор і ролей. Поза спеціальним навчанням гри глухих дітей впродовж тривалого часу зберігають деякі з вказаних особливостей, і справжня сюжетно-ролева гра не виникає. В процесі навчання сюжетно-ролевим іграм на начальних етапах (перший і другий роки навчання) дітей учать правильно користуватися іграшками, відображати спостережувані в побуті, на прогулянках і екскурсіях дії і явища. Навчаючи простим ігровим діям, формують у дітей предпосилки сюжетно-ролевої гри. На наступних етапах, у міру формування ігрової діяльності, діти вчаться підпорядковувати свої дії узятій на себе ролі і сюжету гри, відбиваючи побачене в побуті. В ході колективних ігор діти вчаться грати разом, у них складаються певні моральні і етичні стосунки, вони опановують норми суспільної поведінки. Використовуючи в грі предмети-замінники, діючи в уявній ситуації, діти осягають значення символів. У зв'язку з великою виховно-освітньою значущістю сюжетно-ролевої гри їй відводиться велика частина учбового часу : на усіх роках навчання на цей вид гри виділяється два заняття в тиждень. Дидактична гра спрямована на те, щоб навчити дітей правильно, повно і точно сприймати предмети, їх властивості і стосунки (колір, величину, форму, пространственні стосунки і так далі). Дидактична гра має важливе значення для розумового розвитку дитини і оволодіння ним різними видами образотворчої діяльності (малюванням, конструюванням і так далі). Без спеціальної роботи сприйняття дошкільника тривалий час залишається фрагментарним, їм виділяються або властивості, що найбільш впадають у вічі, або ж ті, які мають значення для елементарних дій з предметами. Цей вид ігор виноситься на спеціальні заняття один раз в тиждень на усіх роках навчання. Окрім спеціальних ігрових занять дидактична гра знаходить місце на інших заняттях: розвитку мови, ознайомлення з тим, що оточує, формуванні математичних представлень та ін.

Рухливі ігри, що включають активні рухові дії, служать завданням фізичного виховання; в процесі рухливих ігор діти осягають правила колективної гри, знайомляться з особливостями поведінки і звичок тварин, з найбільш характерними моментами виконання трудових дій і т. д. Рухливі ігри проводяться на заняттях по фізичному вихованню, на прогулянках, у вільний час. Крім того, на другому і третьому роках навчання одно заняття в тиждень присвячується рухливій грі.

12. Українські вчені сурдопедагоги, їх вклад в розвиток дошкільного виховання.В Україні жестова мова існує близько двох століть, тобто, з того часу, як з’явилися перші осередки, громади глухих і відповідно спеціальні школи для глухих дітей (Львівська школа для глухих дітей була відкрита у 1830 році, Одеська - у 1843 році). Жестова мова, розвивалася і культивувалася у родинах глухих від покоління до покоління. Це геніальний комунікативний витвір людей, у яких неможливе усне спілкування. Це прояв творчої здатності і переконання того, що людина, позбавлена слуху, спроможна творити і творить рідну мову. Але до розуміння цього пройшов значний проміжок часу, в який мова жестів розглядалася з різних, досить полярних точок зору. Першими сурдопедагогами, котрі працювали на теренах сьогоднішньої України, були М. Лаговський, І. Соколянський, Л. Виготський, Р. Боскіс, Р. Краєвський та інші. Не зважаючи на те, що наприкінці ХІХ – початку ХХ століття основним методом навчання був „чистий усний метод”, історично зафіксовані погляди видатних сурдопедагогів на проблему використання жестової мови у навчальному процесі. Теоретично М. Лаговський та інші в усному мовленні вбачали далеко не єдиний засіб урдопедагогічного процесу, сурдопедагоги професіонали не відкидали зовсім мову жестів: «Жестикуляцию, мимику не условную, естественную, употребляемую учениками при общении друг с другом подавлять и искоренять даже вредно, принимая возможность благотворно в смысле развития влияния старших учеников на младших, которые еще не умеют говорить. Но, преследуя жестоко жестикуляцию, все же должны вырабатываться меры, ускоряющие усвоение речи и не замедляющие умственного развития ученика.” Різні питання навчання осіб з вадами слуху не могли залишитися поза увагою і на різних поважних зібраннях. Так, наприклад, у 1910 році І.Соколянський, працюючи сурдопедагогом в Олександрівському училищі для глухонімих, виступав з доповіддю “Про навчання українських глухонімихрідної мови” на Всеросійському з'їзді діячів по вихованню і навчанню глухонімих. У своїй доповіді він обґрунтував педагогічну необхідність навчання українських учнів на противагу циркуляру, який забороняв навчання українською мовою.

13. Характеристика роботи. Козлов М.Я. «Детская сурдоаудиология».

У книзі приводяться|призводять| новітні|найновіші| про фізіологічні основи акустики| у дітей, освітлюють анатомо-фізіологічні аспекти розвитку органів слуху|чутки| і мови|промови| в дитячому віці. Детально розглядаються|розглядують| етіологія, патогенез і характер|вдача| тугоухості і глухоти у дітей.

14. Типи дітей з вадами слуху дошкільного віку.У вітчизняній сурдологічній практиці досить широко застосовується класифікація порушень слуху у дітей, розроблена Л.В.Нейманом. В ній враховується ступінь ураження слухової функції і можливості формування мовлення при такому стані слуху. Використовується метод тональної аудіометрії та дослідження слуху мовленням. Розрізняють два види слухової недостатності: туговухість (приглухуватість) і глухоту. Туговухість – таке зниження слуху, при якому виникають утруднення в сприйнятті та самостійному оволодінні мовленням, але залишається можливість оволодіння за допомогою слуху хоча б обмеженим і викривленим запасом слів. За Л.В. Нейманом розрізняють три ступеня туговухості в залежності від величини втрати слуху в мовному діапазоні частот (500-4000 Гц): І ступінь – втрата слуху не перевищує 50 дБ; Для дитини мовленнєве спілкування залишається доступним, вона може сприймати мовлення розмовної гучності на відстані більше 1-2 м. ІІ – середня втрата слуху від 50 до 70 дБ; Мовленнєве спілкування утруднене, розмовне мовлення сприймається на відстані до 1 м. ІІІ – втрата слуху вище 70 дБ; Мовлення розмовної гучності сприймається нерозбірливо навіть у самого вуха. Утруднення в оволодінні мовленням можуть виникати у дитини при зниженні порогу чутності до 15-20 дБ, за Нейманом – це межа між нормальним слухом і туговухістю. Межа між туговухістю та глухотою - 85 дБ.

Глухота – такий ступінь зниження слуху, при якому самостійне оволодіння мовленням виявляється неможливим.

15.ХарактеристикаПрограмми навчання і виховання дошкільників з вадами слуху (Українська,1997)

В данній программі розглядається питання прояву та розвитку комунікативної поведінки у нечуючих дошкільників. Спираючись на актуальність використання жестової мови (ЖМ) у навчально-виховному процесі визначаються ефективні засоби формування комунікативної поведінки дітей з порушеннями слуху в умовах дошкільного закладу компенсуючого типу. Звертається увага на необхідність створення мовленнєвого середовища, в умовах якого формується та розвивається комунікативна поведінка дошкільника. Детально описано новий вид роботи “Коментоване малювання”, який відповідає всім завданням комунікативного розвитку нечуючої дитини. Підкреслюється важливість використання жестової мови для повноцінної комунікативної поведінки дошкільника з порушеннями слуху. Акцентується увага на те, що складовою частиною успішної комунікації є дошкільна група, яка являє собою первісну соціально-психологічну спільноту, перше “дитяче товариство”, в якому складається та розвивається спілкування дітей і різноманітні види дитячої діяльності.