40. Правові засади державної служби. Основні напрямки реформування законодавства про державну службу

У демократичному суспільстві державна служба повинна забезпечувати дотримання прав і свобод людини і громадянина через надання фізичним та юридичним особам якісних адміністративних (управлінських) послуг, гарантувати керівництву держави якісну підготовку та виконання політичних рішень.

Необхідність реформування державної служби та законодавства, що її регулює, зумовлена, у тому числі, недостатньою здатністю державної служби забезпечувати ефективне виконання зобов’язань держави перед суспільством, визначених у Конституції України, фрагментарністю чинного законодавства, у якому переважають підзаконні акти.

Негативні фактори і тенденції у системі державної служби спричиняють низку проблем: недостатній професійний рівень державних службовців та їх професійної підготовки у відповідності до сучасних потреб державного управління, низький престиж державної служби та невідповідність статусу державного службовця рівню покладеної на нього відповідальності, суб’єктивізм у відборі, просуванні та матеріальному стимулюванні державних службовців, низьку ефективність механізмів запобігання корупції, а також недостатні прозорість у діяльності органів державної влади та контроль з боку суспільства. У вирішенні цих проблем зацікавлені суспільство, керівництво держави, а також самі державні службовці.

Суспільство не задовольняють якість послуг, які надають державні службовці, факти корупції і хабарництва, бюрократична тяганина, непрозорість і невизначеність адміністративних процедур, відсутність можливості реального громадського контролю за використанням бюджетних коштів, а також недосконалість дисциплінарної системи, що не дає суспільству достатніх важелів впливу на підвищення якості адміністративних (управлінських) послуг. Все це негативно позначається на реалізації гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і громадянина, а відтак на економічному стані суспільства та добробуті громадян.

Підвищенню ефективності державного управління заважають низька якість підготовки рішень, їх недостатня узгодженість та неточне прогнозування наслідків, неефективність механізмів контролю за виконанням рішень, завантаженість осіб, відповідальних за прийняття політичних рішень, адміністративними питаннями, а також брак розуміння роботи на єдину мету з боку державних службовців.

Відсутність прозорого порядку вступу на державну службу і ясних кар’єрних перспектив, правова незахищеність від суб’єктивізму своїх керівників, неадекватні матеріальні стимули та низький рівень соціального захисту спричиняють непривабливість державної служби для молоді та відтік кваліфікованих спеціалістів з державної служби.

Перелічені чинники є достатніми підставами для реформування державної служби та законодавства, що її регулює.

41. Поняття, ознаки і види державної служби

Державна служба як правовий інститут адміністративного права. Законодавство про державну службу. Тенденції становлення та розвитку службового права. Поняття, ознаки та склад службових правовідносин.

Поняття, ознаки та види державної служби. Принципи та функції державної служби. Право на державну службу.

Поняття, ознаки та класифікація державних службовців. Основні права і обов'язки державних службовців. Проходження державної служби. Службова кар'єра. Відповідальність державних службовців. Державні службовці і корупція.

Управління державною службою.

Основні напрямки реформування державної служби.

Слід мати на увазі, що державна служба є невід'ємною складовою механізму державного управління. Вона виникла за часів первісного суспільства і має багатовікову історію свого розвитку, її можна розглядати як вид суспільної діяльності, комплексний правовий інститут, правовий інститут адміністративного права, навчальну дисципліну. В Україні поки що не існує офіційно визнаної самостійної галузі права про державну службу як систему теорій, ідей, уявлень про правове регулювання державно-службових відносин. Разом із тим, можна стверджувати, що по мірі розвитку законодавства про державну службу, державно-службових відносин та методів їх регулювання, відбувається становлення нової комплексної галузі права — службового права.

Вперше на законодавчому рівні визначення поняття "державна служба" закріплене у статті 1 Закону України "Про державну службу", згідно з яким вона являє собою професійну діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їхньому апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Державна служба характеризується такими ознаками: а) професійна діяльність; б) діяльність у державних органах та їхньому апараті; в) заробітна плата за рахунок державних коштів.

Під функціями державної служби слід розуміти основні напрями практичної реалізації правових норм інституту державної служби, які сприяють досягненню відповідної мети правового регулювання державно-службових відносин і виконанню державною службою своєї соціальної ролі і державно-правового призначення.

Принципи державної служби — це основоположні ідеї, настанови, що виражають об'єктивні закономірності та визначають науково обгрунтовані напрями реалізації компетенції, завдань і функцій державної служби, повноваження державних службовців, їх можна класифікувати на конституційно-правові та організаційно-функціональні.

Вивчаючи питання про види державної служби, слід мати на увазі, що на законодавчому рівні це питання не врегульоване. Немає єдиної думки з цього приводу і в науці. Найчастіше державну службу класифікують на такі види, як:

а) службу в органах законодавчої, виконавчої та судової влади;

б) цивільну та мілітаризовану (воєнізовану) службу;

в) цивільну (в органах законодавчої, виконавчої влади) та спеціалізовану (військову, дипломатичну, митну, в правоохоронних органах та ін.).

Вивчаючи статус органи управління державною службою, слід мати на увазі, що це спеціальні державні органи або підрозділи державних органів, до компетенції яких відноситься забезпечення і розвиток системи державної служби. При цьому слід мати на увазі, що серед них можна виділити органи забезпечення державної служби та органи управління державною службою. Органом управління державною службою є Головне управління державної служби України, правовий статус якого визначається вищезазначеним законом, указами Президента України та Положенням про Головне управління державної служби України.