35. Нікчемні та оспорювані правочини.

Недійсність правочину – один з найважливіших інститутів цивільного права для юристів-практиків. Прийняття нового Цивільного кодексу України (далі – ЦК) збагатило даний інститут новими підходами та правовими конструкціями. До однієї з найцікавіших новел слід віднести поділ недійсних правочинів на нікчемні та оспо-рюванні правочини. Критерієм такого поділу служить порядок визначення їх недійс-ності: апріорі або в судовому порядку. І хоча правові наслідки недійсності нікчемних і оспорюваних правочинів тотожні, у зв’язку з відсутністю судової процедури нікчемні правочини схожі з неукладеними угодами.

Інститути нікчемного та оспорюваного правочину достатньо самостійні, тому вважаю, їх варто розглянути окремо. Дана стаття систематизує різні види нікчемних правочинів і розглядає особливості вживання наслідків нікчемності.

ПРО НАСЛІДКИ НІКЧЕМНОГО ПРАВОЧИНУ

Відповідно до ст. 215 ЦК підставою недійсності правочину є недотри-мання в момент його здійснення стороною вимог правомірності правочину (ст. 203 ЦК):

1. Зміст правочину не може суперечити актам цивільного законодавства і мораль-ним принципам суспільства;

2. Особа, яке вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздат-ності;

3. Волевиявлення учасників правочину має бути вільним і відповідати його внут-рішній волі;

4. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, обумо-влених ним;

5. Правочин, що вчиняється батьками (усиновителями), не може суперечити пра-вам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З цих підстав правочин може вважатися недійсним, якщо його недійсність прямо встановлена законом (нікчемний правочин) або визнаватися недійсним у су-довому порядку (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст. 216 ЦК нікчемний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, які пов’язані з його недійсністю.

36. Фіктивні і удавані правочини. Стаття 234. Правові наслідки фіктивного правочину

Фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. 1. Фіктивні і удавані правочини об'єднує те, що в обох випадках у сторін правочину відсутній намір створити ті правові наслідки, які задекларовані у правочині. Тобто, волеви­явлення учасників правочину не відповідає їх дійсній волі. З визначення фіктивного правочину, яке міститься у ч. 1 ст. 234, слідує, що його озна­ками є: 1) наявність зовнішньої форми правочину, що фіксує удавані наміри сторін; 2) від­сутність у сторін дійсного наміру створити наслідки, які обумовлювалися у цьому право­чині. Тобто, має місце лише імітація правочину. У діях сторін, що імітують правочин, від­сутня головна ознака правочину — спрямованість на встановлення, припинення або іншу видозміну цивільних правовідносин. Фіктивний правочин може бути укладений у проти­законних цілях (наприклад, фальшиве дарування майна — без наміру передати право влас­ності іншій особі, але з метою приховати його від кредиторів) або без таких цілей. При цьому намір сторін зовнішньо завжди виглядає пристойно, оскільки вони у будь-якому разі декларують бажання правомірних наслідків. Фіктивний правочин є нікчемним, оскільки особи, що вчиняють його, не мають на ува­зі і не бажають настання правових наслідків, які могли б виникнути внаслідок здійснення правочину такого типу. 2. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Оскільки сторони ніяких дій по здійсненню фіктивного правочину не вчиняли, суд, як правило, у таких випадках виносить рішення тільки про визнання такого правочину недійсним, без застосування інших наслід­ків. Проте, якщо діями сторін правочину завдано матеріальної або моральної шкоди, то вона підлягає відшкодуванню за правилами ст.ст. 216,22,23 ЦК (див. коментар до вказаних статей).