- •Міністерство освіти та науки України в.В. Литвин, н.Б. Шаховська Проектування інформаційних систем
- •Передмова наукового редактора серії підручників «комп’ютинґ»
- •1.1. Складність програмного забезпечення
- •1.2. Структура складних систем
- •1.2.1. Приклади складних систем
- •1.2.2. П'ять ознак складної системи
- •1.2.3. Організована і неорганізована складність
- •1.3. Методи подолання складності
- •1.3.1. Роль декомпозиції
- •1.3.3. Роль абстракції
- •1.3.4. Роль ієрархії
- •1.4. Про проектування складних систем
- •1.4.1. Інженерна справа як наука і мистецтво
- •1.4.2. Сенс проектування
- •4. Методи подолання складності.
- •2.1. Базові означення
- •2.2. Методи проектування інформаційних систем
- •2.3. Види інформаційних систем
- •2.4. Рівні моделей даних
- •3. Види інформаційних систем.
- •3.1. Методологія процедурно-орієнтованого програмування
- •3.2. Методологія об'єктно-орієнтованого програмування
- •3.3. Методологія об'єктно-орієнтованого аналізу і проектування
- •3.4. Методологія системного аналізу і системного моделювання
- •4.1. Передісторія. Математичні основи
- •4.1.1. Теорія множин
- •4.1.2. Теорія графів
- •4.1.3. Семантичні мережі
- •4.2. Діаграми структурного системного аналізу
- •4.3. Основні етапи розвитку uml
- •3. Семантичні мережі.
- •5.1. Принципи структурного підходу до проектування
- •5.2. Структурний аналіз
- •5.3. Структурне проектування
- •5.4. Методологія структурного аналізу
- •5.5. Інструментальні засоби структурного аналізу та проектування
- •6.1. Основні елементи
- •6.2. Типи зв’язків
- •6.3. Техніка побудови
- •6.4. Діаграма бізнес – функцій
- •6.4.1. Призначення діаграми бізнес-функцій
- •6.4.2. Основні елементи
- •7.1. Призначення діаграм потоків даних та основні елементи
- •7.1.1. Зовнішні сутності
- •7.1.2. Процеси
- •7.1.3. Накопичувачі даних
- •7.1.4. Потоки даних
- •7.2. Методологія побудови dfd.
- •8.1. Діаграма «сутність-зв’язок»
- •8.2. Діаграма атрибутів
- •8.3. Діаграма категоризації
- •8.4. Обмеження діаграм сутність-зв’язок
- •8.5. Методологія idef1
- •9.1. Основні елементи
- •9.2. Типи керуючих потоків
- •9.3. Принципи побудови
- •10.1. Структурні карти Константайна
- •10.2. Структурні карти Джексона
- •11.1. Призначення case-технологій
- •11.2. Інструментальний засіб bPwin
- •11.2.4. Інші діаграми bpWin
- •11.2.5. Моделі as is і to be
- •11.3.1. Основні властивості
- •11.3.2. Стандарт idef1x
- •11.4. Програмний засіб Visio
- •12.1. Системний аналіз області наукових досліджень
- •12.1.1. Аналіз предметної області
- •12.2. Системний аналіз біржі праці
- •12.2.1. Дерево цілей
- •12.2.2. Опис об’єктів предметної області
- •12.2.3. Концептуальна модель
- •14.1. Еволюція об'єктної моделі
- •14.1.1. Основні положення об'єктної моделі
- •14.2. Складові частини об'єктного підходу
- •14.2.1. Парадигми програмування
- •14.2.2. Абстрагування
- •14.2.3. Інкапсуляція
- •14.2.4. Модульність
- •14.2.5. Ієрархія
- •14.2.7. Паралелізм
- •14.2.8. Збереженість
- •14.3. Застосування об'єктної моделі
- •14.3.1. Переваги об'єктної моделі
- •14.3.2. Використання об'єктного підходу
- •14.3.3. Відкриті питання
- •15.1. Природа об'єкта
- •15.1.1. Що є й що не є об'єктом?
- •15.1.2. Стан
- •15.1.3. Поведінка
- •15.1.4. Ідентичність
- •Void drag(DisplayItem I); // Небезпечно
- •15.2. Відношення між об'єктами
- •15.2.1. Типи відношень
- •15.2.2. Зв'язки
- •15.2.3. Агрегація
- •15.3. Природа класів
- •15.3.1. Що таке клас?
- •15.3.2. Інтерфейс і реалізація
- •15.3.3. Життєвий цикл класу
- •15.4. Відношення між класами
- •15.4.1. Типи відношень
- •15.4.2. Асоціація
- •15.4.3. Успадкування
- •15.4.4. Агрегація
- •15.4.5. Використання
- •15.4.6. Інсталювання (Параметризація)
- •15.4.6. Метакласи
- •15.5. Взаємозв'язок класів і об'єктів
- •15.5.1. Відношення між класами й об'єктами
- •15.5.2. Роль класів і об'єктів в аналізі й проектуванні
- •16.1. Важливість правильної класифікації
- •16.1.1. Класифікація й об’єктно-орієнтовне проектування
- •16.1.2. Труднощі класифікації
- •16.2. Ідентифікація класів і об'єктів
- •16.2.1. Класичний і сучасний підходи
- •16.2.2. Об’єктно-орієнтований аналіз
- •16.3. Ключові абстракції й механізми
- •16.3.1. Ключові абстракції
- •16.3.2. Ідентифікація механізмів
- •17.1. Призначення мови uml
- •17.2. Загальна структура мови uml
- •17.3. Пакети в мові uml
- •17.4. Основні пакети мета-моделі мови uml
- •17.5. Специфіка опису мета-моделі мови uml
- •17.6. Особливості зображення діаграм мови uml
- •18.1. Варіант використання
- •18.2. Актори
- •18.3. Інтерфейси
- •18.4. Примітки
- •18.5. Відношення на діаграмі варіантів використання
- •18.5.1. Відношення асоціації
- •13.5.2. Відношення розширення
- •18.5.3. Відношення узагальнення
- •18.5.4. Відношення включення
- •18.6. Приклад побудови діаграми варіантів використання
- •18.7. Рекомендації з розроблення діаграм варіантів використання
- •19.1. Клас
- •19.1.1. Ім'я класу
- •19.1.2. Атрибути класу
- •19.1.3. Операція
- •19.2. Відношення між класами
- •19.2.1. Відношення залежності
- •19.2.2. Відношення асоціації
- •19.2.3. Відношення агрегації
- •19.2.4. Відношення композиції
- •19.2.5. Відношення узагальнення
- •19.3. Інтерфейси
- •19.5. Шаблони або параметризовані класи
- •19.6. Рекомендації з побудови діаграми класів
- •20.1. Автомати
- •20.2. Стан
- •20.2.1. Ім'я стану
- •20.2.2. Список внутрішніх дій
- •20.2.3. Початковий стан
- •20.2.4. Кінцевий стан
- •20.3. Перехід
- •20.3.2. Сторожова умова
- •20.3.3.Вираз дії
- •15.4. Складений стан і підстан
- •20.4.1. Послідовні підстани
- •20.4.2. Паралельні підстани
- •15.5. Історичний стан
- •20.6. Складні переходи
- •15.6.1. Переходи між паралельними станами
- •20.6.2. Переходи між складеними станами
- •20.6.3. Синхронізуючі стани
- •20.7. Рекомендації з побудови діаграм станів
- •21.1. Стан дії
- •21.2. Переходи
- •21.5. Рекомендації до побудови діаграм діяльності
- •22.1.1. Лінія життя об'єкта
- •22.1.2. Фокус керування
- •22.2. Повідомлення
- •22.2.1. Розгалуження потоку керування
- •22.2.2. Стереотипи повідомлень
- •22.2.3. Тимчасові обмеження на діаграмах послідовності
- •22.2.4. Коментарі або примітки
- •22.3. Приклад побудови діаграми послідовності
- •22.4. Рекомендації з побудови діаграм послідовності
- •23.1. Кооперація
- •23.2.1. Мультиоб'єкт
- •23.2.2. Активний об'єкт
- •23.2.3. Складений об'єкт
- •23.3. Зв'язки
- •23.3.1. Стереотипи зв'язків
- •23.4. Повідомлення
- •23.4.1. Формат запису повідомлень
- •23.5. Приклад побудови діаграми кооперації
- •23.6. Рекомендації з побудови діаграм кооперації
- •24.1. Компоненти
- •24.1.1. Ім'я компоненту
- •24.1.2. Види компонент
- •24.2. Інтерфейси
- •24.3. Залежності
- •24.4. Рекомендації з побудови діаграми компонент
- •25.1. Вузол
- •25.2. З'єднання
- •25.3. Рекомендації з побудови діаграми розгортання
- •26.1. Загальна характеристика case-засобу Rational Rose
- •26.2. Особливості робочого інтерфейсу Rational Rose
- •26.1.1. Головне меню програми
- •26.1.2. Стандартна панель інструментів
- •26.1.3. Вікно браузера
- •26.1.4. Спеціальна панель інструментів
- •26.1.5. Вікно діаграми
- •26.1.6. Вікно документації
- •26.1.7. Вікно журналу
- •26.3. Початок роботи над проектом у середовищі Rational Rose
- •26.4. Розроблення діаграми варіантів використання в середовищі Rational Rose
- •26.5. Розроблення діаграми класів у середовищі Rational Rose
- •26.6. Розроблення діаграми станів у середовищі Rational Rose
- •26.7. Розроблення діаграми послідовності в середовищі Rational Rose
- •26.8. Розроблення діаграми кооперації в середовищі Rational Rose
- •26.9. Розроблення діаграми компонентів у середовищі Rational Rose
- •26.10. Розроблення діаграми розгортання в середовищі Rational Rose
14.2.7. Паралелізм
Що таке паралелізм? Є задачі, в яких автоматичні системи повинні опрацьовувати багато подій одночасно. В інших випадках потреба в обчислювальній потужності перевищує ресурси одного процесора. У кожній з таких ситуацій природно використовувати кілька комп'ютерів для розв’язування задачі або задіяти багатозадачність на багатопроцесорному комп'ютері. Процес (потік керування) - це фундаментальна одиниця дії в системі. Кожна програма має принаймні один потік керування, паралельна система має багато таких потоків: життя одних недовге, інші живуть весь сеанс роботи системи. Реальна паралельність досягається тільки на багатопроцесорних системах, а системи з одним процесором імітують паралельність за рахунок алгоритмів поділу часу.
Крім цієї "апаратної" відмінності, ми будемо відрізняти "важку" і "легку" паралельність залежно від потреб у ресурсах. "Важкі" процеси керуються операційною системою незалежно від інших, для них виділяється окремий захищений адресний простір. "Легкі" співіснують в одному адресному просторі. "Важкі" процеси спілкуються один з одним через операційну систему, що зазвичай відбувається повільно й складно. Зв'язок "легких" процесів здійснюється набагато простіше, часто вони використовують ті самі дані.
Багато сучасних операційних систем передбачають пряму підтримку паралелізму, і ця обставина сприятливо впливає на можливість забезпечення паралелізму в об’єктно-орієнтованих системах. Наприклад, системи UNIX передбачають системний виклик fork, що породжує новий процес. Системи Windows NT і OS/2 - багатопоточні; крім того вони забезпечують програмні інтерфейси для створення процесів і маніпулювання ними.
Можливість проектування паралельності в об’єктно-орієнтованих мовах не сильно відрізняються від будь-яких інших, - на нижніх рівнях абстракції паралелізм і OOП розвиваються зовсім незалежно. З OOП або без, всі традиційні проблеми паралельного програмування зберігаються. Дійсно, створювати більші програми й так непросто, а якщо вони ще й паралельні, то треба думати про можливий простій одного з потоків, неотримання даних, взаємне блокування й т.д.
Об'єктна модель найкраще підходить для розподілених систем, оскільки вона неявно розбиває програму на (1) розподілені одиниці й (2) обмінні суб'єкти.
У той час, як об’єктно-орієнтоване програмування базується на абстрагуванні, інкапсуляції й успадкуванні, паралелізм головну увагу приділяє абстрагуванню й синхронізації процесів. Об'єкт є поняттям, на якому ці дві точки зору сходяться: кожний об'єкт (отриманий з абстракції реального світу) може являти собою окремий потік керування (абстракцію процесу). Такий об'єкт називається активним. Для систем, побудованих на основі OOП, світ може бути поданий, як сукупність взаємодіючих об'єктів, частина з яких є активною й виступає в ролі незалежних обчислювальних центрів. Таким чином дамо таке означення паралелізму:
Паралелізм - це властивість, що відрізняє активні об'єкти від пасивних.
Приклади паралелізму. Раніше ми визначили клас ActiveTemperatureSensor, суть поведінки якого полягає в періодичному вимірюванні температури й зверненні до відомої йому функції виклику, коли температура відхиляється на деяку величину від встановленого значення. Як він буде це робити, ми тоді не пояснили. Зрозуміло, що це - активний об'єкт і, отже, без паралелізму тут не обійтися. В об’єктно-орієнтованому проектуванні є три підходи до паралелізму.
По-перше, паралелізм - це внутрішня властивість деяких мов програмування. Так, для мови Ada механізм паралельних процесів реалізується як задача. В Smalltalk є клас process, від якого успадковуються всі активні об'єкти. Є багато інших мов з вбудованими механізмами для паралельного виконання й синхронізації процесів, які передбачають подібні механізми паралелізму й синхронізації. У всіх цих мовах можна створювати активні об'єкти, код яких постійно виконується паралельно з іншими активними об'єктами.
По-друге, можна використовувати бібліотеку класів, що реалізують який-небудь різновид "легкого" паралелізму. Наприклад, бібліотека AT&T для C++ містить класи Shed, Timer, Task і т.д. Її реалізація, природно, залежить від платформи, хоча інтерфейс досить легко переноситься. При цьому підході механізми паралельного виконання не вбудовуються в мову (і, виходить, не впливають на системи без паралельності), але в той же час практично сприймаються як вбудовані.
Нарешті, по-третє, можна створити ілюзію багатозадачності за допомогою переривань. Для цього треба дещо знати про апаратуру. Наприклад, у нашій реалізації класу ActiveTemperatureSensor ми могли б мати апаратний таймер, що періодично перериває програму, після чого всі датчики вимірювали б температуру й зверталися б, якщо потрібно, до своїх функцій виклику.
Як тільки в систему введений паралелізм, відразу виникає питання про те, як синхронізувати відношення активних об'єктів один з одним, а також з іншими об'єктами, що діють послідовно. Наприклад, якщо два об'єкти посилають повідомлення третьому, повинен бути якийсь механізм, який гарантує, що об'єкт, на який спрямована дія, не зруйнується при одночасній спробі двох активних об'єктів змінити його стан. У цьому питанні об'єднюються абстракція, інкапсуляція й паралелізм. У паралельних системах недостатньо визначити поведінку об'єкта, треба ще вжити заходів, що гарантують, що він не буде поділений на частини декількома незалежними процесами.