2. Неокласичний варіант розвитку кількісної теорії грошей. „Трансакційний варіант” Фішера та „Кембріджська версія” кількісної теорії, передумови їх виникнення.

Неокласичний варіант кількісної теорії знайшов своє обгрунтування в працях американського економіста, статистика і математика І. Фішера , який заперечував трудову вартість і виходив з категорії „купівельна сила грошей”. Вона, на його думку , залежить від таких факторів: М-кількість готівкових грошей в обігу ; V- швидкість обігу грошей ; Р- середньозважений рівень цін ; Q- кількість товарів; М’- сума банківських депозитів ; V’- швидкість депозитно-чекового обігу.

Вважаючи, що сума грошей, сплачених за товари, дорівнює кількості товарів, помножених на загальний рівень товарних цін, Фішер наводить „рівняння обміну”: МV=РQ

Фішер формулює кількісну теорію грошей так: „... з того простого факту , що гроші витрачені на блага , повинні дорівнювати кількості цих благ, помноженій на їх ціни, виходить , що рівень цін повинен підвищуватися або падати в залежності від зміни кількості грошей , якщо в той же час відбуваються зміни в швидкості їх обігу або в кількості благ, що обмінюється”.

Вказані вище формули обґрунтовують кількісну теорію грошей з математичною точністю, але з позиції політекономії не можна замінювати суму цін товарів на добуток цін на їх кількість. Крім того величини V та Q не можна вважати сталими протягом тривалих періодів.

У „трансакційному варіанті” Фішера гроші виступають тільки як засіб обігу і платежу.

Представниками „кембріджської версії” кількісної теорії були А. Маршал , А. Пігу, Д. Робертсон. Найбільш повно ця версія висвітлена в працях А. Пігу. Він визнає виконання грішми не илше функцій засобу обігу і платежу, а й засобу нагромадження , надаючи їй особливого значення. На перший план висовується попит на гроші, який розглядається поза обігом у вигляді касових залишків в окремих осіб і підприємств. Пігу акцентував увагу на індивідуальних капіталах і поведінці їх власників, тобто „мотивації”, що змушує окремих суб’єктів утримувати в себе певний запас грошей. До „касових залишків” належить готівкові гроші і залишки на поточних рахунках. Тому Пігу визначає кількість грошей як суму касової готівки населення і підприємств, що може бути визначена формулою: М = к*Р*Т, де – М грошова маса, Р – рівень цін; Т – товарна маса; Л – частка річних доходів осіб і фірм, яку вони бажають утримувати в грошовій формі.

Ця формула близька до „рівняння обміну” І. Фішера тому, що К = 1/V. Через це обидві версії кількісної теорії грошей мають однакові недоліки й слабкі сторони.

Основні аспекти концепції Фішера такі:

У рівнянні Фішера розглядається динаміка грошових потоків на макроекономічну рівні.

Методологічна основа рівняння обміну - гроші , як засіб обігу.

Акцент на об’єктивні засади обігу грошей.

У концепції Ф йдеться лише про пропозицію грошей.

Основні аспекти концепції Фішера такі:

Економісти кембріджської школи зосереджують увагу на мотивах нагромадження грошей конкретними суб’єктами ринкової економіки .

Гроші не тільки засіб обігу , а й збереження нагромадження.

Враховується психологічна реакція суб’єктів господарювання щодо використання готівки.

Центральна проблема Кембріджського варіанту – проблема попиту на гроші.