81. Функції банків.

Банк — фінансовий посередник, який виконує комплекс базових операції , які в сукупності представляють закінчений процес посередництва. Будучи самостійними суб’єктами грошового ринку, банки виконують певні економічні функції, в яких реалізується їх сутність та призначення. Ф-цїї банків: 1) транформаційна; 2) емісійна. 1) зумовлена посередницькою емісією банків і їх особливим місцем серед фінансових посередників зокрема. Вона полягає в зміні таких якісних характеристик грошових потоків, що проходять через банки як ризикованість, строковість, обсяги та просторове спрямування. Тому напрями цієї функції: трансформації ризиків (банки, вживаючи відповідні заходи — створюють резерви, страхування депозитів тощо, можуть звести ризики для своїх вкладників і акціонерів до мінімуму); трансформація строків (мобілізуючи значні обсяги короткострокових коштів і постійне поповнення їх, банки одерж. можлив. Деяку їх частину спрямувати в довгострокові позички та інші довгострокові активи); Трансформація обсягів капіталів (мобілізуючи обсяги дрібних вкладників, банки можуть акумулювати ресурси з багатьох країн і спрямовувати їх на фінансування 1 об’єкту регіону); 2) полягає в тому, що тільки вони можуть створювати додаткові платіжні засоби і спрямовувати їх в оборот або ж вилучення їх з обороту. З функціями банку безпосередньо пов’язана їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі створення, сприяють розширенню обсягів і підвищення ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, знеціненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконалення та зміцнення грошового обороту

82. Роль банків в економіці

З функціями банків безпосередньо пов’язана їх роль к економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу у процесі

відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищення ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченні потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної та платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту.

У літературі, присвяченій теоретичним аспектам банківської справи, тривалий час дискутувалося питання, чим є банк — посередником між кредиторами і постачальниками чи звичайним підприємством, яке виробляє фінансові продукти і продає їх на грошовому ринку ця дискусія велася ще між засновниками капіталістичної та натуралістичною теоріями кредиту. Проте між цими підходами немає непереборної суперечності. Все залежить від того з яких позицій розглядати банк — з макро- чи мікроекономічних. Якщо з мікроекономічних, коли банк є учасником руху капіталу в процесі суспільного відтворення від неминуче буде зведений до посередника фінансового ринку. Якщо ж з мікроекономічних, коли банк аналізується як комерційна структура, однин з багатьох конкуруючих суб’єктів ринку, то зразу виникає питання, з чим він виходить на ринок, що він протиставляє своїм конкурентам. У цьому разі банк неминуче опиняється в ролі продавця своїх продуктів, а значить і їх процедура, тобто підприємства. Отже є підстави розглядати банк як фінансового посередника, і як підприємство — процедура особливих продуктів на ринку. Тому цілком логічно, що в роботах присвячених макроекономічним проблемам, зокрема грошово-кредитній політиці, банки розглядаються переважно як фінансові посередники.

Як зазначалося вище, банки, як і фінансові посередники проявляють свою сутність і роль передусім через три види банківських операцій: депозитні, позичкові та розрахункові. Виконання цих операцій вже забезпечує провідне місце банків у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв’язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів. Під тиском конкурентів загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських посередників в сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати в вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування.