61. Ціна — це перетворена форма вартості, її грошовий вираз.

Ринкова ціна — це домінуюча на ринку у відповідному часо¬вому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього в процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію.

Зміна ціни відбувається під дією низки ціноутворювальних факторів :

- суспільна ціна виробництва,

- співвідношення попиту і пропозиції,

- темпи інфляції і купівельна спроможність грошей,

- ступінь державного адміністративного й економічного регулювання цін,

- стан цінової й нецінової конкуренції, ступінь монополізації вироб¬ництва,

Є оптові й роздрібні ціни . Оптові — це такі ціни, за якими підприємства реалізують свою продукцію великими партіями всім категоріям споживачів, крім населення. Роздрібні — це ціни, за якими населення купує товари в роздрібній торгівлі для задоволення власних потреб. При укладанні контракту передбачувану в ньому оптову ціну на товар з наперед зумовленими якісними характеристиками називають базовою. Фактичні ціни за контрактами називають цінами фактичних угод. Розрізняють також трансфертні ціни, що обслуговують операції між монополією та її філіалами. На підставі цих цін визначається внутрішньо фірмовий товарооборот.

У ринковій економіці використовується і таке поняття, як конкурентна ціна. Конкурентна — це така ціна, за якою продають свій товар головні товаровиробники-конкуренти.

Особливістю ціноутворення і цін на сільськогосподарську про-дукцію є те, що по більшості її видів проявляється сезонне коливання цін.

Нині на деякі товари, в тому числі сільськогосподарського походження, встановлюються високі, так звані психологічні ціни, розраховані лише на окремі категорії покупців, які готові купити цей дорогий товар виключно за його унікальні властивості, престижність.

У країнах з розвинутою ринковою економікою існують підтримуючі ціни на сільськогосподарську продукцію, — це такі ціни, що встановлюються державою для досягнення паритетності сільського господарства з галузями промисловості, а також для забезпечення нормального рівня доходності фермам із середнім і вищим за середнього рівнем господарювання в роки з несприятливою ринковою кон’юнктурою.

Існують також світові ціни — це ціни угод на великі партії товарів, укладених в основних центрах світової тор¬гівлі на умовах платежу у вільноконвертованій валюті. Фуккції : стимулюючу, синхронізуючу та сигнальну функції. Ціни в умовах ринку повинні бути адаптивними, тобто оперативно реагувати на зміни в попиті й пропозиції, конкурентному середовищі, у витратах самих виробників.

62. При виникнення цінової конкуренції кожен з виробників намагається продати вироблений товар, зберегти, а за можливості і розширити свою нішу в ринку і тим самим зміцнити на ньому своє становище. Це намагання реалізується підприємствами за дво¬ма напрямами:

- раціональним використанням факторів нецінової конкуренції, насамперед підвищенням якості продукції ;

- регулюванням рівня цін на товари власного виробництва.

Підприємство-виробник може знизити рівень ціни, порівняно з конкурентною ціною і завдяки цьому, досягти переваг над своїми конкурентами. Адже чим нижча ціна, тим вищий, за інших однакових умов, попит на продукцію, тим більше виробник може її реалізувати. І якщо ціновий попит на даний товар еластичний, підприємство за рахунок додаткового доходу від розширення обсягу продажу з надлишком компенсує втрати від зниження ціни.

Мінімальна ціна — це індивідуальна ціна, що формується на кожному підприємстві, за якої воно отримує нульовий прибуток.

Якщо фактична ціна реалізації буде нижчою за мінімальну, підприємство зазнаватиме збиток, а якщо вищою — одержуватиме прибуток. На цінову конкурентоспроможність товару впливають два фак¬тори: ціна реалізації і повна собівартість центнера продукції. Для кількісного визначення впливу цих факторів на даний показ¬ник можна скористатися індексним методом:

де індекси — 1 і 0 вказують відповідно на звітний і базовий роки.

Для підприємства важливо, що загальний індекс цінової конкурентоспроможності був більшим за одиницю, оскільки це свід¬чить про зміцнення позиції підприємства на ринку. Цінова еластичність товару змінюється під впливом сезонного зростання (зниження) цін.

де Е — коефіцієнт еластичності цінового попиту; Зп — зміна величини попиту на продукцію у натуральних одиницях виміру; Пп — початковий обсяг попиту (продажу продукції); Зц — зміна ціни в абсолютному виразі, грн; Пц — початкова ціна на продукцію.

63. Паритетність цін є однією з найважливіших народногосподарських проблем, яка повинна бути важливою ланкою аграрної політики держави. Во¬но є результатом впливу низки чинників, безпосередня дія яких спрямована на підвищення собівартості сільськогосподарської про¬дукції

Чинником, що призводить до зростання собівартості сільськогосподарської продукції, є :

- підвищення цін на матеріальні ресурси і послуги, які використовуються аграрними підприємствами (техніку, мінеральні добрива й отрутохімікати, пальне і мастила, комбікорми, запасні частини, газ, електроенергію, агрохімічне обслуговування, ремонт тощо).

- підвищується собівартість засобів виробництва влас¬ного виготовлення (насіння, корми), що неминуче призводить до виникнення ефекту «відлуння» — збільшення витрат у наступних виробничих циклах.

- зростання собівартості продукції сільського господарства є безпосереднє підвищення цін на неї.

Мета встановлення паритетності цін — стабілізувати динаміку цін на сільськогосподарську продукцію і доходів аграрних підприємств щодо динаміки цін і доходів в економіці в цілому.

Наведений гіпотетичний аналіз дозволяє пересвідчитись у склад¬ності проблеми паритетності, що вимагає досконалого механізму для її практичного розв’язання. В світовій практиці прийнято вважати, що паритетність досягається тоді, коли в будь-якому наступному році за один і той же обсяг сільськогосподарської продукції аграрні підприємства можуть купити таку саму кількість промислових товарів і послуг, яку вони придбали в попередні паритетні роки. Досягти цього можна за умови, коли витримуватиметься стале співвідношення між цінами на сільськогосподарську продук¬цію і цінами на промислові товари та послуги (виробничі, фінансові), що споживаються аграрними підприємствами через показник індексу номінального паритету.

Зазначимо, що для аналізу доцільно використовувати обидва індекси — індекс номінального паритету та індекс паритету за доходною концепцією.

Функціональна роль паритетних цін проявляється в тому, що вони служать базою, орієнтиром для встановлення підтримуючих цін на сільськогосподарську продукцію, рівень яких перевищує ціну рівноваги в роки з несприятливою ринковою кон’юнктурою.

64. Агропромислова інтеграція у власному смислі слова означає певне організаційне поєднання сільськогосподарського і технологічно пов’язаного з ним промислового виробництва з метою одержання кінцевої продукції із сільськогосподарської сировини і досягнення більшої економічної вигоди завдяки взаємній матеріальній заінтересованості і відповідальності всіх учасників агропромислового виробництва за кінцеві результати господарювання.

В сільському господарстві розвивається і горизонтальна і вертикальна інтеграці. Організаційною формою агропромислової інтеграції є агропромислові формування. Розрізняють два типи існуючих нині в Україні агропромислових формувань: регіональні і господарські. Регіональні агропромислові формування представлені переваж¬но агропромисловими асоціаціями, а господарські — агропромисловими підприємствами і агрофірмами

В умовах реальної інтеграції сільськогосподарського і промислового виробництва створюється додатковий синергічний ефект, що проявляється у вищій економічній ефективності інтегрованого виробництва порівняно з відокремленим.

З кількісним зростанням агропромислових формувань — агропромислових підприємств, агрофірм, агроконсорціумів тощо створюється конкурентне середовище в сфері переробки сільськогосподарської продукції, яке змушує учасників агропромислового виробництва виробляти якісніші продовольчі товари з конкурентоспроможною ціною.

65. Рентабельність — поняття, що характеризує економічну ефективність виробництва, за якої підприємство за рахунок грошової виручки від реалізації продукції (робіт, послуг) повністю відшкодовує витрати на її виробництво й одержує прибуток як головне джерело розширеного відтворення. Рівень рентабельності (Р) визначається за формулою:

де П — валовий прибуток від реалізації (робіт, послуг); Вв — виробничі витрати на реалізовану продукцію (її виробнича собівартість). Оскільки коефіцієнт віддачі за товарною продукцією:

де ТП — вартість товарної продукції (робіт, послуг) за поточними цінами реалізації, то рівень рентабельності можна також визначити з виразу:

Даний показник характеризує економічну ефективність поточ¬них витрат, ступінь їх окупності. Рівень рентабельності в цілому по підприємству характеризує ефективність лише спожитих виробничих ресурсів і не відображує ефективності використання всіх авансованих витрат, що акумулюються у вигляді застосовуваних основних і оборотних фондів.

Тому для визначення ефективності використання виробничих фондів розраховують показник норми прибутку (Нn):

де Фос і Фоб — середньорічна вартість відповідно основних вироб¬ничих фондів і оборотних фондів. Норми прибутку показує, скільки грошових одиниць прибутку приносить кожна грошова одиниця функціонуючих виробничих фондів. Зростання цього показника, як і показника рівня рентабельності, свідчить про підвищення ефективності виробництва. Для оцінки ефективності виробництва в аграрних підприємствах важливе значення має і такий показник, як приведена маса прибутку:

де Пк — прибуток, одержаний від реалізації певної культури;

S — площа посіву культури; Кт — коефіцієнт товарності.

З переходом до ринкової економіки і зростанням конкуренції на внутрішньому і зовнішньому ринках дуже важливо для оцінки економічної ефективності виробництва визначати такий показник, як рентабельність продажу. Він розраховується за формулою:

, тобто

66. Для партнерів підприємства, а також підприємців, які хотіли б вкласти свій капітал у його розвиток, дуже важливо знати й параметри прибутковості виробництва. Ступінь надійності визначається за допомогою коефіцієнта покриття процентного доходу за облігаціями (КПо) прибутком:

де ОП — операційний прибуток; Д — дивіденди, що одержує підприємство; ПД — процентні доходи підприємства; СКв — сума коштів, що виплачується власникам облігацій у вигляді процентного доходу. Чим більший цей коефіцієнт, тим вищий ступінь забезпечення виплати процентів за облігаціями за рахунок поточних прибутків підприємства.

Коефіцієнта покриття процентного доходу за привілейованими акціями (КПпа) чистим річним прибутком підприємства :

де ЧРП — чистий річний прибуток підприємства; СПа — сума обов’язкових виплат за привілейованими акціями. Для власників і потенційних покупців звичайних акцій дуже важливим є показник їх надійності (КЗА):

де ФВ — фіксовані виплати за привілейованими акціями; КЗА — кількість звичайних акцій, що знаходяться в обігу.Кожний з потенційних інвесторів при прийнятті остаточного рішення про придбання відповідного типу цінних паперів підприємства обов’язково враховує їх співвідношення в його капіталі. Особливо велике значення для оцінки ринкової позиції підприємства має показник співвідношення між доходом на акцію та її ринковою ціною

67. Державне регулювання економіки — це складне і багатоаспектне явище. Воно включає економічні, правові й адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонування економіки і соціальний захист населення. Державному регулюванню сільськогосподарського виробництва також притаманні такі регулятори і напрями їх дій. Тому в розгорнутому трактуванні під цим поняттям в умовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів, здійснюваних державою з метою забезпечення ефективного і стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва та повного забезпечення населення якіс¬ним продовольством за прийнятними ринковими цінами. У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон’юнктури, а також були матеріально заінте¬ресованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.

68. Ринкова ціна — це домінуюча на ринку у відповідному часо¬вому відрізку ціна на товар (послуги, роботи), що виплачується за нього в процесі купівлі-продажу незалежно від індивідуальних витрат виробників на його виробництво і реалізацію. Закупівельні ціни — це ціни (оптові), по яких сільськогосподарська продукція реалізується сільськогосподарськими підприємствами, фермерами і населенням. На практиці закупівельні ціни для господарств трансформуються в середні ціни фактичної реалізації, у яких враховані ціни і кількість продукції, проданої по різних каналах реалізації (заготівельним організаціям, на ринку й ін.).

У ціновому механізмі варто вирізняти дві взаємодіючі частини. З одного боку, це ціни, їх види, структура, динаміка зміни, а з іншого — ціноутворення як спосіб, правила встановлення, формування нових цін і зміни діючих. Ціноутворення є активною частиною цінового механізму, що визначає розмір ціни. Таким чином, ціни і ціноутворення становлять єдиний ціновий механізм. У принципі плановий спосіб ціноутворення має певні переваги: досить простий; ціна відбиває реальні витрати виробництва; ціни встановлюються зверху спеціальними державними організаціями.

69. Для порівняння економічної ефективності виробництва окремих видів продукції рослинництва використовують такі показники: виробництво валової продукції рослинництва (грн.) з розрахунку на 1 га посіву, на одного середньорічного працівника, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; валовий та чистий доход і прибуток на 1 га посіву, на 1 люд.-год, на 1 грн. виробничих витрат; рівень рентабельності виробництва, норма прибутку, рівень оплати праці на 1люд.-год., на 1 середньорічного працівника.

Економічну ефективність виробництва продукції одного виду (зерна, молока тощо) визначають за допомогою таких показників, як урожайність сільськогосподарської культури та продуктивність тварин, затрати праці на 1 ц продукції, витрати кормів на 1 ц продукції (у тваринництві), собівартість 1 ц продукції, прибуток з розрахунку на 1 га посіву чи 1 гол. худоби, рівень рентабельності.

Економічну оцінку сівозмін здійснюють порівнянням кількох сівозмін за певною системою показників.

Витрати на виробництво продукції у порівнюваних сівозмінах: витрати виробництва і праці на 1 га ріллі. Показники ефекту (результативні) з розрахунку на 1 га: урожайність, вихід кормопротеїнових одиниць, валова продукція рослинництва. В порівнянних цінах, товарна продукція (за цінами реалізації), валовий та чистий доход і прибуток:Показники ефективності виробництва: валова продукція, валовий і чистий доход та прибуток з розрахунку на 1 грн. виробничих витрат, на 1 люд.-год, на 1 га ріллі, собівартість 1 ц кормопротеїнових одиниць, рівень рентабельності виробництва товарної продукції.

70. Ефективність виробництва – це складне і багатогранне явище, тому для її визначення необхідно використовувати систему показників, спроможних водночас відображати специфіку і особливості сільського господарства.

Для визначення економічної ефективності сільсько-господарського виробництва необхідно не тільки обчис¬лити одержаний при цьому результат, а й зіставити його з витратами засобів виробництва і живої пра¬ці. У процесі сільськогосподарського виробництва як затрати функціонують:

сільськогосподарські угіддя; затрати живої праці працівників матеріального виробництва; основні і оборотні виробничі фонди; ви-трати спожитих засобів і предметів праці (матеріальні витрати); річні витрати виробництва. При цьому катего¬рія витрат набуває певних функціональних форм, які визначають класифікацію витрат сільськогосподарського виробництва в господарствах. Для визначення економічної ефективності виробни¬цтва в цілому по сільськогосподарських підприємствах використовується система показників, які доцільно об¬числювати в такій послідовності: вартість валової продукції (грн.) на 1 га сільськогосподарських угідь, на середньорічного працівника, на 100 грн. виробничих витрат, розмір валового і чистого доходу та прибутку на 1 га сільськогосподарських угідь, на 1 середньорічного працівника, на 1 люд-год, на 100 грн. витрат виробництва, на 1000 грн. виробничих фондів; рівень рентабельності і норма прибутку сільськогос-подарського виробництва

Показники економічної ефективності сільськогоспо¬дарського виробництва визначають і порівнюють за окремі роки або в середньому за 3 – 5 років. Вони ха¬рактеризують ефективність використання землі як основ¬ного засобу виробництва, рівень продуктивності праці, тобто ефективність використання трудових ресурсів, фондовіддачу і фондомісткість продукції, окупність ви-робничих витрат, рівень рентабельності виробництва.

71. Під кормовою базою розуміють обсяг, видовий склад та якість кормових ресурсів систему виробництва і використання кормів у тваринництві. Кормова база поєднує в собі агрономічні, зоотехнічні та економічні заходи.

Основні вимоги до кормової бази такі:

*повне і безперебійне забезпечення тварин різноманітними повноцінними та дешевими кормами протягом року;

*забезпечення в раціонах оптимального співвідношення кормових одиниць, перетравного протеїну, амінокислот тощо, високої перетравності й засвоюваності кормів;

*раціональне використання всіх сільськогосподарських угідь, а також відходів й побічної продукції рослинництва і тваринництва;

*виробництво максимальної кількості кормів з одиниці площі при найменших затратах праці і коштів.

Усі корми, що їх використовують у тваринництві, поділяють на такі основні групи:

*рослинні, які підрозділяють на зелені, грубі, соковиті, відходи промислової переробки сільськогосподарської продукції (жом, брага), концентровані;

*тваринного походження;

*мінеральні;

*вітамінні.