14

Вступ

Актуальність дослідження. Духова музика отримала в нашій країні широке розповсюдження. Вона звучить по радіо, телебаченню, з концертних майданчиків міст і сіл.

Професія диригента виникла порівняно у XIX ст. Щоправда, постать людини, що виконувала схожі обов'язки, існувала вже із часів середньовіччя. У ті часи музика в основному була духовною і лунала у церквах. Диригентської палички не було, використовували все, що потрапляло під руку, зокрема, складені у трубочку папери. Паперовою трубочкою хормейстер відбивав ритм і це була його головним завданням. Інструментальні ансамблі цілком обходилися без спеціальної людини, роль диригента виконувала перша скрипка, інші музиканти грали за ним. Часто роль ведучого виконував клавесіоніст.

З часів середньовіччя ремесло диригента зміцніло й обросло безліччю деталей. Диригент став обличчям оркестру і його душею. Диригент вибирає репертуар, задає настрій і тон, диригент не переписує, але заново інтерпретує той або інший твір. Словом, це стовп, без якого вже неможливо уявити собі жоден професійний оркестр.

Диригент – професія штучна, ексклюзивна, якій навчити практично неможливо. Диригентом треба народитися. До цієї професії йдуть роками, і навряд чи ви знайдете вакансію диригента у кадрових агентствах.

Головне завдання диригента – захопити музикантів, повести за собою. Оркестр - це команда. А в команді повинен бути лідер, який візьме на себе усю відповідальність.

Перш ніж встати за диригентський пульт, необхідно здобути спеціальну освіту. Починається вона з музичної школи - це перший і обов'язковий етап. Потім можна вступати в середній спеціальний учбовий заклад - музичне училище або у вище - академію або консерваторію. Диригентів готують військові консерваторії і музично-педагогічні інститути.

На основі вище сказаного, була обрана тема дипломного дослідження: “Практична робота диригента та його вплив на втілення виконавської моделі твору”.

Об’єкт дослідження – диригент та духовий оркестр.

Предмет дослідження – практична робота диригента та його вплив на втілення виконавської моделі твору.

Мета дослідження – полягає у визначенні особливостей практичної роботи диригента та його впливу на втілення виконавської моделі твору.

Для досягнення мети необхідно було вирішити такі завдання:

аналіз різноманітної наукової літератури з проблеми дослідження;

обґрунтувати теоретичні засади проблеми диригування духовим оркестром;

проаналізувати організацію та методику роботи духового оркестру;

підвести підсумки дослідження.

З метою реалізації визначених завдань було використано комплекс методів дослідження:

• аналітичні – у вивченні мистецтвознавчої, культурологічної літератури, музейних та архівних описів, історичної та довідкової літератури;

• теоретичне моделювання – для узагальнення і систематизації різноманіття форм і снування диригентського виконавства;

• метод інтонаційного аналізу – у з’ясуванні жанрових та втильових особливостей творів духової музики;

• історичний – у відтворенні зміни “портретних” характеристик духової музики та диригентського виконання;

• культурологічний – при дослідженні специфічних рис у розвитку духової виконавської школи в Україні, порівняно з іншими.

Практичне значення роботи. Результати дослідження можуть бути використані музикознавцями, істориками у навчальних курсах інструментознавства та при викладанні культурологічних дисциплін у вищих навчальних закладах культури і мистецтв.

Розділ I. Теоретичні засади проблеми диригування духовим оркестром.

1.1. Історичний огляд. Диригент. Диригування, техніка диригування і диригентський апарат

Диригування чи керування оркестром досить складний і своєрідний процес. Небагато про історію диригування.

Висування фігури диригента й популяризація даної діяльності пов'язані з епохою романтизму. Диригентське мистецтво стало вищим вираженням інтерпретаторських можливостей музиканта і дозволило піднятися й розвитися оркестровому виконавству в його історичному еволюційному шляху на вищу, кульмінаційну ступінь.

Першим диригентом, що гастролює, (у сучасному розумінні цього виду творчої діяльності), що взяв на себе сміливість повернуться спиною до публіки й обличчям до оркестру, був Гектор Берліоз. Ріхард Вагнер продовжив це починання і створив школу диригування.

Так диригент став замість відбивателя тактів, елементом духовного впливу на оркестрантів. У деякому роді даний «телепатичний» вид діяльності вимагав цілої системи прийомів – ритмічних рухів, сигналів, поз, міміки й уселянь. Велику роль починають грати в диригуванні такі компоненти як міміка, постава, образність корпуса, ніг, голови, положення пальців, кисті, динаміка амплітуди руху рук у цілому. Крім того, ще необхідно володіти синхронністю використання всіх цих деталей, а це практично не можливо, якщо у виконавця, що вважає себе диригентом, немає, як сказав Берліоз чогось іще...

Диригент – це організатор, керівник діяльності оркестру, вихователь його учасників. Під його початком музиканти поєднуються у творчий колектив із єдиними устремліннями в досягненні загальної для всіх мети на базі створеній диригентом ідеї і творчої атмосфери.

Диригент духового оркестру крім того повинний володіти одним із духових інструментів, знати специфіку інших інструментів і впевнено орієнтуватися в природі їхнього звучання.

Диригування (Dirigirien, франц. Diriger, англ. Conducting – направляти, керувати) являє собою керування оркестром, хором, ансамблем, музично-сценічною дією в процесі репетицій і виступів.

Техніка диригування є засобом, за допомогою якого диригент передає виконавцям свій задум і викликає відповідну реакцію. Який буде вплив – така буде і реакція.

Під диригентською технікою прийнято мати на увазі систему прийомів керування оркестром для реалізації творчого задуму диригента.

Диригентський апарат – це сукупність виразних засобів, за допомогою яких диригент впливає на виконавський процес. До них відносяться: характер рухів рук, положення фігури, ніг, міміки обличчя й характерність погляду. Усі маніпуляції залежать від характеру музики, що звучить.

До основних вимог диригентського апарата відносяться:

• природність (зручність) і м'язова воля рухів;

• ясність, переконливість, доцільність і логічність рухів;

• яскравість і образність усіх диригентських маніпуляцій;

• естетика постави і диригентських рухів.

Оскільки ми впритул наблизилися безпосередньо до роботи диригента, є необхідність зупинитися на темі техніки диригування.