17. Джерела правового регулювання зовнішньоекономічних контрактів (угод).

Визначаючи загальні ознаки зовнішньоекономічних контрактів, необхідно звертати увагу на специфіку джерел правового регулювання таких договорів. До основних джерел належать:

1) міжнародні договори;

2) національне законодавство;

3) звичаї.

У практиці міжнародної торгівлі використовуються такі джерела міжнародного правового регулювання:

o Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (1980);

o Конвенція ООН про давність позову в міжнародній купівлі-продажу товарів (1974);

o Конвенція про право, що використовується до договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (1985), та ін.

Найбільш широко в практиці міжнародної торгівлі використовується Віденська конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу, прийнята у Відні в 1980 р. Це міжнародний документ, що має практичне значення при підписанні і виконанні зовнішньоторговельних контрактів. Віденська конвенція була розроблена комісією ООН про право міжнародної торгівлі (ЮНСІТРАЛ) з метою визначення єдиних норм, що регулювали б міжнародні торгові договори.

Учасниками Віденської конвенції є понад 30 країн, зокрема, Австрія, Китай, Німеччина, Італія, Польща, Швейцарія, СІЛА, Ірак, Франція та ін. На території України Конвенція вступила в дію з 1 лютого 1991 р.

Віденська конвенція складається з чотирьох частин і 101 статті, в яких докладно визначається порядок підписання договору міжнародної купівлі-продажу (ч. II) і його основні умови (ч. III). Віденська конвенція не регламентує всі аспекти міжнародної купівлі-продажу. Матеріали Віденської конвенції охоплюють широке поле питань з регламентації договірних відносин між контрагентами з різних країн походження.

Значення Віденської конвенції полягає в усуненні значних розбіжностей у національних законодавствах, що регулюють міжнародну купівлю-продаж товарів; визначенні рис міжнародного характеру договору; встановленні переліку видів договорів і послуг, на які не поширюється її дія; визначенні головних прав і обов'язків сторін за договором; встановленні форми контракту купівлі-продажу; визначенні засобів правового захисту у разі порушення договору продавцем чи покупцем та ін.

Разом з тим Віденська конвенція носить диспозитивний характер. Це означає, що сторони можуть у договорі відступити від будь-якого положення Конвенції чи змінити його дії. І це повинно бути вказано в контракті. Якщо в контракті купівлі-продажу таких відступів не передбачено, до нього мають застосовуватись норми Віденської конвенції 1980 р.

Що стосується національного законодавства, то в Україні такими нормативно-правовими актами є:

o Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" [1];

o Закон України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті"[6];

o Закон України "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності" [7]:

o Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" [8];

o Закон України "Про Єдиний митний тариф" [9];

o Закон України "Про Митний тариф" [10];

o Митний кодекс України [11];

o Цивільний кодекс України [12];

o Указ Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" [13];

o Указ Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України" [14];

o Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті" [15];

o Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 1593 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" [16].

Названі вище та цілий ряд інших нормативно-правових документів відіграють визначальну роль у вирішенні суперечок в арбітражі.

Крім того, умови, які мають і можуть бути передбачені зовнішньоекономічним договором (контрактом), установлює, зокрема, Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затверджене Наказом Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі України від 05.10.1995 р. № 75 [3]. Такі умови поділяються на обов'язкові та додаткові.

До обов'язкових умов договору (контракту) належать: назва, номер договору (контракту), дата і місце укладення; преамбула із зазначенням повного і скороченого найменування сторін та найменування документів, якими керуються контрагенти під час укладення договору (контракту); предмет договору (контракту) - його опис, найменування, характеристика, модель, сорт і таке інше; кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг); одиниці виміру кількості, порядок визначення кількості, система вимірів та ваги; якість товарів; вибір способу визначення якості (по стандарту, по технічним умовам, по специфікації, по опису, по первинному огляду, по змісту окремих речовин в товарі, по виходу готового продукту, за натуральною вагою, спосіб тель-кель); базисні умови поставки товарів (приймання / здачі виконаних робіт або послуг); ціна і загальна вартість договору (контракту); умови платежів (включають в себе спосіб платежу, засоби платежу, форму платежу); упаковка та маркування; гарантії та технічне обслуговування; порядок здачі і приймання товару; форс-мажорні обставини; санкції та рекламації; арбітраж; юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін.

До додаткових умов належать: страхування; гарантії якості; залучення субвиконавців до договору (контракту), агентів, перевізників; норми завантаження (розвантаження); передача технічної документації на товар; збереження торгових марок; порядок сплати податків, мит, зборів; захисні застереження; момент початку дії договору (контракту); кількість підписаних примірників договору (контракту); можливість і порядок внесення доповнень та змін до договору (контракту) та ін.