24. Розкрийте модель макроекономічної рівноваги ad-as та її механізм на окремих відрізках as.

Рівноважний рівень цін та рівноважний обсяг виробництва визначаються точкою перетину кривих AD-AS (рис. 3.4).

Рис. 3.4. Рівноважний рівень цін і рівноважний реальний ВВП

Існують три варіанти рівноваги сукупного попиту AD і пропозиції AS.

Якщо сукупний попит збільшується на горизонтальному (кейнсіанському) відрізку AS, то це призводить до зростання реального обсягу національного виробництва і зайнятості при сталих цінах. Це можливо за умов неповної зайнятості факторів виробництва, коли ціни, номінальна заробітна плата та інші номінальні величини відносно жорсткі, повільно реагують на ринкові коливання (рис. 3.5).

Рис. 3.5. Наслідки зміни AD на горизонтальному відрізку

Якщо сукупний попит AD зростає на вертикальному (класичному) відрізку сукупної пропозиції AS, то це призводить до інфляційного зростання цін та номінального ВВП за незмінного обсягу реального ВВП. (Реальний обсяг виробництва не може змінитись за умов повного використання всіх можливих ресурсів, рис. 3.6).

Рис. 3.6. Наслідки зміни AD на вертикальному відрізку

На проміжному відрізку кривої сукупної пропозиції AS зростання сукупного попиту AD призводить до зростання реального обсягу національного виробництва, рівня цін та зайнятості (рис. 3.7).

Рис. 3.7. Наслідки зміни AD на проміжному відрізку

Слід зазначити, що попит і пропозиція не завжди врівноважують одне одного, хоча внутрішньою властивістю ринкової економіки є постійне тяжіння до такої рівноваги. Тому модель AD-AS є базовою моделлю економічної рівноваги. Найбільш чутливим компонентом економічної рівноваги є сукупний попит. Якщо знижується сукупний попит відносно потенційного ВВП, то це викликає зниження цін, яке скорочує сукупну пропозицію до сукупного попиту. Короткострокова рівновага буде досягнута, а довгострокова, яка відповідає умовам повної зайнятості відновиться тільки з часом, коли зарплата відреагує на падіння сукупного попиту і, як наслідок, зменшення попиту на ринку праці. Це зменшить середні витрати і збільшить прибутковість виробництва, що стимулюватиме зростання сукупної пропозиції до рівня потенційного ВВП. Одночасно збільшення сукупної пропозиції викликає зниження цін, що збільшить сукупний попит до рівня потенційного ВВП і урівноважить його з сукупною пропозицією за умов повної зайнятості.

Економічна рівновага може порушуватися і сукупною пропозицією. Зменшення сукупної пропозиції відносно потенційного ВВП призведе до зростання цін і пониження сукупного попиту до рівноваги з сукупною пропозицією. Більш детально з цими питаннями можна познайомитись в рекомендованій літературі до теми.

Для відновлення економічної рівноваги ринковому механізму потрібен тривалий час, який супроводжуватиметься великими економічними та соціальними втратами. Щоб зменшити ці втрати і скоротити тривалість нерівноваги необхідне державне втручання в економіку.

25. Охарактезуйте рівноважний ввп в умовах неповної та повної зайнятості.

Рівновага в економіці може забезпечуватися за різних умов: при повній або неповній зайнятості, на інфляційній або безінфляційній основі. Ці умови залежать від співвідношення між сукупними витратами й потенційним обсягом виробництва (ВВП). Рівновага в економіці не гарантує такого рівня сукупних витрат, за якого економіка може перебувати в стані повної зайнятості та без інфляції. Але саме в цьому стані економіка працює найефективніше. Тому потрібно розглянути ВВП в умовах різного співвідношення між фактичними сукупними витратами й тими, які відповідають потенційному ВВП.

Розглянемо спочатку варіант, коли сукупних витрат не вистачає для досягнення потенційного ВВП.

На цьому графіку ВВП2 – це потенційний обсяг виробництва, якому відповідають сукупні витрати на рівні СуВ2.

Але фактично економіка перебуває в умовах неповної зайнятості. Сукупні витрати (СуВ1) в дійсності менші від потенційних (СуВ1 < СуВ2), а фактичний рівноважний ВВП значно менший, ніж потенційний (ВВП1 < ВВП2).

Це означає, що в економіці спостерігається дефіцит сукупних витрат, тобто обсяг витрат є недостатнім для того, щоб повністю використовувати наявні потужності, що характеризує економіку в стані неповної зайнятості. Недостатність сукупних витрат, їхня неспроможність забезпечити досягнення потенційного ВВП, який відповідає умовам повної зайнятості, називається рецесійним розривом. Рецесійний розрив – величина, на яку повинен зрости сукупний попит (сукупні витрати), щоб підвищити рівноважний ВВП до неінфляційного рівня повної зайнятості, тобто до потенційного ВВП.

На графіку рецесійний розрив – це відстань по вертикалі між лінією фактичних сукупних витрат (СуВ1) і лінією потенційно необхідних сукупних витрат (СуВ2).

Якщо фактичний рівноважний обсяг випуску ВВП1 нижчий від потенційного ВВП2, то це означає, що сукупний попит неефективний, тобто сукупні витрати недостатні для забезпечення повної зайнятості ресурсів, хоча рівновага (АD = AS) досягнута. Недостатність сукупного попиту депресивно діє на економіку.

Щоб подолати рецесійний розрив і забезпечити повну зайнятість ресурсів, потрібно простимулювати сукупний попит і “перемістити” рівновагу з точки Т1 у точку Т2.

В умовах рецесійного розриву економіка потенційно втрачає, недовиробляє певну величину ВВП (це різниця між ВВП2 і ВВП1). Обсяг цих втрат визначається як добуток рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат) на мультиплікатор витрат:

∆ВВПр = ∆ СуВп х М в.

І навпаки, якщо рівень ВВП за умов повної зайнятості є відомим, то величина рецесійного розриву (необхідного початкового приросту сукупних витрат (+ СуВ) визначається за формулою (в умовах стабільних цін):

, де:

∆ВВП р – реальний приріст ВВП, необхідний для досягнення ВВП потенц. (+ ∆ВВПр = ВВПп – ВВПфакт.).

Протилежні результати мають місце в тому випадку, коли фактичні сукупні витрати перевищують ту їхню величину, яка відповідає умовам повної зайнятості.

На графіку 6.9 потенційний ВВП забезпечується при сукупних витратах на рівні СуВ2. Але фактично економіка витрачає більше – СуВ1. Отже, має місце надлишок сукупних витрат: СуВ1 > СуВ2. Тому фактичний ВВП номінально перевищує потенційний: ВВП1 > ВВП2. Таке явище називається інфляційним розривом. На графіку величина інфляційного розриву дорівнює відстані по вертикалі між лініями СуВ1 і СуВ2. Інфляційний розрив – це величина, на яку повинен скоротитися сукупний попит (сукупні витрати), щоб усунути інфляційний надлишок за умов повної зайнятості. Розрив називається інфляційним тому, що він спричиняє в економіці інфляційний надлишок ВВП.

Якщо фактичний рівноважний рівень випуску ВВП1 більший від потенційного ВВП2, то сукупні витрати збиткові. Збитковість сукупного попиту викликає в економіці інфляційний бум: рівень цін зростає тому, що фірми не можуть розширяти виробництво адекватно зростаючому сукупному попиту, оскільки всі ресурси вже зайняті.

Подолання інфляційного розриву передбачає утримання сукупного попиту і “переміщення” рівноваги з точки Т1 у точку Т2 (повна зайнятість ресурсів).

Величину інфляційного розриву (– ∆СуВп) – необхідного початкового зменшення сукупних витрат – можна визначити за формулою (без урахування цінового фактора):

де:

– ∆ВВПі – інфляційне зменшення ВВП за умов повної зайнятості

(– ∆ВВПі = ВВПп – ВВПфакт.);

ВВПп – потенційний ВВП;

ВВПфакт. – фактичний ВВП;

Мв – мультиплікатор витрат.

Інфляційний розрив виникає в зв’язку з тим, що зростання сукупних витрат (сукупного попиту) не супроводжується адекватним зростанням виробництва (сукупної пропозиції). В умовах, коли економіка досягла повної зайнятості, підприємства не можуть швидко відповісти на збільшення сукупного попиту відповідним збільшенням фізичних обсягів виробництва. Для цього потрібен певний час. Єдиним наслідком у цьому випадку є зростання цін, тобто інфляція. Тому усунення інфляційного розриву спричинить лише зменшення номінального ВВП, без зміни реально