11.4. Стратегії сппр
Основним критерієм, який визначає стратегію системи, є „навчання”. Це означає, що СППР не розв’язує проблему до кінця, а лише змушує використовувати власні уміння під час розв’язування проблеми. Отже, мета побудови СППР така: спочатку підтримка, а потім – розвиток цієї підтримки.
Проектована система має бути доволі близькою до шуканого рішення (процедур, що їх виконує управлінець у вигляді діалогу і наказів), аби стати легкою і привабливою для користувачів. Цей вид стратегії побудови СППР називають „адаптаційною стратегією”. Він випливає із неможливості заздалегідь визначити вид остаточної системи. Успішне закінчення процесу побудови СППР залежить від взаємного сталого співробітництва користувача, проектанта й системи.
Практика застосування СППР дає змогу сформувати дві основні стратегії побудови СППР. Перша з них – стратегія побічної побудови СППР – полягає в розробці простої індивідуальної підтримки, яка дещо розширює можливості калькулятора. Користувач може визначити, де і яким чином використати СППР. Вартість такої розробки низька.
Другою є стратегія безпосередньої побудови СППР. Ідеться про підвищення результативності дій осіб, які приймають рішення (управлінців, керівників). Це дуже тривала і дорога розробка. Вона потребує ретельного аналізу процесу прийняття відповідних рішень перед початком побудови СППР. Уточненню підлягають вид, діапазон і глибина змін в управлінському процесі, а також поведінка осіб, які приймають рішення. При цьому і тут слід пам’ятати про перевагу можливостей та інтересів користувачів порівняно з можливостями комп’ютера, тобто СППР має бути простою і пристосованою до потреб користувача. Вирішальне значення для прийняття цієї стратегії має попередній розвиток обчислювальної техніки у відповідній установі. Процес проектування СППР (рис.11.2) дуже різноманітний і залежить від окремого керівника, групи керівників, а також від управлінської ситуації.
Тут виявляються особисті риси керівника, стиль його керівництва або специфіка конкретної проблеми. Успішне проектування СППР потребує від розробників систем ґрунтовних знань і практичних навичок у сфері інформаційної технології управління.
Перша фаза процесу проектування СППР – це вибір управлінської ситуації, в якій зацікавлений користувач. Такий вибір може бути зроблений шляхом переговорів і спостережень, дослідження поставленої проблеми або з’ясування потреб в інформації з боку керівництва. Не виключено, що користувач сам уточнить проблему та відповідні інформаційні потреби, а також критерії діяльності СППР. Результат першої фази проектування СППР – опис конкретної проблеми та інформаційних потреб, що стосуються розв’язання проблеми.
Друга фаза проектування СППР пов’язана з вибором структури та проектування функцій системи. У проектуванні СППР можна вирізнити чотири кроки:
1) вибір виду системи;
2) конструювання бази моделей;
3) конструювання бази даних;
4) конструювання діалогу (кожна з діючих СППР має всі ці елементи).
Рис. 11.2. Процес проектування СППР
Визначення виду системи та дослідного зразка її застосування охоплює вибір таких функцій СППР, які виправдали б сподівання осіб, які приймають рішення (керівників), щодо підтримки їх дій, спрямованих на прийняття рішень. Цей вибір здійснюється за припущення про можливість формалізації проблеми (розробка моделей, методу чи процедури) з відповідним накопиченням, зберіганням і пошуком даних, а також про можливість діалогової підтримки процесу розв’язування проблеми. Невіддільним елементом цієї фази процесу проектування є оцінювання технічних можливостей та очікуваних результатів.
Коли вибрано функції системи, необхідно спроектувати моделі, методи чи процедури, базу даних і діалог (зв’язок між системою і користувачем). Після розробки цих елементів СППР розпочинають її впровадження.
Заключна фаза процесу проектування СППР – оцінювання використання і формулювання потреб (по змозі) щодо подальших змін як у процесі прийняття рішень, так і у функціях СППР. Створення СППР потребує певного апаратного та програмного середовища, в якому діятимуть автоматизовані інформаційні системи об’єктів господарювання (підприємства, організації, установи тощо).
Досвід створення СППР показує, що у великих і середніх економічних організаціях використовують системи ієрархічні, які відповідають концепції IBM, і горизонтальні, які відповідають стандарту 8802.3. Що ж до вибору конкретного рішення, то він залежить від досвіду суб’єкта у використанні комп’ютерної техніки, а також кадрових і фінансових можливостей. Під час дослідних і впроваджувальних робіт встановлюється оптимальна структура системного програмного забезпечення комп’ютерів, яка відповідає стандартам IBM. Програмне забезпечення мають становити операційні системи: VS2 (VKS), а також VM370 або VM/SP; методи доступу до файлів і програмне забезпечення телеобробки – VSAM, WTAM разом з NCP для телепроцесора; програмне забезпечення управління даними – IMS/VS, DB2; програмне забезпечення, яке допомагає складати спеціальні програми; компілюючі, редагуючі, вмикальні (пускові) засоби, допомога для тестування програм (наприклад, SPM, VOLLIE, QQ2). Програмне забезпечення, створене для комп’ютерів фірми IBM, є вельми розвиненим і складним. Воно має обслуговувати складні обчислювальні системи, які охоплюють різноманітні елементи устаткування. Отже, досягнення бездоганної та продуктивної роботи устаткування пов’язане з продуманим добором окремих елементів програмного забезпечення і надзвичайно старанним настроюванням. Кількість систем підтримки прийняття рішень, що використовуються в економіці передових країн світу, постійно зростає. Так, для корпоративного планування призначена СППР „Сімплан”, для фінансового планування – СППР „Прожектор”, для загального планування – СППР „Джі-план” тощо.
Сьогодні прийняття рішення з питань управління об’єктами (системами) відбувається в умовах багатокритеріальності, багатофакторності, невизначеності і наявності великої кількості обмежень, що приводить до того, що особи, які приймають рішення (ОПР) без додаткової аналітичної і інструментальної підтримки, часто використовують спрощені, а іноді суперечливі вирішальні правила. Збільшення об’ємів інформації, яка надходить в органи управління об’єктами та безпосередньо до керівників, необхідність урахування великої кількості взаємопов’язаних факторів та динамічно змінюваних умов функціонування об’єктів, навколишнього середовища вимагають використовувати в процесі прийняття управлінських рішень нові інформаційні технології ситуативної підтримки прийняття рішень.
Складність проблеми прийняття рішення при управлінні високодинамічними, багаторівневими структурами визначається тим, що доводиться використовувати велику кількість неоднозначної, слабоструктурованої інформації, враховувати різні інтереси, прогнозувати та оцінювати наслідки, пов’язані з можливими варіантами рішень. Саме швидкі зміни стану об’єкта, збільшення об’ємів інформації, ускладнення задач, необхідність урахування великої кількості факторів впливу потребують використання обчислювальної техніки, сучасних наукових та програмних засобів у процесі прийняття рішень, а також використання колективного розуму та колективних знань учасників обговорення запропонованих можливих альтернативних варіантів рішень.
Специфіка СППР насамперед виявляється під час порівняння цілей різних видів ІС. Традиційні інформаційно-звітні системи узагальнюють і регулярно надають поточну регламентовану інформацію про основні функції ділової діяльності (маркетинг, виробництво, фінанси). Отримання звітів на робочих місцях менеджерів відбувається за графіком або за запитом.
СППР створюються для неструктурованих та напівструктурованих проблем. генеруючи нетипові специфічні рішення, менеджери самі формують інформацію в інтерактивному режимі. Для планування і контролю на тактичному і стратегічному рівні менеджерам потрібна додаткова, унікальна, разова інформація.
Порівняння технології формування інформації в традиційних звітних ІС та в СППР розкриває основну особливість СППР. Регламентовані звіти, які менеджери отримують готовими від ІС, сформовані на основі чітко визначеної технології, описаної в проектній документації до ІС і контрольованої її інженерно-технічним персоналом. Формування інформації засобами СППР також передбачає використання певних технологій доступу до наявних ресурсів, однак цю технологію визначає сам менеджер.