Формування доходів населення. Їх диференціація.
Одним із основних недоліків ринкової системи є нерівність у доходах і виникнення через це бідності. Нерівність доходів населення є наслідком нерівності у продуктивності праці чи ефективності виробництва; багато у чому вона визначається нерівністю у розподілі на основі приватної власності на засоби виробництва, а також правових норм, які її закріплюють (зокрема, передачу доходів у спадщину).
Нерівність у доходах виникає через такі чинники, як: розбіжність у рівні заробітної плати; доходи від приросту капіталу (акцій, облігацій, нерухомості); відмінності у фізичних та розумових здібностях людей, освіті й професійній підготовці; володіння власністю — землею, основними фондами, житлом, акціями та іншими цінними паперами.
Міра нерівності в доходах, яка притаманна будь-якому суспільству, досліджується з використанням кривої Лоренца (М.Лоренц — американський економіст, який побудував цю криву).
Надмірну нерівність у доходах засуджували завжди. На цьому ґрунті відбувається перерозподіл доходів, який спрямований на досягнення так званої соціальної справедливості. Можна виділити три напрями економічної думки, що обґрунтовують досягнення більшої рівності в доходах:
— соціалістичне вчення, яке виступає проти приватної власності, "незароблених" доходів і прав власності;
— індивідуалістичні доктрини, які стверджують, кожна особа гідна отримати "соціальний мінімум";
— кейнсіанська концепція, котра доводить, що надмірна нерівність послаблює попит на споживчі товари, стримує економічне зростання.
Отже, в кожній країні існує проблема бідних та багатих, яка вирішується через перерозподіл доходів, завдяки чому бідні стають багатшими, а багаті — біднішими. Перерозподіл доходів населення здійснюється за такими каналами:
• Через державну податкову систему і державний бюджет.
• Через соціальне страхування.
• Через коливання цін як на чинники виробництва, так і на товари та послуги.
• Через добровільні внески до громадських, доброчинних, релігійних фондів і організацій.
8. Економі́чне зроста́ння — зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання. Екстенсивний тип зростання, здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів. Інтенсивний тип — це такий, який здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.
Макроекономічні фактори економічного зростання можуть бути поділені на три групи:
фактори пропозиції;
фактори попиту;
фактори розподілу.
Фактори пропозиції включають:
кількість і якість природних ресурсів;
кількість і якість трудових ресурсів;
обсяг основного капіталу (основні фонди);
Саме ці фактори визначають спроможність до економічного зростання. Але слід розрізняти здатність до зростання і реальне зростання по суті, для чого важливим є два наступних фактори.
Фактори попиту: для реалізації зростаючого виробництва потенціалу в економіці треба забезпечити повне використання збільшених обсягів всіх ресурсів. А це потребує збільшення рівня сукупних витрат, тобто сукупного попиту.
Фактори розподілу: здатність до нарощування виробництва недостатня для розширення загального випуску продукції. Необхідним є також розподіл зростаючих обсягів ресурсів з метою отримання максимальної кількості корисної продукції.
Зауважимо, що фактори пропозиції і попиту взаємопов'язані. Наприклад, безробіття уповільнює темпи нагромадження капіталу, зменшує витрати на дослідження. І навпаки, низькі темпи впровадження нововведень та інвестицій можуть стати головною причиною безробіття.
Екстенсивний тип економічного зростання – це історично первісний шлях розширеного відтворення (екстенсивний – від латинського слова extensivus – "що розширюється"). У цьому випадку розширення обсягів виробництва відбувається за рахунок трьох факторів:
(а) основного капіталу (фондів);
(б) робочої сили;
(в) матеріальних витрат (природної сировини, матеріалів, енергоносіїв).
Для виявлення ролі кожного з зазначених факторів у збільшенні випуску продукції застосовується економетрика (наукова дисципліна, що вивчає кількісні зміни в економіці). З її допомогою створюються економетричні моделі зростання національного господарства. Так при розгляді економічного зростання лауреат Нобелівської премії Роберт Солоу (США) використовував формулу виробничої функції:
Як відомо, виробнича функція показує кількісну залежність (F) випуску продукції (Y) від основного капіталу (K), праці (L) і "землі" (природних матеріальних ресурсів – N):
Y=F (K, L, N).
Р. Солоу встановив, що модель економічного зростання при відсутності технічного прогресу (тобто при екстенсивному розширенні виробництва) має властивість постійної віддачі від масштабу збільшення факторів:
ZY=F (ZK, ZL, ZN).
Дана формула виражає наступну функціональну залежність. Якщо капітал, праця і матеріальні витрати зростають на величину Z, то й обсяг виробництва збільшиться в Z раз. Саме ця властивість характерна для екстенсивного збільшення виробництва: воно прямо пропорційно величині витрачених виробничих факторів.
Екстенсивне економічне зростання – це найбільш легкий шлях господарського розвитку. З його допомогою відбувається швидке освоєння природних ресурсів, а також вдається порівняно швидко скоротити або ліквідувати безробіття, забезпечити велику зайнятість робочої сили.
Такий шлях збільшення виробництва має і серйозні недоліки. Йому властивий технічний застій, при якому кількісне збільшення випуску продукції не супроводжується техніко-економічним прогресом, який є важливим двигуном економічного зростання. За визначенням, технічний прогрес включає не тільки нові методи виробництва, але також нові форми керування й організації виробництва - мається на увазі відкриття нових знань, що дозволяють по новому комбінувати дані ресурси з метою збільшення кінцевого випуску продукції.
При екстенсивному економічному зростанні випуск продукції підвищується пропорційно величині використовуваних виробничих основних фондів, матеріальних ресурсів і чисельності працівників, отже на незмінному рівні залишаються значення таких економічних показників, як фондовіддача, матеріалоємність і продуктивність праці. Інакше кажучи, загальна ефективність виробництва залишається, у кращому випадку, незмінною.
Екстенсивний тип економічного зростання дозволяє швидко освоїти природні ресурси. Але внаслідок того, що використання цих ресурсів при екстенсивному типі йде нераціонально, відбувається швидке виснаження рудників, орного шару землі, корисних копалин, а такий показник як матеріалоємність залишається фактично незмінним. Отже, виникає необхідність витрачати більше праці і засобів виробництва для видобутку кожної тонни сировини і палива. У результаті економічне зростання набуває витратного характеру.
Довгострокова орієнтація на переважно екстенсивний шлях зростання випуску продукції приводить до кризових явищ. Отже, екстенсивний тип економічного зростання забезпечується за рахунок кількісного збільшення обсягів функціонуючих факторів виробництва і практично за збереженням незмінними їх попередніх техніко-технологічних параметрів.
Інтенсивний тип
Більш складний тип економічного зростання інтенсивний (від французького слова intensif – напруга). Його головна відмітна ознака – підвищення ефективності виробничих факторів на базі технічного прогресу. Інтенсивний тип економічного зростання характеризується розширенням виробництва на основі якісного поліпшення всіх його факторів, тобто раціонального використання всього виробничого потенціалу.
При даному типі розширеного відтворення з'являється новий фактор економічного зростання – підвищення ефективності всіх традиційних факторів. У силу цього виробнича функція перетвориться. Її найпростіше вираження таке:
Y=AF (K, L, N).
У даній формулі А – це сукупна продуктивність факторів. З формули бачено: якщо величина витрат виробничих факторів не міняється, а їхня сукупна продуктивність А збільшується на 1%, те обсяг виробництва зростає також на 1%.
Інтенсивний тип економічного розвитку ґрунтується на широкому використанні більш ефективних засобів виробництва, що забезпечується за рахунок застосування:
більш прогресивної техніки,
передових технологій,
досягнень науки,
підвищення кваліфікації кадрів.
Завдяки цим факторам досягається також:
підвищення якості продукції,
зростання продуктивності праці,
ресурсозбереження,
поліпшення використання наявної матеріальної бази виробництва.
Безсумнівним достоїнством інтенсивного збільшення виробництва є переборення перешкод, породжених обмеженістю природних ресурсів і можливість досягнення дуже високих темпів економічного зростання. Найбільш вигідним фактором його розширення стає ресурсозбереження. Наприклад, щоб зберегти одну тонну умовного палива (7000 ккал) шляхом застосування нової технології, потрібно в 3-4 рази менше витрат у порівнянні з витратами на видобуток такого ж обсягу палива.
Працезаощаджувальний вид інтенсифікації припускає, що нова техніка витісняє з виробництва робочу силу. У цьому випадку весь приріст виробництва досягається частково або цілком за рахунок підвищення продуктивності праці.
Такий вид найбільш характерний для початкових періодів розвитку машинного виробництва – індустріалізації народного господарства.
Капіталозаощаджувальний вид інтенсифікації: завдяки застосуванню більш ефективних машин і устаткування, сировини і матеріалів досягаються ощадливі витрати засобів виробництва. Ці процеси в найбільшій мірі стали виявлятися на початковому етапі НТР (науково-технічної революції), коли широко освоювалися високопродуктивне автоматичне устаткування, удешевлявшее продукцію, а також досягнення хімії полімерів і інші високоефективні речовинні фактори виробництва.
Нарешті, всебічна інтенсифікація – це такий вид економічного зростання, при якому використовуються всі зазначені форми ресурсозбереження. Тоді заощаджуються і трудові, і речовинні умови виробництва. Даний вид економічного зростання практично впроваджується в умовах сучасного етапу НТР і новітньої технологічної революції.
У противагу витратному екстенсивному нарощуванню виробництва, всебічна інтенсифікація забезпечує антивитратну траєкторію економічного зростання. Вона наочно зображена на графіку (мал. 1), де приведені умовні дані.
<=""
p="" style="margin-top: 0pt; margin-right: 0pt;
margin-bottom: 0pt; margin-left: 0pt; padding-top: 0pt;
padding-right: 0pt; padding-bottom: 0pt; padding-left: 0pt;
border-top-width: 0px; border-right-width: 0px; border-bottom-width:
0px; border-left-width: 0px; border-style: initial; border-color:
initial; border-image: initial; ">
На графіку видно, що швидше усього зростає обсяг національного доходу (НД), трохи повільніше збільшується випуск засобів виробництва (До) і чисельність робочої сили (Р). У підсумку знижується вартість одиниці продукції (Сс), розширене ж відтворення здобуває якісно нові риси.
Нова якість економічного розвитку виражається у зменшенні витрат праці і засобів виробництва в розрахунку на одиницю національного доходу. Істотно поліпшується весь господарський розвиток, неухильно підвищується науково-технічний рівень і якість продукції, що випускається. Це є прямим наслідком переходу до більш технологічного способу виробництва.
Така структурна зміна – результат ощадливої витрати сировини, матеріалів і енергоносіїв при створенні кожного виробу.