13. Платіжний і торгівельний баланси та їх регулювання.

Баланс платіжний — співвідношення між сумою грошових надходжень, отриманих країною з-за кордону і сумою платежів за кордон протягом певного періоду (рік,квартал, місяць). Активний сальдо платіжного балансу (>0) призводить до зростання золотовалютного резерву центрального банку. Пасивний сальдо (< 0) має протилежні наслідки.

Платіжний баланс (balance of Payments) - співвідношення між валютними надходженнями в країну і платежами держави за кордон протягом певного часу; статистичнийзвіт про результати зовнішньоекономічної діяльності країни за певний період, зазвичай за рік.

Торгове́льний ба́ланс  — відображає співвідношення вартості експорту й імпорту країни за певний відрізок часу, як правило, за рік.

До нього входить вартість товарів, проданих і куплених на умовах негайної оплати, поставлений у кредит, а також наданих безплатно у вигляді урядової допомоги або дарунку (за відрахування вартості безплатних товарів торговий баланс включається у платіжний баланс).

Якщо вартість експорту перевищує вартість імпорту, то він є активним, а при зворотному співвідношенні - пасивним. Стан торгового балансу значною мірою визначає економічне становище країни. У разі збігу вартості експорту та імпорту створюється нетто-баланс. Та частина зовнішньої торгівлі, яка не оплачується в поточному році, входить у самостійний торговий баланс, який визначає співвідношення вимог і зобов’язань з експорту та імпорту, і в розрахунковий баланс.

Торговельний баланс, його основні статті Торговельний баланс - це співвідношення між вартістю експорту й імпорту протягом даного року (або іншого обраного періоду) незалежно від термінів їх оплати. Тому торговельний баланс входить у розрахунковий баланс. Регулювання торговельного балансу є найважливішим узагальнюючим інструментом планування й управління зовнішньою торгівлею країни, а оскільки торговельний баланс становить більшу частку в платіжному балансі, то, отже, він має значну вагу в управлінні всією системою зовнішньоекономічних зв'язків Управління зовнішньоекономічною діяльністю.

Платіжний баланс — це співвідношення всієї сукупності надходжень з-за кордону та платежів за кордон за певний відрізок часу (рік, квартал, місяць) Якщо надходження платежів перевищує видатки, платіжний баланс вважають активним (таким. що має позитивне сальдо); у протилежному випадку — пасивним (таким, що має від'ємне сальдо) «Основи економічної теорії», А.Гальчинський, П. Єщенко, Ю. Палкін, К 1995. Платіжний баланс містить дві групи показників: надходження від нерезидентів (суб'єктів зовнішньоекономіч-ної діяльності з інших країн): зовнішні видатки (платежі) резидентів (суб'єктів зовнішньо-економічної діяльності цієї країни).

Напрямки сучасної торговельної політики держав 1. Лібералізація (від латин.— вільний) Полегшення умов зовнішньої торгівлі у вигляді зниження величини мита, поступового скасування валютних і кількісних обмежень 2. Вільна торгівля Відмова від державного регулювання зовнішньоторговельної діяльності 3. Протекціонізм (від латин — захист) Захист внутрішнього ринку від зовнішньої конкуренції а) Тарифні обмеження Мито (державний збір на товари, що перетинають митний кордон) б) Нетарифні обмеження Квоти (установлений законом максимальний обсяг товару, який можна імпортувати (експортувати) протягом певного періоду часу)

Ліцензії (ліцензування (нетарифний бар'єр) — видача державними органами письмового дозволу (ліцензії) на ввезення або вивезення визначеної кількості товарів) 

«Добровільне» обмеження експорту (зниження обсягів експорту в деякі країни з метою уникнення суворих митних бар'єрів)

Методи регулювання платіжного балансу

Економічною наукою розроблено різноманітний арсенал методів регулювання платіжного балансу, спрямованих на ліквідацію його дефіциту. До них відносяться: дефляційна політика, фінансова та грошово-кредитна політика.

Дефляційна політика щодо проблем державного регулювання платіжного балансу тлумачиться економічною теорією, як політика спрямована на скорочення внутрішнього попиту. Це означає, що дефляційна політика в основному спрямована на зниження інфляції і стабілізацію економіки через стримування бюджетних витрат та сукупне скорочення грошової маси. Завдяки цьому посилюється тиск на прибутки, ціни, зайнятість населення, державне інвестування. Але використання такої політики з метою регулювання платіжного балансу може завадити зростанню національної економіки.

Для регулювання платіжного балансу країни у світовій практиці широко використовується фінансова та грошово-кредитна політика. Так, у сучасних умовах для зменшення дефіциту платіжного балансу широко використовуються бюджетні субсидії експортерам; протекціонізм шляхом підвищення імпортного мита, пільгові податки для експортерів та іноземних інвесторів.

Важливу роль у регулюванні балансу поточних операцій відіграє податкова політика, оскільки податки в Україні становлять 70% від відпускної ціни. Такий податковий тягар робить більшість вітчизняних товарів неконкурентоспроможними і не тільки за кордоном.

Для регулювання платіжного балансу широко використовується монетарна політика. Особливо ця політика ефективна щодо впливу на платіжний баланс за умов плаваючих валютних курсів. Відомо, що зміна курсу національної валюти безпосередньо впливає на платіжний баланс країни. Якщо він має активне сальдо, то курс валют має тенденцію до підвищення, і навпаки, якщо протягом певного часу валютні виплати країни перевищують надходження валюти за кордону, то курс національної валюти буде знижуватися.

В Україні девальвація національної валюти провадилася практично з моменту її введення з 10 січня 1992 року. Однак, вона відображала не так спроби підвищити обсяг експорту з країни з метою регулювання платіжного балансу, як загальне зниження реальної вартості національної валюти через кризу української економіки.

Важливим елементом впливу на платіжний баланс є також валютні обмеження. Вони являють собою сукупність законодавчих або адміністративних обмежень на купівлю, продаж та інші операції з іноземною валютою, а також правила, що регулюють валютні операції, котрі повинні враховуватися у статтях руху капіталу платіжного балансу.

У світовій практиці валютні обмеження впроваджуються державами, які мають дефіцит платіжного балансу через не збалансування своїх валютних відносин. Ці обмеження можуть бути у формі відвертих заборон, лімітування валютних операцій, введення кредитної "стелі" тощо.

Метою політики валютних обмежень є, як правило, вирівнювання платіжного балансу, підтримка валютного курсу, концентрація валютних резервів.