4.Вимоги,які ставлять до сучасного менеджера.

До менеджера сучасності ставляться такі вимоги:

Професійні:

• високий рівень освіти, практичний досвід, компетентність у професії;

• ерудиція, широта поглядів;

• глибокі знання своєї та суміжних професій;

• прагнення до самовдосконалення;

• пошук нових форм і методів роботи;

• допомога оточуючим, їх навчання;

• вміння організувати свою роботу;

• високий рівень організації праці.

Особисті:

• психологічне і фізичне здоровя;

• високий рівень внутрішньої культури;

• енергійність;

• принциповість та рішучість;

• чесність та справедливість;

• чуйність й дбайливість;

• висока вимогливість до себе та оточуючих;

• почуття гумору;

• оптимізм та впевненість в собі;

• доброзичливе відношення до людей.

Ділові:

• вміння організації підприємства, забезпечення його усіма видами ресурсів;

• вміння стратегічно мислити;

• вміння підбирати та ефективно використовувати працівників;

• вміння ставити реальні задачі та ефективно їх розподіляти;

• вміння самостійно і вчасно приймати ефективні рішення

• вміння мотивувати, прагнути до влади, лідерство;

• комунікативність, сміливість, рішучість, наполегливість;

• вміння переконувати;

• вміння делегувати повноваження;

• готовність йти на ризик;

• прагнення до інновацій.

5. Становлення наукової організації праці

Велика роль у розробці систем наукової організації праці належить: Ф. Тейлору, Г. Форду, Ф. Джильбрету, Г. Емерсону, А. Файолю та ін.

Так, науковий менеджмент Ф. Тейлора є тим видом менеджменту, що реалізує управління за допомогою нормативів, що встановлені шляхом систематичних спостережень, експериментів і логічних міркувань.

Ф. Тейлор розвивав наукову організацію праці в чотирьох сферах:

• нормування (будь-яку працю можна структурувати і вимірювати); дослідження співвідношення часу і задачі (результат необхідно досягати до визначеного часу);

• систематичний добір і навчання працівників;

• наявність грошових стимулів.

Ф. Тейлор у своїх працях відверто описує, як він, будучи майстром, вів боротьбу з робітниками за підвищення продуктивності праці, обвинувачуючи при цьому останніх у навмисній систематичній повільності. «Важко знайти робітника, який би не витратив значної кількості часу на винахід способів, як сповільнити роботу і все-таки зберегти вид, начебто він працює нормально», — писав Ф. Тейлор. З цієї причини він вважав, що потрібно створити систему, яка б примусила робітника працювати з максимальною інтенсивністю.

До основних факторів високої продуктивності праці Ф. Тейлор відносив урок (завдання, норму) і премію за виконання уроку. При невиконанні уроку робітник не тільки не одержує премії, але і знижується його основна відрядна оплата. Так, при старій системі відрядної оплати за обточування сталевих виробів платили по 67 центів за штуку і робітник обточував не більше 4-5 шт. Після проведення хронометражу Ф. Тейлор встановив обов'язковий урок —10 шт. у день з оплатою по 68 центів за штуку. Однак при обточуванні менше 10 шт. платив не 67 центів, і навіть не 68, а 49 центів за штуку.

При цьому Ф. Тейлор відзначав, що вироблені самим робітником прийоми і методи праці, що переходили з покоління в покоління шляхом наслідування або передачі успадкованих навичок, складали капітал ремісника. Він вважав, що навички, вироблені самим робітником, не завжди гарні, часто недоцільні, що при цьому робітники роблять багато зайвих рухів.

У той же час Ф. Тейлор виходив з того, що для кожної роботи існують свої найкращі прийоми і способи виконання, при застосуванні яких можна швидше і краще її виконувати.

Ф. Тейлор вважав, що кожному прийому, кроку, руху робітника повинна передувати розумова підготовча робота в спеціально організованому розрахунковому або розподільчому бюро.

Ф. Тейлор вважав, що гарний майстер повинен мати такі якості: розум, освіта, досвід, такт, енергія, кмітливість, чесність, здоровий глузд, здоров'я. При цьому Ф. Тейлор говорив, що дуже важко знайти людину, що володіє цими дев'ятьма якостями.

Ф. Джильбрет першим у США розпочав систематичну підготовку інструкторів з НОП у спеціальній школі в Провіденсі. Ф. Джильбрет виробив «єдиний найкращий метод» виконання робіт і встановив умови, необхідні для цього: доцільний пристрій робочого місця, способи подачі матеріалів, а також створив необхідні пристосування, інструменти, інструкції і т. д.

Після тривалого вивчення роботи мулярів Ф. Джильбрет вирішив, що на цегельній кладці в середньому здійснюється тридцять зайвих рухів. Йому вдалося скоротити кількість рухів до п'яти і збільшити годинну продуктивність муляра до 350 цеглин замість 120 при колійпній роботі. Таке зростання продуктивності було досягнуто не тільки за рахунок спрощення рухів, але також завдяки: продуманій організації робочого місця, спеціальній удосконаленій конструкції лісів, застосуванню інструментів і пристосувань, що полегшують роботу.

Г. Емерсон вперше вивів питання наукової організації праці за межі підприємства, висунув проблеми ефективності управління у військовій справі, на транспорті, у домашньому господарстві.

Г. Емерсон визначив дванадцять принципів продуктивності:

1. Точно встановлені ідеали або цілі.

2. Здоровий глузд.

3. Компетентна консультація.

4. Дисципліна.

5. Справедливе відношення до персоналу.

6. Швидкий, надійний, повний, точний і постійний облік.

7. Диспетчеризація.

8. Норми і розклади.

9. Нормалізація умов.

10. Нормування операцій.

11. Писані стандартні умови.

12. Винагорода за продуктивність.

Г. Форд впровадив: масове виробництво дешевого автомобіля, що досягло 10 тис. в день, поділ праці, доведений до крайніх меж, застосування потокового методу виробництва на конвеєрах.

При цьому експлуатація робітників була доведена до крайнього ступеня. Незважаючи на більш високу для того часу зарплату порівняно з іншими підприємствами США (6 дол. на день), 50-60 % робітників щорічно звільнялися із заводів Г. Форда.

Пізніше А. Файоль запропонував універсальне рішення управління всіма типами організацій — функціональний підхід.

Він запропонував формалізований опис роботи керівників в організаціях, виділивши характерні для них види діяльності або функції: планування, організацію, керівництво, координацію і контроль. Ним були сформульовані такі принципи управління персоналом:

1. Розподіл праці: спеціалізація робіт, необхідна для ефективного використання робочої сили (за рахунок скорочення числа ланцюгів, на які спрямовуються увага і зусилля працюючих).

2. Повноваження і відповідальність: кожному працівнику повинні бути делеговані повноваження, достатні для того, щоб нести відповідальність за виконання роботи.

3. Дисципліна: робітники повинні підкорятися умовам угоди між ними і керівництвом підприємства, менеджери повинні застосовувати справедливі санкції до порушників дисципліни.

4. Єдиноначальність: працівник одержує розпорядження і звітує тільки перед одним безпосереднім начальником.

5. Єдність дій: усі дії, що мають однакову мету, повинні поєднуватися в групи і здійснюватися за єдиним планом.

6. Підпорядкованість особистих інтересів інтересам організації: інтереси організації мають переваги перед інтересами окремих працівників.

7. Винагорода персоналу: одержання працівниками справедливої винагороди за свою працю.

8. Централізація: природний порядок в організації, що має керуючий центр. Кращі результати досягаються при точній пропорції між централізацією і децентралізацією. Повноваження повинні делегуватися пропорційно відповідальності.

9. Скалярний ланцюг: нерозривний ланцюг команд, по якому передаються всі розпорядження і здійснюються комунікації між усіма рівнями ієрархії.

10. Порядок: робоче місце для кожного працівника і кожен працівник на своєму місці.

11. Справедливість: встановлені правила та угоди повинні впроваджуватися в життя справедливо на всіх рівнях скалярного ланцюга.

12. Стабільність персоналу: настанова працюючих на лояльність стосовно підприємства і довгострокову роботу, тому що висока плинність знижує ефективність.

13. Ініціатива: заохочення працюючих до вироблення незалежних суджень у межах делегованих їм повноважень і виконуваних робіт.

14. Корпоративний дух: гармонія інтересів персоналу і підприємства забезпечує єдність зусиль.

З урахуванням цих принципів розроблялися підходи до формування структур і процесів управління на підприємствах і в державних органах, а також елементи системи методів.

Сучасний етап розвитку наукової організації праці пов'язаний з роботами Пітера Ф.Друкера і поєднує ефективне ділове адміністрування, менеджмент людських ресурсів і менеджмент бізнесу.