Цб виконує наступні основні функції:

• функцію емісійного центру — укладається в тому, що Центральний банк має монопольне право на випуск банкнот. Обсяги емісії готівки регулюються Банком з розрахунком загальних витрат його грошово-кредитної політики. Сам випуск готівки здійснюється шляхом продажу банкнот і монет комерційним банкам в обмін на їхні резерви в Центральному банку.Значення функції емісійного центру трохи знижене, тому що банкноти становлять незначну частину грошової маси промислово розвинених країн. Однак банкнотна емісія як і раніше необхідна для платежів у роздрібній торгівлі. Чим вище частка обігу в країні, тем вище значення банківської емісії;

• функцію "банку банків". Особлива роль Центрального банку в кредитній системі полягає також у тому, що головними його клієнтами є не торгово-промислові підприємства й населення, а кредитні установи, в основному комерційні банки. Комерційні банки виступають посередниками междуэкономикой і Центральним банком.Обслуговування комерційних банків по пасивних операціях укладається в тому, що для забезпечення своєї ліквідності банкизберігають у Центральному банку частина своїх коштів у вигляді касових резервів. У більшості країн комерційні банки зобов'язано зберігати частина своїх касових резервів у Центральному банку. Такі резерви називаються обов'язковими банківськими резервами. Центральний банк є для комерційних банків кредитором останньої інстанції. Він здійснює кредитування комерційних банків у вигляді переобліку векселів, а також перезастави їх цінних паперів; • функцію банку уряду. Незалежно від приналежності капіталу Центральний банк тісно пов'язаний з державою. Центральний банк виступає головним банкіром держави й радником уряду по фінансових і монетарних проблемах.Казначейство зберігає свої вільні кошти на поточних рахунках у Центральному банку, які воно використовує для своїх видатків. При цьому казначейство розплачується зі своїми постачальниками чеками на Центральний банк. Разом з тим Центральний банк, користуючись безпроцентно вільними коштами казначейства, виконує безкоштовно для нього операції по виконанню бюджету. Так, з доручення казначейства Центральний банк ухвалює податкові платежі, які зараховують на його поточний рахунок. В умовах дефіциту державного бюджету підсилюється функція кредитування держави й керування державним боргом. Керування державним боргом здійснюється за допомогою операцій Центрального банку по розміщенню й погашенню позик, організації виплат доходів по них.Центральний банк використовує наступні методи керування державним боргом:

• купує або продає державні зобов'язання з метою впливу на їхні курси й прибутковість;

• змінює умови продажу державних зобов'язань;

• різними способами підвищує привабливість державних зобов'язань для приватних інвесторів

• функцію валютного центру. Історично зложилося, що для забезпечення банкнотної емісії в центральних банках були зосередженізолотовалютні резерви. Вони зберігаються як гарантийноострахові фонди для міжнародних платежів і для підтримки курсів національних валют. Від імені уряду Центральний банк регулює резерви іноземної валюти й золота, є традиційним хоронителем золото-валютних резервів. Він здійснює валютне регулювання шляхом облікової політики й балансів, бере участь в операціях світового ринку позичкових капіталів. Як правило, Центральний банк представляє свою країну в міжнародних і регіональних валютно-фінансових установах;

• функцію грошово-кредитного регулювання, яка на сучасному етапі є найважливішою функцією Центрального банку. Центральний банк — основний провідник грошово-кредитного регулювання економіки, що є складовою частиною економічної політики уряду. Головними цілями грошово-кредитної політики є: досягнення стабільного економічного росту, зниження безробіття й інфляції, вирівнювання платіжного балансу;

• функцію випуску державних цінних паперів. Центральний банк визначає умови їх випуску й місце розміщення. Операції з державними цінними паперами дозволяють:

• забезпечити ринкове фінансування бюджетного дефіциту; сприяти проведенню ефективної грошової політики;

• забезпечити фундамент, на якім будуть розвиватися всі інші елементи ринку капіталу.

14.Інституційна модель грошового ринку

1. Сектор прямого фінансування

У цій моделі взаємодіють три групи економічних суб´єктів:

а) кредитори - ті, що володіють заощадженими тимчасово вільними коштами. Ними стають насамперед сімейні господарства, фірми, урядові структури, органи місцевого самоврядування, іноземні фізичні та юридичні особи;

б) позичальники - ті, що тимчасово потребують додаткових грошових ресурсів;

в) фінансові посередники.

Стрілки, що показують рух грошей, спрямовані від кредиторів до позичальників, а назустріч їм спрямовані стрілки, які відображають рух інструментів від позичальників грошових коштів.

Спираючись на модель і за ознакою участі суб´єктів, грошовий ринок можна поділити на два сектори: сектор прямого фінансування і сектор опосередкованого фінансування. Сектор прямого фінансування відображає безпосередні зв´язки між продавцями і покупцями грошей. Всі угоди тут узгоджуються між самими продавцями і покупцями. Навіть тоді, коли вони звертаються до послуг брокерів і дилерів. В останньому випадку професійні посередники виконують чисто технічні функції, діють за дорученням сторін з метою прискорення реалізації операцій та підвищення їх ефективності за допомогою високої кваліфікації професійних учасників ринку.

Сектор прямого фінансування функціонує на основі двох грошових потоків: капітального фінансування і грошових запозичень. За допомогою акцій покупці грошей назавжди залучають кошти інвесторів у свій оборот. А каналом запозичень залучаються грошові кошти на визначений період часу. Покупці грошей для цього використовують облігації та інші подібні боргові папери.

Загалом, сектор прямого фінансування відіграє важливу роль. Для суб´єктів економічного життя, що стають позичальниками, грошові кошти цього сектору розширюють можливості вибору найвигідніших запозичень і знижуються ціни за користування позиками. Продавцям грошей надається можливість вибору найнадійнішого позичальника, дозволяє уникати ризиків, а загострення конкуренції на ринку запозичень, в тому числі між фінансовими посередниками, примушує їх знижувати ціну і розширювати асортимент послуг.

Сектор опосередкованого фінансування суттєво доповнює пряме фінансування, створює спеціальний механізм реалізації тих зв´язків між кредиторами і позичальниками, які не можуть бути реалізовані через канали прямого фінансування. Зокрема, перевагами сектора опосередкованого фінансування є реалізація зв´язків, що потребують значних витрат грошей, відповідного часу для вивчення контрагентів, професійної оцінки ризиків тощо.

На цій підставі між обома секторами діють дві тенденції: з одного боку, загострюється конкуренція за грошові ресурси та їх розміщення, а з іншого, - набувають сили інтеграційні процеси і взаємопроникнення. Провідними фінансовими посередниками нині стали банки, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні товариства та ін. Їх можна поділити на дві групи: банки і парабанківські інститути. Банкам належить визначальна роль тому, що своєю посередницькою діяльністю вони не тільки акумулюють тимчасово вільні кошти, а й самі створюють депозитні грошові кошти і реалізують їх у процесі кредитування. Крім цього, здійснюючи розрахунково-касове обслуговування усіх інших фінансово-кредитних інститутів, банки тимчасово використовують також їхні вільні кошти. Структуризацію грошового ринку можна продовжити на основі кількох критеріїв:

• по-перше, за видами інструментів, якими здійснюються переміщення грошей від продавців до покупців. За даною ознакою розрізняють ринок позичкових зобов´язань, ринок цінних паперів і валютний ринок. Хоч вказані ринки діють відносно самостійно, проте, обслуговуючи рух грошових коштів, вони тісно взаємодіють. Приміром, комерційні банки здатні легко переміщувати грошові кошти з одного ринку на інший, купувати і продавати усі види фінансових інструментів, випускати свої депозитні сертифікати з метою мобілізації коштів, щоб далі розмістити їх на ринку цінних паперів чи валютному ринку;

• по-друге, за інституційними ознаками грошових потоків. Кожний грошовий потік може оцінюватися як додатний грошовий потік, якщо йдеться про надходження, і від´ємний грошовий потік, якщо через нього відбувається витрачання грошових коштів. Різниця між ними становить чистий грошовий потік. За інституційними ознаками грошових потоків грошовий ринок поділяють на три сектори: фондовий ринок, ринок банківських кредитів і ринок послуг парабанківських фінансово-кредитних інститутів.

На фондовому ринку забезпечується переміщення небанківського капіталу. Він приводиться у рух за допомогою акцій, облігацій, бонів та інших фінансових інструментів середньо- і довготривалої дії, що купуються і продаються на фондовій біржі. Фондовий ринок країн з розвиненою ринковою економікою став основним джерелом фінансових інвестицій у розширене відтворення основного і оборотного капіталу.

Детальніше механізм фондового ринку, ринок банківських кредитів і ринок послуг парабанківських установ буде охарактеризований у наступних розділах цієї книги;

• по-третє, за критерієм економічного призначення куплених на грошовому ринку коштів виокремлюють два сектори: ринок грошей і ринок капіталів. Їх роль в системі функціонування механізму грошового ринку ми вже попередньо розглянули. Класичними організаціями ринку грошей стали операції врахування комерційних векселів, міжбанківське кредитування, операції вторинного ринку з короткостроковими державними зобов´язаннями. Оскільки цей ринок найчутливіший до змін у кон´юнктурі ринку та фінансово-кредитній політиці держави, то його ціна у вигляді відсотка служить базою відсоткової політики країни. Попит і пропозиція грошей на ринку капіталів менш динамічні, ніж на ринку грошей, тому рівень відсоткової ставки стабільніший, куплені кошти використовуються для поповнення основного й оборотного капіталу на середньо- і довгостроковій основі.

17. Важливим елементом будь-якої валютної системи є валютний курс - це співвідношення, за яким одна валюта обмінюється на іншу, або "ціна" грошової одиниці однієї країни, що визначена в грошових одиницях інших країн. Він є формою світової ціни кредитно-паперових грошей. Встановлення курсу називається котируванням валюти. При котируванні валют зазначають курс продавця, за яким банки продають валюту, і курс покупця, за яким вони її купують. Різниця між курсом продавця і курсом покупця являє собою маржу, яка покриває витрати і формує прибуток банку з валютних операцій. Очевидно, що будь-який банк заінтересований у максимально низькому курсі покупця і максимально високому курсі продавця, і тільки жорстка конкуренція за клієнта змушує банки діяти у зворотному напрямі. Розрізняють такі види валютних курсів:

Фіксований валютний курс - офіційно встановлене співвідношення між національними валютами, засноване на визначених у законодавчому порядку валютних паритетах. Фіксований валютний курс передбачає закріплення вмісту національних грошових одиниць безпосередньо в золоті або в доларах США за жорсткого обмеження коливань ринкових курсів валют до 1%. На практиці це означало тверду прив'язку всіх валют, що брали участь у міжнародній торгівлі, до долара США.

Курс, який коливається - це валютний курс, що вільно змінюється під впливом попиту й пропозиції.

Плаваючий курс - різновид валютного курсу, що коливається, який вимагає використання ринкового механізму валютного регулювання. Цей курс передбачає певну свободу вибору окремими країнами режиму валютного курсу.Валютні курси розрізняють і за видами платіжних документів, що є об'єктом обміну. Розрізняють курс телеграфного переказу, курс чеків, курс банкнот (курс обмінних пунктів). Які ж фактори безпосередньо впливають на динаміку курсу валют? Можна назвати такі:

* національний дохід і рівень витрат виробництва;

* реальна купівельна спроможність грошей і рівень інфляції в країні;* стан платіжного балансу, що впливає на попит і пропозицію валюти;* рівень відсоткових ставок у країні;* довіра до валюти на світовому ринку.

Останнім часом для валютної сфери в Європі та в інших регіонах світу характерні нестабільність, постійні коливання курсових співвідношень валют, зокрема долара до євро і долара до японської ієни. Це пояснюється багатьма факторами, в тому числі дестабілізуючою дією дефіциту федерального бюджету США; езбалансованістю розрахунків Японії та ФРН з партнерами в Західній Європі й США; проблемами заборгованості багатьох країн, що розвиваються. Нестабільність валютних курсів, їхні амплітудні коливання дуже відчутні для національної економіки.Одним з найважливіших елементів національної валютної системи є конвертованість національної грошової одиниці - можливість для учасників зовнішньоекономічних відносин легально обмінювати її на іноземні валюти та навпаки без обмеження. Чим більше валютних обмежень використовується в країні, тим менше конвертованою є її валюта. Відсутність валютних обмежень означає вільну конвертованість валюти.Вільно конвертована валюта (ВКВ) - валюта, що вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти. Сфера обміну її поширюється на поточні операції, пов'язані зі щоденною зовнішньоекономічною діяльністю, а також операції, пов'язані з рухом зовнішніх кредитів і закордонних інвестицій. Нині лише обмежена кількість країн має вільно конвертовані валюти: США, Великобританія, Канада, Швейцарія, Швеція, Японія, Данія, Австралія, Нова Зеландія, Саудівська Аравія, Кувейт, ОАЕ, Оман, Малайзія, Сінгапур, Гонконг, Бахрейн та інші. Це - або розвинуті індустріальні держави, або нафто-експортери, або країни з розвинутою та відкритою економікою. Навіть така розвинута країна, як Франція, вільну конвертованість франка запровадила лише 1 січня 1990 р.Частково конвертована валюта (ЧКВ) - національна валюта країн, у яких застосовуються валютні обмеження для резидентів і з окремих видів обмінних операцій. Як правило, ЧКВ обмінюється тільки на деякі іноземні валюти й не з усіх видів міжнародного платіжного обороту.Неконвертована валюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни й не обмінюється на інші іноземні валюти. До неконвертованих відносяться валюти країн, що застосовують різні обмеження й заборони щодо вивозу та ввозу, продажу, купівлі та обміну національної та іноземної валюти, а також щодо використання різних засобів валютного регулювання. Неконвертованими є національні валюти більшості країн, що розвиваються, України та інших країн СНД.Умовою конвертованості є створення елементів власне конвертованості - реального курсу валюти, валютного ринку, свобода експортно-імпортних операцій та використання в них національної валюти. Тому говорити про негайну повну конвертованість гривні передчасно. Йдеться про введення часткової її конвертованості, що сприятиме стимулюванню притоку іноземного капіталу, розбудові економіки України, її поступовому включенню до світового економічного товариства.Отже, для конвертованості гривні необхідні певні умови:

* Наявність товарного і грошового ринку, де задовольняється попит власників валюти на товари і послуги.* Юридичний і організаційний режим вільного обміну національної валюти на іноземні.* Стабільність національної грошово-кредитної і фінансової системи, що передбачає низькі темпи інфляції, відсутність незабезпеченої емісії грошей.* Наявність потужного і конкурентноздатного експорту для підтримання курсу національної валюти.Але такі умови конвертованості самі по собі з'явитись не можуть. Конвертованість досягається шляхом розробки та здійснення цілеспрямованої програми, яка забезпечить органічне включення економіки України до системи світового господарства, а це справа не одного року.

49.Попит на гроші - це запас грошей, яким економічні суб´єкти прагнуть володіти на певний момент. Він може означати частину багатства, яким володіють учасники господарського життя у ліквідній формі грошей, як засобом обігу і засобом збереження вартості. У відповідності до цього розрізняють три групи мотивів попиту: попит на гроші економічних суб´єктів для задоволення поточних потреб, мотив завбачливості і спекулятивний мотив. Попит на гроші як засіб обігу включає попит на ділові угоди і операції, а його теоретичне обґрунтування базується на методологічних засадах рівняння обміну І.Фішера: М V = PQ.Провідними чинниками, що визначають сукупний попит на гроші на макроекономічному рівні є: по-перше, зміна обсягів виробництва (національного доходу), зміни абсолютного рівня цін і реального обсягу виробництва, швидкість обігу грошей. Зокрема, чим вища швидкість обігу грошей, тим меншим буде попит на гроші. Але на мікроекономічному рівні фактор швидкості обігу грошей зникає. На його місці з´являється чинник зміни норми відсотка (R). Внаслідок цього попит на гроші складає:Md = f(R). Серед інших факторів, що впливають на попит, провідними є чинники інфляції, накопичення багатства, очікуваного погіршення кон´юнктури ринків тощо.

Попит на гроші як засіб збереження вартості (Г") залежить обернено пропорційно від величини номінальної ставки відсотка, тому що володіння готівкою і чековими вкладами, які не приносять відсотків, викликають у власника грошей певні альтернативні втрати у порівнянні з використанням заощаджень у вигляді цінних паперів. Ось чому розподіл фінансових активів на готівку і облігації залежить від величини ставки відсотка: чим вона вища, тим нижчий курс цінних паперів і вищий попит на них, тим нижчий попит на готівку.

За цих умов загальний попит на гроші складає: Г = Г’ + Г’’ що графічно можна виразити так:

Г = Г’ + Г’’

На цьому малюнку функціональна залежність загального попиту на гроші залежить від номінальної ставки відсотка та обсягів номінального ВНП і набуває вигляду кривої, що опускається вниз. При цьому, якщо діє висока відсоткова ставка, то крива стає майже вертикально, оскільки майже всі заощадження вкладаються у придбання цінних паперів, попит на гроші обмежується лише операційним попитом і вже не знижується під тиском зростання відсотка.Попит на гроші як засіб обігу і збереження вартості спирається на методологію кембріджського рівняння кількісної теорії грошей або теорію касових залишків, у якій враховано основні функції грошей як засобу обігу, засобу платежу і нагромадження:Md = k · P · Q

Дж. Кейнс, розглядаючи попит на гроші застосував дану формулу як методологію оцінки попиту на гроші у вигляді однієї з різних форм багатства. Тобто, на думку Дж. Кейнса, суть попиту полягає у прагненні індивідуумів зберігати певну частину багатства у грошовій формі як запасу грошей у певний фіксований час, момент, а не потік грошей, стан якого визначається сумою певних трансакційних операцій за певний період. При цьому тут гроші потрібні не для грошей, а як представницька вартість для задоволення поточних потреб і володіння активами в майбутньому, тобто гроші використовуються як засіб нагромадження вартості.

Проте зберігання грошей у грошовій формі обмежене. Воно означає неотримання відсоткового доходу, дивідендів. Ось чому загальний попит на гроші складається на основі взаємодії двох мотивів: споживання (трансакційні операції - Мі) і бажання володіти активами у майбутньому - набором цінних паперів або інших ліквідних активів. Перший із них визначає потреби готівки чи депозитних грошей для оплати рахунків або купівлі товарів, тому здебільшого пов´язаний з величиною операцій реалізації номінального ВВП, а другий - зводиться до поняття «портфеля». Портфель означає структуру певного набору цінних паперів або інших ліквідних активів, що показує, як і в яких формах раціональні інвестори вкладають своє багатство в економіку. Важливим є правило диверсифікації портфеля у різні види активів: «не кладіть усі яйця в один кошик». З двох видів активів, що приносять однакові доходи, інвестори обирають безпечніший. А ризикові вклади будуть робитися лише тоді, коли приноситимуть достатньо високий дохід.

Провідні фактори, що визначають загальний попит на гроші, подає схема:

Показники	Зростання динаміки цін	Зростання реальних доходів	Зростання альтернативної вартості зберігання грошей (ставки відсотка)
Номінальний попит на гроші	Пропорційно збільшує залишки грошей	Збільшує попит	Зменшує попит
Реальний попит на гроші	Не змінює попиту на реальні залишки грошей	Збільшує попит	Зменшує попит

Попит на гроші залежить від рівня цін (інфляції), зростання реальних доходів і руху норми відсотка. Функціональну залежність попиту на гроші можна виразити так:Md = ƒ (P, y, R) При цьому:а) зростання цін (Р) викликає пропорційне зростання попиту на номінальні грошові запаси. Водночас реальний попит на гроші залишається незмінним;б) вищий рівень реальних доходів збільшує попит на реальні грошові залишки;в) зростання альтернативної вартості зберігання грошей (R) зменшує попит на реальні грошові залишки.

Вказані закономірності визначають особливості попиту на гроші і в перехідній економіці України. Зокрема, високі темпи зростання цін об´єктивно збільшують попит на трансакційні запаси, високий рівень інфляції провокує високу норму відсотка, недостатній рівень розвитку ринку цінних паперів і банківських послуг обмежують дію збереження вартості і нагромадження, у наявній структурі багатства низькою є питома вага дорогоцінних і високоліквідних активів.

48. Золотовалютні резерви: сутність, призначення та роль в механізмівалютного регулювання.

Золотовалютні резерви - це запаси іноземних фінансових активів тазолота, які належать державі і перебувають у розпорядження органів грошово-кредитного регулювання і можуть бути реально використані на регулятивні та інші потреби, що мають загальноекономічне значення.

Призначення золотовалютних резервів (цілі накопичення золотовалютнихрезервів):

1) трансакційне призначення - забезпечення країни достатнім запасом міжнародних платіжних засобів, з тим , щоб держава, її окремі структури та недержавні економічні агенти могли своєчасно розрахуватися за своїми зовнішніми зобов'язаннями,

2) інтервенційне призначення - забезпечення державі можливості проводити інтервенції на валютному ринку грошей, з тим , щоб підтримувати на потрібному рівні на них попит і пропозицію та обмінний курс національної

валюти. Ролі золотовалютного резерву:

1)оптимізація обсягу золотовалютних резервів, (зниження обсягів золотовалютних резервів погіршує платоспроможність країни на світовому ринку та обмежує регулятивні можливості держави у монетарній сфері, а завищення - призводить до заморожування значної частини національного

багатства країни на тривалий період);

2)інтервенційне використання золотовалютних резервів, (якщо в країні відбувається економічне зростання та досягнута макроекономічна стабілізація, політика валютної інтервенції стає вирішальним інструментом валютного регулювання);

3)розміщення золотовалютних резервів, (Важливе значення для страхування від знецінення. Тому золотовалютні резерви тримаються у кількох найбільш сталих валютах, що використовуються як міжнародні платіжні засоби).

33.Раціоналістична:гроші-це підсумок угоди між людьми, які впевнились у необхідності мати спец.інструмент для обслуговування сфери товарного обігу(Аристотель,Самуельсон)

Еволюційна- гроші з’явилися в процесі еволюційного розвитку товарного вир-ва відповідно до якого поза волею людей з маси товарів відокремлюжться один,який є загальним засобом обміну.(Адам Сміт,Д.Рікардо,К.Маркс – послідовник,який в роботі «Капітал»1-й том - показав розвиток форм грошей від простих товарів(худоба,хутро,сіль)до металевих)

31. Виникнення центральних емісійних банків

В сучасних умовах ринкової економіки в кожній країні, як правило, функціонує центральний емісійний банк. Він виконує функції, що відрізняють його від інших ланок грошово-кредитної системи, і відіграє особливу роль в економіці. Центральний банк — це орган координування і регулювання грошово-кредитної системи країни.

Виникли центральні емісійні банки порівняно нещодавно. До XIX ст. між банками не існувало розподілу функцій. Одні й ті самі банки займались як кредитно-розрахунковим обслуговуванням економічних суб'єктів, так і емісією своїх векселів (банкнот). У спеціальних емісійних банках не було потреби, тому що банкноти у грошовому обігу займали відносно незначне місце. Швидкий розвиток кредитної системи у XIX ст. супроводжувався ростом банкнотної емісії. Цей рост об'єктивно вимагав централізації і державної монополізації емісії банкнот. У ході розвитку грошово-кредитної системи монопольне право на емісію банкнот поступово було закріплено за одним банком країни. Спочатку такий банк називався емісійним, а потім став називатися центральним, що відповідає його провідному положенню в грошово-кредитній системі.

Шляхи створення центральних банків:

- еволюційний — на базі найбільш крупних банків країни (Банк Англії, Банк Франції);

- створення центрального банку державою — система центрального банку в США, Німецький федеральний банк.

Організаційно-правові основи центральних банків провідних країн світу неоднорідні. Центральні банки за характером власності поділяються на:

- державні, капітал яких належить державі (Банк Англії, Банк Франції, Німецький федеральний банк);

- змішані, коли капітал банку частково належить державі, а частково приватним акціонерам (Банк Японії, Австрійський національний банк);

- акціонерні (у США — 100% капіталу федеральних резервних банків знаходяться у власності банків членів ФРС).

Центральний банк може функціонувати як єдиний банк з регіональ-ними управліннями або ж бути побудованим за федеративним принципом. Наприклад, Німецький федеральний банк (Бундесбанк) — це єдиний банк з регіональними управліннями (центральними банками земель) і розгалуже¬ною мережею відділень.

47.Типи грошових систем класифікуються:

1. Як елемент господарського механізму:

— грошова система ринкового зразка (при цьому регулювання грошового обігу відбувається через використання економічних методів впливу на обсяг, динаміку і структуру грошової маси);

— грошова система неринкового зразка (характерна наявністю обмежень функціонування грошей; талони, картки). Регулювання грошового обігу здійснюється адміністративними методами (розмежування сфер готівкового та безготівкового грошового обігу, заборона певних грошових операцій, проведення контролю за грошовими операціями суб'єктами економічних відносин, лімітування кредитів та ін.).

2. Відповідно до механізму регулювання валютних відносин:

— грошова система відкритого типу (відсутні обмеження на проведення валютних операцій юридичними та фізичними особами. Національна економіка органічно введена у світову);

— грошова система закритого типу (передбачає використання валютних обмежень. Національна грошова система ізольована від світової).

3. Відповідно до загальних законів функціонування грошей:

— саморегулююча грошова система (характерна дія механізму стихійного регулювання грошового обігу. Саморегульованими були системи металевого обігу);

— регульована грошова система (порядок регулювання грошового обігу є окремим елементом грошової системи).

Еволюція грошових систем характерна виникненням і розвитком таких систем, як: металевого, паперово-грошового та кредитного обігу.

Історично система металевого обігу реалізувалась у формі біметалізму та монометалізму. При біметалізмі роль загального еквівалента законодавчо закріплялася за двома металами — золотом і сріблом. Відповідно до принципів регулювання співвідношення між золотими і срібними монетами виділяють три різновиди біметалізму:

— система паралельної валюти, за якої співвідношення між золотими і срібними монетами встановлюється стихійно на ринковій основі;

— система подвійної валюти, коли таке співвідношення визначається державою;

— система "кульгаючої" валюти, коли один із видів монет карбується в закритому порядку.

Монометалізм — це грошова система, за якої лише один вид металу виконує роль грошей. Різновидами монометалізму є:

— золотомонетний стандарт (передбачав безпосередній обіг золотих монет, а також вільний обмін грошових знаків (банкнот) на золото);

— золотозлитковий стандарт (згідно з яким монети в обіг не випускались, але забезпечувався обмін банкнот на стандартні золоті злитки);

— золотодевізний стандарт (національні грошові одиниці обмінювалися на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото).

Отже, система металевого обігу — це обіг металевих грошових знаків (монет).

Для системи паперово-грошового обігу характерна бюджетна емісія, яка може бути у двох формах: випуск казначейських білетів; покриття бюджетного дефіциту за рахунок кредитної емісії. Регулювання грошового обігу здійснюється заходами, спрямованими на оздоровлення фінансів і збалансування бюджету.

Система кредитного обігу — це випуск і рух грошових знаків, що виникають на основі кредиту. Органом регулювання грошового обігу є банківська система

16. комерційні банки – це основна ланка кредитної системи країни, до яких належать кредитні установи, що здійснюють різноманітні банківські операції для свої клієнтів на принципах комерційного розрахунку. Для цього вони використовують не лише свій власний, а й запозичений фінансовий капітал у вигляді векселів, депозитів, міжбанківських кредитів та інших джерел. Сучасні комерційні банки є багатофункціональними установами, які діють в різних секторах ринку позичкового капіталу і фактично займаються всіма видами кредитних і фінансових операцій, пов'язаних з обслуговуванням господарської діяльності своїх клієнтів. Враховуючи, що основне навантаження щодо фінансово-кредитного обслуговування припадає саме на комерційні банки, їх часто називають "супермаркетами фінансового ринку". До основних функцій комерційного банку, що визначають його економічну суть, слід віднести: посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках і платежах, випуск кредитних знарядь обігу.

Комерційні банки не мають права здійснювати операції на некомерційних засадах. Не повинні використовуватися кошти підприємств, які зберігаються на рахунках у банку, на безвідплатній основі. Підприємствам мають сплачуватися проценти за користування такими коштами.

В умовах комерціалізації банківської діяльності кредитні ресурси мають розміщуватися з найбільшою вигодою для банку і позикоодержувачів за дотримання загальнодержавних інтересів. Кошти, що акумулюються банками, повинні спрямовуватися передусім на здійснення ефективних проектів, які за - безпечують розвиток пріоритетних галузей і сфер економіки прискорення науково-технічного прогресу, нарощування виробництва товарів народного споживання і послуг, вирішення інших соціально важливих завдань.

Відповідно до статті 49 Закону України “ Про банки і банківську діяльність” комерційні банки можуть здійснювати кредитні операції в межах кредитних ресурсів, що вони утворюють у процесі своєї діяльності. Вони також при необхідності можуть на договірних засадах позичати ресурси друг у друга, залучати і розміщати кошти у формі депозитів, внесків, а при недоліку засобів можуть одержувати кредити в Нацбанкові України.

Комерційний банк може здійснювати безготівкові платежі, надавати кредити й одержувати гроші наявними в межах залишку засобів на своїх кореспондентських рахунках. Це також означає, що банк повинний забезпечувати не тільки кількісну відповідність між своїми ресурсами і кредитними вкладеннями, але і домагатися відповідності характеру банківських активів специфіці мобілізованих їм ресурсів.