13. Науковий стиль і його засоби у професійному спілкуванні

13.1. Становлення і розвиток наукового стилю української мови

Виникнення і формування наукового стилю як функціонального різновиду загальнолітературної мови багато науковців (І. Білодід, Р. Будагов, В. Виноградов, А. Коваль, В. Русанівський, І. Чередниченко та ін.) вважають зумовленим історичним ходом розвитку процесу пізнання, станом самої науки, еволюцією різних галузей наукових знань, розвитком наукового мислення, різноманітних сфер діяльності людини. Із розвитком науки й техніки, розширенням сфери наукової діяльності, з появою необхідності регулярного спілкування в науковій галузі виникає потреба у використанні певних засобів літературної мови, створенні особливих мовних організацій, які в сукупності відповідали б вимогам комунікації саме у сфері науки. Наука, накопичуючи факти, експериментуючи, аналізуючи й узагальнюючи, фіксує свої результати в окремих поняттях і в системі понять, оскільки змістом наукових повідомлень є опис фактів, предметів і явищ дійсності, їх вивчення, пояснення, формулювання закономірностей і законів.

Періодом найбільш активного розвитку наукового стилю нової української мови можна вважати 20-ті – початок 30-х років ХХ століття. Унормування української наукової термінології на наукових засадах було розпочато в Інституті української наукової мови (ІУНМ) Академії наук, робота якого ґрунтувалася на досягненнях українських лінгвістів, письменників, учених, що об’єднувалися у Науковому товаристві ім. Т. Шевченка. ІУНМ як науково-дослідна установа мав надзвичайне завдання – якнайшвидше розробити наукову мову й термінологію для нагальних потреб молодої української науки, задовольнити термінологічні потреби процесу українського відродження всіх ділянок громадсько-політичного життя. Одночасно з практичною термінологічною роботою науковці ІУНМ розпочали працювати над теоретичним осмисленням принципів побудови термінологічних систем. Це сприяло піднесенню самої науки, розширенню сфери функціонування української мови і доведенню її універсальності. 20-ті – початок 30-х років характеризувалися значною активністю наукових досліджень: зросла кількість наукових праць у галузі техніки, математики, механіки, машинобудування та ін.; проходили активні дискусії щодо орфографічного, граматичного й лексичного унормування наукової мови; працівники мовознавчих установ виконували велику роботу зі збирання й опрацювання наукової лексики української мови.

Вивчення наукового стилю проводиться з урахуванням того факту, що наукова література містить у собі кілька різновидів наукових текстів: науково-технічні, науково-ділові, науково-гуманітарні тощо.

13.2. Особливості, рубрикація, лінійна та індексна нумерації наукового тексту

Науковий текст і професійний науковий виклад думки має певні особливості, серед яких є такі: посилання на цитовані джерела, відповідне оформлення додатків, рубрикація тексту і под.

Текст наукової роботи складається з композиційних одиниць, які називають рубриками. Утворену з усього повідомлення велику кількість рубрик, розташованих у певному порядку, називають рубрикацією, яка є моделлю композиційної будови (структури) повідомлення. Інакше кажучи, рубрикація – це членування тексту на складові частини, графічне відокремлення однієї частини від іншої.

Залежно від того, куди входить рубрика (в основний текст чи апарат видання) рубрики поділяють на системні (відтворюють лише основний текст) та позасистемні (відтворюють елементи, які не належать до наскрізної нумерації композиційних одиниць основного тексту, наприклад, вступ, список літератури, додаток тощо).

Залежно від того, чи відтворюють рубрики тему композиційної одиниці, їх поділяють на тематичні (відтворюють тему композиційної одиниці), напівнімі (вказують лише назву рівня, до якого належить одиниця, та її порядковий номер, напр., Частина 1, Розділ 1, Підрозділ 4) та німі (у яких спеціальними засобами – спуском, порожніми рядками, зірочками тощо – тільки фіксують, що в цій позиції є рубрика, напр., абзацний відступ).

Абзац – це відступ управо у початковому рядку, яким починається виклад нової думки в тексті, а також фрагмент тексту між двома такими відступами. Речення абзаца об’єднані тісними граматичними й синтаксичними зв’язками, які становлять внутрішньо замкнене значеннєве ціле, що виражає закінчену думку. Отже, абзац є найпростішою рубрикацією.

Крім того, рубрики ділять на нумеровані (біля кожної рубрики стоїть її номер) й ненумеровані (не мають номера). Нумерація рубрик тексту вказує на взаємозалежність певних розділів, частин, пунктів та їх підпорядкування.

Нумерація рубрик може бути лінійною, індексною та комбінованою (лінійно-індексною).

Лінійна нумерація передбачає, що всім композиційним одиницям згідно з місцем їх розташування в повідомленні присвоюють номери за порядком зростання. Лінійна нумерація може бути позначена арабськими чи римськими цифрами або кириличними чи латинськими літерами, напр., Розділ 1, Розділ 2, Розділ 3…; Розділ А, Розділ Б, Розділ В….

Індексна нумерація поділяється на індексну цифрову крапкову, індексну цифрову (або літерну) безкрапкову та індексну літерно-цифрову з використанням вербальних назв композиційних рівнів. Індексна цифрова крапкова нумерація полягає в тому, що фрагменти кожного композиційного рівня нумерують арабськими цифрами від 0 до N і записують послідовно, відокремлюючи крапками. Наприклад:

1. Варіантність слова і мовленнєва експресія

1.1. Загальне поняття про варіантність слова

1.2. Варіантність слова як мовознавча проблема

1.3. Експресивні можливості семантичних варіантів слова

2. Мовна норма і мовленнєва експресія

2.1. Лінгвостилістичний аспект мовної норми

2.2. Експресивні явища, пов’язані з лексичними нормами

3. Естетична функція й експресивні засоби української мови

3.1. Естетизація мовних одиниць як основа мовленнєвої експресії

3.2. …

3.3. … і т. д.

Наведений варіант індексної нумерації є найпоширеним.

Варіантом індексної цифрової крапкової нумерації є додавання до індексних номерів назв композиційних рівнів. Наприклад:

Частина 1. Варіантність слова і мовленнєва експресія

Розділ 1.1. Загальне поняття про варіантність слова

Розділ 1.2. Варіантність слова як мовознавча проблема

Частина 2. Мовна норма і мовленнєва експресія

Розділ 2.1. Лінгвостилістичний аспект мовної норми

Розділ 2.2. … і т. д.

Індексна цифрова (або літерна) безкрапкова нумерація має подібну структуру індексних номерів, але крапок між індексами не містить. У літерно-цифровому способі нумерації для утворення номерів використовують одночасно і цифри, і літери. Ці способи нумерації мають суттєві недоліки, тому найдоцільніше застосовувати індексну цифрову крапкову нумерацію, яка дозволяє не вживати словесних найменувань і заголовків до частин документа.

Застосовуючи цю систему, слід дотримуватися таких правил:

 номер кожної складової частини включає номери вищих ступенів поділу: номер підрозділу складається з номера розділу й порядкового номера підрозділу, відокремлених крапкою, – 1.2.;

 номер пункту містить порядковий номер розділу, підрозділу, відокремлених крапкою, – 1.1.1.; 1.2.1. і т. д.

Кожну структурну частину роботи починають з нової сторінки. Заголовки структурних частин курсової роботи Зміст, Вступ, Висновки, Список використаних джерел не нумеруються, їх друкують великими літерами симетрично до тексту. Підкреслення, оформлення різними кольорами не допускаються.

Розділи мають наскрізну нумерацію в межах усієї роботи й позначаються арабськими цифрами з крапкою в кінці, їх назви друкують великими літерами симетрично до тексту.