Тема 1. С у т н і с т ь і ф у н к ц і ї г р о ш е й
План
Наукові погляди на сутність та вартість грошей
Еволюція грошових форм
Функцій грошей та їх роль у ринковій економіці
1. Наукові погляди на сутність та вартість грошей
Гроші – один з найдавніших і найоригінальніших винаходів людської цивілізації – відіграють в економічному та соціальному розвитку суспільства надзвичайно важливу роль.
Символ золотого тельця, його влада над людьми, поклоніння та жертвоприношення йому супроводжують людство протягом тисячоліть. Про гроші люди думали й говорили відтоді, як вони з’явилися. Різне ставлення до грошей, відповідна специфіка розуміння значущості грошей у людському житті відобразилися у фольклорі майже всіх народів світу. Оцінку морального аспекту впливу грошей на людей дає Біблія: «…корень усього лихого то грошолюбство». Наші сучасники багато говорять про гроші: хто з болем, хто з іронією, а хто й з цинізмом.
Досліджували гроші, намагаючись зрозуміти їх сутність та пояснити їх вплив на соціально-економічні процеси, і вчені. Вже у працях античних філософів Платона, Аристотеля та ін. є цікаві висловлювання про гроші. Проте систематичні дослідження та формування наукових теорій грошей активно розвиваються лише в епоху капіталізму.
Загальновизнані світовим економічним співтовариством вчені, серед яких, зокрема, Л. Вальрас, У. Джевонс, Дж. Кейнс, К. Маркс, А. Маршалл, Дж. С. Міль, Д. Рікардо, П. Самуельсон, А. Сміт, М. Туган-Барановський, М. Фрідман, зробили значний внесок у теорію грошей та грошових відносин.
Природа теперішніх грошей є предметом численних досліджень вітчизняних науковців, зокрема А. А. Чухна, М. А. Швайки та ін.
Але багатовікові дослідження, велика кількість теоретичних концепцій грошей не принесли людству остаточної відповіді на питання, що таке гроші. Уявлення, які не викликали сумніву в одних суспільних умовах, з їх зміною вступали у протиріччя з реальною дійсністю і відкидалися, оскільки гроші змінюються відповідно до змін характеру суспільних відносин, в яких вони функціонують. Тому для пізнання природи грошей необхідно з’ясувати питання про причини, що зумовлюють їх виникнення та існування в економічному житті суспільства.
Різні теоретичні школи питання про походження грошей пов’язують із розвитком процесу обміну. На протязі значного історичного періоду в умовах первіснообщинного ладу обмін здійснювався на основі бартеру. Поява грошей значно спростила цей процес у період зародження товарно-грошових відносин у зв’язку з першим поділом праці. Походження грошей як товару підтверджується багатьма історичними даними, і ця сторона теорії виникнення грошей сьогодні вже не викликає сумніву. Водночас у світовій економічній літературі розглядаються різні підходи до визначення причин виокремлення грошей із товарного світу, з огляду на які сформувалися дві концепції походження грошей: раціоналістична та еволюційна.
Прибічники раціоналістичної концепції вважають, що гроші виникли внаслідок угоди між людьми або запроваджені законодавчими актами держави, які визнали їх необхідність при обслуговуванні мінового обігу.
Давньогрецького мислителя Аристотеля вважають засновником цього підходу у визначенні походження грошей. Серед тих, хто поділяє думку про раціоналістичний шлях походження грошей, й видатний економіст ХХ ст., лауреат Нобелевської премії П. Самуельсон.
Раціоналістична концепція хоч і не відкидає товарну природу грошей, все-таки заперечує їх стихійне, еволюційне походження. Але гроші виникли на ранніх стадіях розвитку суспільства, коли ні фактор взаємної домовленості, ні держава не могли відігравати істотної ролі у формуванні економічних відносин, тим більше такої складної їх форми, як гроші.
Більш науково достовірною видається еволюційна концепція, прихильники якої вважають, що виникнення та розвиток грошей – тривалий еволюційний процес, зумовлений стихійним виділенням грошей із загальної маси товарів.
Аналіз походження та природи грошей класиками політичної економії А. Смітом та Д. Рікардо став базою наукових розробок К. Маркса, який обґрунтував еволюційну концепцію. Ця концепція має прибічників і у сучасній економічній думці Заходу, хоча не пов’язується з подвійною природою товару та його внутрішньою суперечністю. Серед них – засновник теорії граничної корисності, що стала методологічною основою сучасних теорій грошових відносин, К. Менгер.
З еволюційного трактування походження грошей випливають надзвичайно важливі висновки: по-перше, гроші – це не просто товар, а носій певних суспільних відносин, формування яких зумовило виділення із звичайних товарів одного – грошового; по-друге, гроші постійно розвиваються як по суті, так і за формами існування; по-третє, гроші не можуть бути скасовані чи змінені угодою людей або рішенням держави, доки існують адекватні грошам суспільні відносини, і не можуть бути введені там, де такі відносини відсутні.
Відповідно до еволюційної концепції держава не створює гроші як економічне явище, а лише впливає на форму грошей з метою пристосування їх до більш ефективного виконання ними суспільної ролі. У сучасних умовах держава впливає на вартість грошей, регулюючи їх масу в обороті.
Визначення сутності грошей і, відповідно до цього, фундаментальних засад їх розвитку, становить базовий рівень грошової теорії. Хоча полеміка з цього приводу точиться вже не одне століття, в теорії грошей є багато невизначеностей та розбіжностей. «Неясність з приводу поняття і природи грошей є лихом економічної професії», – казав у 70-х роках минулого століття американський економіст П. Девідсон.
Ось лише декілька визначень грошей, які має у своєму арсеналі монетарна теорія. На думку меркантилістів ХVI–XVII століть Т. Мана, Д. Норса, У. Стаффорда, гроші – це багатство держави, що ототожнювалося з благородними металами. Тому сутність грошей пов’язувалася з природними властивостями золота і срібла (металістичне розуміння грошей). Англійські економісти XVIIІ ст. Дж. Берклі та Дж. Стюарт зводили сутність грошей до виконання ними суто технічних функцій засобу обміну товарів та ідеальної одиниці обміну (номіналістичне розуміння грошей). Німецький економіст Г. Кнапп на початку ХХ ст. визначав гроші як хартальний (тобто продукт правопорядку) платіжний засіб. Австрійський економіст Ф. Бендиксен характеризує гроші як свідоцтво про надання послуг членам суспільства, що дає право на отримання зустрічних послуг.
В економічній теорії К. Маркса гроші розглядаються як особливий товар, загальний вартісний еквівалент, а також уречевлені виробничі відносини. Але поняття грошей у нього ототожнюється з поняттям золота та срібла. На його думку, «золото та срібло за природою своєю не гроші, але гроші за своєю природою – золото та срібло».
В сучасній економічній літературі як панівний визначився емпіричний підхід до визначення суті грошей лише на основі їх функціонального застосування. Вихідною теоретичною конструкцією такого підходу стала запропонована американським економістом Ф. Вокером формула «Гроші – це те, що вони виконують». Англійський економіст Дж. Хікс категорично стверджує, що «гроші визначаються їх функціями». Американські економісти С. Л. Брю та К. Р. Макконел також вважають, що «гроші є тим, що вони роблять. Все те, що виконує функції грошей, є грішми». Функціональний підхід до визначення суті питання пояснюється перш за все зосередженням на суто прикладному аспекті визначення грошей; товарна природа сучасних грошей відкидається.
Представники іншої економічної школи, що має своїми витоками трудову теорію вартості, визначають сутність грошей виходячи лише з їх місця в товарному обміні. З цих позицій гроші – специфічний товар, що має властивість обмінюватися на будь-який інший. Тобто гроші – загальний еквівалент. Але в такому визначенні не враховується той факт, що гроші обслуговують потреби нагромадження вартості.
Портфельний підхід до визначення суті грошей ґрунтується на аналізі використання грошей. Розробляючи цю грошову теорію, вчені керувалися такими міркуваннями. В умовах ринкової економіки людина зберігає своє багатство у різних активах: грошах, цінних паперах, капіталі у матеріально-фізичній формі. Визначаючи структуру особистого багатства, можна оцінити окремі його елементи з позицій ступеня їх ліквідності. Ліквідність будь-якого активу, у свою чергу, безпосередньо пов’язана з витратами його обміну на інші види активів. Що менші витрати такого обміну, то вища ліквідність активу. Актив, витрати обміну якого дорівнюють нулю, вважається абсолютно ліквідним.
З огляду на це був сформований умовний портфель активів економічного суб’єкта, в якому всі активи розміщуються в міру зниження їх ліквідності. Кожна з груп активів умовного портфеля дістала назву відповідного грошового агрегату. На першому місці в портфелі розміщена готівка (її позначають агрегатом М0), яка має абсолютну ліквідність. Готівка, безумовно, є грішми. На другому місці розміщені вклади до запитання та карткові вклади, які мають високу, але нижчу, ніж готівка, ліквідність. Цей вид активів ще також вважають грішми та включають до агрегату М1. Далі йдуть строкові вклади, які відносять до квазігрошових («майже грошових») форм і включають до агрегату М3. Ще нижчу ліквідність мають облігації, в яких є елементи з украй низькою ліквідністю. Тому в одних країнах облігації вважають грошима, а в інших – ні. В США облігації включають у грошовий агрегат МL. В Україні всі активи групи «облігації» не вважають грошима, а показник, адекватний грошовому агрегату МL, взагалі не визначається.
За портфельного підходу визначення грошей охоплює їх призначення як засобу обігу, платежу та нагромадження вартості і тому є достатньо повним. Проте воно не дає можливості провести чітку межу між грошовими і негрошовими активами. Внаслідок цього поряд з поняттям «гроші» з’являється поняття «квазігроші», а маса (кількість) грошей визначається багатьма показниками (агрегатами).
В умовах застосування грошей для обслуговування процесів нагромадження вартості та її продуктивного використання (інвестування) гроші стають носієм капіталу, у зв’язку з чим виникає необхідність розрізняти гроші як гроші та гроші як капітал.
Гроші як гроші використовуються переважно у сфері обміну для реалізації наявної споживної вартості. Гроші як капітал використовуються для забезпечення зростання наявної вартості, для чого виготовлену вартість необхідно реалізувати, нагромадити та використати так, щоб її збільшити. Це можливо за умови, що гроші використовуються для формування промислового чи торговельного капіталу або як позичковий капітал.
Функціонуючи як капітал, гроші продовжують виконувати функції міри вартості і засобу обігу, тому відмінності між грошима як грошима та грошима як капіталом визначаються переважно призначенням грошей при використанні їх економічними суб’єктами. Гроші виступають власне грошима насамперед при їх витрачанні на особисте споживання, забезпечуючи купівлю товарів і послуг. Гроші стають капіталом переважно при їх нагромадженні, зберіганні та продажу на грошовому ринку, оскільки це дає власникам грошей додатковий дохід.
При обслуговуванні виробничого споживання гроші виступають одночасно як гроші та як капітал, оскільки сприяють реалізації товарів (послуг) та одержанню прибутку. Найвиразніше гроші як капітал виявляють себе в межах кругообороту окремого підприємства. Наявна в останнього сума грошей на банківських рахунках і у касі є одночасно частиною оборотного капіталу підприємства та масою ліквідності, що забезпечує його поточну платоспроможність. Збільшення цієї суми збільшує як оборотний капітал підприємства, тобто масу наявних ресурсів, так і його ліквідність, що робить підприємство економічно могутнішим.
У межах всієї економіки наявна маса грошей характеризує лише масу її ліквідності та не є частиною обсягу реального капіталу. Зростання цієї суми зумовлює лише поліпшення ліквідності економіки, зростання рівня її монетизації. Якщо зростання загальної кількості грошей буде надмірним, це призведе до їх знецінення.
Історія світової економічної думки знає не одну спробу дати пояснення і вартості грошей. Так, представники державної теорії грошей вважають, що вартість грошей встановлюється державою незалежно від їх внутрішньої вартості.
На початку ХХ ст., коли неповноцінні гроші вже набули значного поширення, але ще не втратили прямого чи опосередкованого зв’язку із золотом, втручання держави в грошову сферу було очевидним, а вартість грошей була відносно стабільною, концепція державотворчого походження вартості грошей виглядала досить подібною до правди. Але бурхливий розвиток інфляційних процесів після демонетизації золота, які не вдавалось пригнітити прямим державним регулюванням, висвітлили помилковість цієї концепції.
Марксистська теорія грошей, абсолютизуючи їх товарну природу, вартість грошей пояснювала з позицій трудової теорії вартості, тобто визначала вартістю того товару, що функціонував як гроші. Проте представники марксистської теорії не змогли подолати суперечностей між нематеріальною формою грошей і теорією їх трудової вартості, коли після демонетизації золота вартість останнього вже не впливала на товарні ціни.
Сучасна економічна наука розрізняє два аспекти в питанні про вартість грошей: вартість грошей як грошей і вартість грошей як капіталу. Гроші як капітал набувають своєї вартості на грошовому ринку у формі процента під впливом попиту і пропозиції. Вартість грошей як грошей формується у сфері обігу, де гроші обмінюються на реальні блага, та набуває форми купівельної спроможності грошей.
Щодо формування вартості неповноцінних грошей слід розуміти таке. Маса грошових знаків, яка вступає у сферу обміну в кожному наступному циклі відтворення, зумовлена насамперед сукупною міновою вартістю реалізованих у попередньому циклі товарів. Залишаючись в обігу, грошові знаки продовжують представляти цю сукупну товарну вартість. Якщо ж в черговому циклі обміну товарів виявиться менше або більше, ніж в попередньому, то між товарною і грошовою масою складеться нове співвідношення. Так, якщо у новому циклі в обмін надійде менша маса товарів або в обігу перебуватиме зайва маса грошових знаків, товарна пропозиція буде меншою за попит. За таких умов покупці будуть готові платити, а продавці вимагатимуть більшу, порівняно з попереднім періодом, суму грошей. Відбудеться знецінення грошової маси, а ціни на товари збільшаться. З новим, зниженим рівнем мінової вартості гроші перейдуть у новий цикл відтворення.
Залежність вартості неповноцінних грошей від відтворювального процесу відіграє вирішальну роль у наданні грошам кредитного статусу і перетворенні їх у реальні боргові зобов’язання емітентів грошей (уряду, центрального або інших банків та комерційних структур).
Як боргові зобов’язання гроші спираються на авторитет суб’єктів, що їх емітували. Так, довіра до емітованої центральним банком готівки ґрунтується на економічному потенціалі всієї країни. Значно нижча довіра до депозитних грошей, які спираються на потенціал окремих банків. Ступінь довіри до кредитних грошей залежить також від економічної та монетарної політики.
Забезпечення довіри до неповноцінних грошей обумовлює специфічну форму їх вартості – купівельну спроможність. Купівельна спроможність грошей – це обсяг матеріальних благ або послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю в різні періоди часу. Маса товарів, яку можна придбати за одиницю грошей, визначається рівнем цін цих товарів. Тобто чим вищі ціни, тим менше товарів можна купити на одну грошову одиницю і навпаки. Залежність між вартістю (купівельною спроможністю) кредитних грошей та рівнем цін на товари визначається формулою:
Івг = 1 : Іц ,
де Івг – зміна вартості грошей;
Іц – індекс середнього рівня цін за певний період;
Рівень вартості грошей не є постійним. Зміна вартості грошей – надзвичайно важливий економічний показник і відчутно впливає на всі сфери життя суспільства.