Тема 6. І н ф л я ц і я та г р о ш о в і р е ф о р м и План
Сутність, види та вимірювання інфляції
Причини інфляції та закономірності розвитку інфляційних процесів
Державне регулювання інфляції
Призначення та види грошових реформ
1. Сутність, види та вимірювання інфляції
Інфляція – явище надзвичайно складне за формою прояву та сукупністю чинників, що її спричиняють. Ззовні вона виявляється в зростанні цін на товари і тарифів на послуги, у падінні валютного курсу національних грошей, у поглибленні товарного дефіциту. Всі ці явища є проявом знецінення грошей.
Незважаючи на очевидність зв’язку інфляції зі знеціненням грошей, сутність цього явища не знайшла однозначного визначення в економічній літературі. Найчастіше її трактують як знецінення грошей через зростання цін або просто як процес зростання цін.
Але ж інфляція можлива і без зростання цін в умовах хронічного товарного дефіциту за фіксованих державою цін. Формально грошова одиниця може не знецінюватися, зате через вимушені заощадження знецінюються грошові доходи економічних суб’єктів, оскільки немає можливості витратити їх на купівлю дефіцитних товарів. У великих розмірах ці заощадження створюють так званий «інфляційний навіс», під тиском якого держава планово підвищує ціни. Подібна практика існувала в Радянському Союзі. Найрадикальнішим заходом проти інфляційного навісу є лібералізація цін без індексації заощаджень, унаслідок чого вони просто «згоряють» від інфляції, як це сталося в Україні у 1992–94 рр.
Коли інфляцію ототожнюють з процесом зростання цін, як контраргумент можна навести приклад короткочасного, зокрема сезонного, зростання цін, яке не має інфляційних наслідків і змінюється їх зниженням. Навряд чи коректно називати інфляцією також і процес тривалого підвищення цін, якщо воно досить повільне, незначне та дає можливість економічним суб’єктам за рахунок підвищення ефективності своєї діяльності легко компенсувати втрати від такого зростання цін.
Стосовно питання про те, чи за будь-яких причин зростання цін можлива інфляція, деякі економісти вважають, що як інфляційне можна розглядати зростання цін, спричинене надмірним випуском неповноцінних грошей. Визначаючи сутність інфляції, вони роблять наголос на переповненні каналів обігу паперовими грошима, а зростання цін розглядають як наслідок і прояв інфляції. Інші науковці переконані, що зростання пропозиції грошей не завжди призводить до інфляції, і вбачають причини останньої у глибинах економіки.
Враховуючи зазначене вище, можна вважати, що інфляція – це тривалий процес суттєвого знецінення грошей.
Побутує думка, що інфляція притаманна системам паперово-грошового обігу. Але поступове зростання цін спостерігається протягом усієї історії розвитку товарного виробництва і ринку. Навіть за існування повноцінних грошей знецінення їх внаслідок псування і фальшування монет, зниження вартості грошового металу зумовлювало зростання товарних цін. Проте цей процес протікав повільно та непомітно протягом одного людського життя, а періоди підвищення цін змінювалися періодами їх спаду, що не викликало соціально-економічних катаклізмів і тому не розглядалося як самостійне явище.
В епоху запровадження нерозмінних паперових грошей, коли перестав діяти механізм автоматичного забезпечення сталості грошей, стрімкі зліти цін і падіння вартості грошей провокували соціальні збурення. Ці процеси почали розглядатися науковцями і практиками як складне економічне явище, котре назвали інфляцією.
Термін «інфляція» в перекладі з латини означає «здуття». Дійсно, фінансування державних видатків у періоди екстремального розвитку економіки в періоди війн, революцій за допомогою паперово-грошової емісії з припиненням розміну банкнот призводило до розширення грошового обігу та знецінення паперових грошей. Інфляція була характерна для грошового обігу Росії у 1769–1895 рр. (за винятком періоду 1843–53 рр.), США у період війни за незалежність 1775–83 рр. та громадянської війни 1861–65 рр. (саме тоді почали використовувати поняття «інфляція»), Англії під час війни з Наполеоном на початку ХІХ ст., Франції у період Французької революції 1789–91 рр. Особливо високих темпів інфляція набула у Німеччині після Першої світової війни, коли восени 1923 р. марка знецінилася у трильйон разів.
З еволюцією форм грошей та грошових систем змінювалися форми прояву інфляції. Коли разом з паперовими грошима в обігу ще перебували повноцінні монети, першою ознакою інфляції став лаж на золото, тобто підвищення ціни на золоті монети в паперових грошах порівняно з їх номінальною вартістю. Відповідно до зростання лажу посилювався процес зменшення реальної вартості грошової одиниці порівняно з її номінальним золотим вмістом, який називався дизажіо. Головною формою прояву інфляції в умовах існування неповноцінних грошей стало знецінення грошових знаків відносно вартості звичайних товарів, тобто падіння купівельної спроможності грошей. Якщо цей процес набуває затяжного характеру, внаслідок поглиблення розриву між рівнями цін на внутрішньому та інших ринках виникає знецінення національних грошей відносно іноземної валюти.
Сучасній інфляції притаманний ряд специфічних особливостей. Якщо раніше інфляція мала локальний, то зараз – всеохоплюючий характер; якщо раніше вона мала періодичний характер, то зараз – хронічний; якщо раніше інфляція знаходилася під впливом чинників грошового характеру, то зараз вона є наслідком дії багатьох чинників різної природи.
У літературних джерелах зустрічаються різні підходи до класифікації інфляції та виокремлення її видів. Для полегшення пізнання сутності інфляції, надання визначеності та змістовності цього поняття види інфляції класифікують за певними критеріями, зокрема за формами прояву; темпами знецінення грошей; чинниками, що спричиняють інфляційний процес.
За формами прояву можна виокремити:
- цінову інфляцію, що проявляється у формі зростання цін;
- інфляцію заощаджень, що проявляється у зростанні вимушених заощаджень, коли державою зафіксовані ціни на товари (послуги) і доходи населення;
- девальвацію, за якої знецінення грошей проявляється у падінні курсу до іноземних валют.
Основним видом інфляції в розвинутій ринковій економіці є цінова інфляція, оскільки в умовах лібералізованого ринку вимушені заощадження взагалі неможливі, а девальвація розглядається як самостійне явище.
За темпами знецінення грошей виділяють такі види інфляції:
- повзуча (характеризується прискореним зростанням маси грошей в обороті без помітного підвищення чи з незначним, до 5% на рік, зростанням цін);
- помірна, відкрита (проявляється у прискореному знеціненні грошей у формі зростання цін у межах 5–20% на рік. Економічні суб’єкти починають вживати заходи щодо обмеження впливу цього виду інфляції. У відповідь на зростання попиту на свої товари підприємства, особливо монополізованих секторів економіки, прискорено підвищують ціни. Оскільки покупці таких товарів несуть додаткові витрати, щоб їх компенсувати, вони підвищують ціни на свої товари. Поступово інфляція поширюється на всі сектори економіки, порушуючи рівновагу всього ринку);
- галопуюча (характеризується стрибкоподібним зростанням цін на 20-50%, а інколи 100% на рік. Нерівномірне зростання цін важко передбачити, його вплив на економіку різко негативний, а регулювання галопуючої інфляції вкрай складне);
- гіперінфляція (характеризується більш як 100% темпом зростання цін за рік. На цій стадії грошові купюри низьких номіналів та розмінна монета зникають з обігу, роль грошей в економіці падає, поширюється бартер, порушується кредитний механізм, в економіці посилюються стихійні процеси).
За чинниками, що спричиняють інфляційний процес, вирізняють інфляцію витрат і інфляцію попиту.
Ці два види інфляції виокремлено залежно від того, з якого боку здійснюється тиск на ціни – з боку пропозиції чи з боку попиту. Оскільки сам такий тиск може провокуватися багатьма чинниками, як інфляція витрат, так і інфляція попиту є багатоскладовим явищем.
Інфляція витрат спричинюється тиском на ціни з боку зростання виробничих витрат (зростання заробітної плати та витрат на енергетичні й сировинні ресурси; падіння продуктивності праці; посилення монополізації виробництва і ринку; зростання в структурі виробництва галузей з уповільненими темпами підвищення продуктивності праці – наприклад, послуг, з високою часткою витрат на заробітну плату та низькою питомою вагою виробництва предметів споживання та ін.).
Щоб зберегти обсяги виробництва і пропозиції товарів на попередньому рівні, необхідно збільшувати грошові виплати, але це неминуче призводить до подальшого зростання попиту і, таким чином, цін. Відмова від збільшення грошових виплат призведе до скорочення виробництва і товарної пропозиції, що при попередньому, «зайвому», рівні попиту також сприятиме зростанню цін.
Інфляція попиту викликана тиском на ціни унаслідок зростання пропозиції грошей банківською системою і зумовленого цим збільшення платоспроможного попиту на товарних ринках. Оскільки визначальним чинником цієї інфляції є зростання пропозиції грошей, тому її ще називають монетарною інфляцією. Зростання пропозиції грошей може бути викликане використанням сеньйоражу (його обсяг дорівнює рiзницi між номінальною вартістю грошей та витратами держави на їх емiсiю) для покриття бюджетного дефіциту чи переходом до ліберальної монетарної політики або обома чинниками одночасно.
Інфляція витрат та інфляція попиту тісно пов’язані між собою, виступаючи проявами інфляції як глибокої і тривалої розбалансованості економіки. Адже бюджетний дефіцит спричинюється в кінцевому підсумку тими самими чинниками, що й зростання затратності виробництва, а лібералізація монетарної політики – спробами уряду та центрального банку підтримати неефективну, затратну економіку за рахунок емісійного податку. Більш того, ліберальна монетарна політика ще більше підштовхує економічних суб’єктів до затратного господарювання, посилення вимог щодо підвищення заробітної плати, нарощування доходів за рахунок підвищення цін в умовах скорочення обсягів виробництва тощо.
Для вимірювання відкритої цінової інфляції можна використовувати різні індекси цін за певний період (місяць, квартал, рік). Найчастіше вимірювання інфляції здійснюють за допомогою таких показників: індекс споживчих цін (індекс цін споживчих товарів), індекс цін виробника (індекс цін на засоби виробництва), індекс цін ВВП (дефлятор ВВП).
Індекс споживчих цін (ІСЦ) характеризує зміну в часі загального рівня цін на товари і послуги, які купує населення для особистого споживання.
Цей показник відображає не лише економічні, але й соціальні аспекти інфляції, зокрема її вплив на рівень життя населення, тому його ще називають індексом вартості життя.
Індекс споживчих цін визначається за вартістю законодавчо зафіксованого набору товарів і послуг («споживчого кошика»), обчисленого у ринкових цінах базового і поточного періоду:
ІСЦ = ( P1 g : P0g) х 100%,
де P0 і P1 – ціни одиниці товарів (послуг) базового і поточного періодів відповідно;
g – кількість товарів у споживчому кошику базового періоду;
P1 g, P0g – ринкова вартість фіксованого кошика в поточному і базовому періоді відповідно.
Хоча індекс споживчих цін широко застосовується в практиці регулювання державної фінансової і соціальної політики, аналізу і прогнозування цінових процесів, регулювання курсу національної валюти, вирішення правових спорів тощо, він не досить точно виражає інфляційний процес та його вплив на вартість життя. Це пояснюється тим, що ІСЦ розраховується за фіксованим набором товарів, а в умовах інфляції населення часто замінює дорожчі споживчі товари дешевшими. Тому структура споживання істотно відрізняється від зафіксованої при визначенні кошика.
Індекс цін виробника (ІЦВ) характеризує зміну в часі загального рівня оптових цін на засоби виробництва, які купують юридичні особи для виробничого споживання.
Темпи зростання оптових цін не завжди збігаються з темпами споживчих цін, за якими визначається індекс споживчих цін, що робить останній більш чутливим до зміни попиту. Індекс цін виробника, у свою чергу, більш чутливий до зміни витрат на виробництво.
Індекс цін виробника (ІЦВ) визначають за формулою агрегатного індексу цін Ласпейреса:
ІЦВ = ( P1 g : P0g) х 100%,
де P0 і P1 – рівень цін одиниці товару (послуги) базового і поточного періодів відповідно;
g – кількість товарів (випадків надання послуг) у базовому періоді, що взяті в розрахунок.
Індекс цін ВВП (дефлятор ВВП) характеризує зміну в часі загального рівня цін на всі товари і послуги, реалізовані кінцевим споживачам.
Оскільки дефлятор ВВП характеризує інфляційні зміни всіх цін, точніше враховує реальну структуру особистого й виробничого споживання, ніж індекси споживчих цін та цін виробника, він може помітно відхилятися від цих індексів.