Тут три варіанти відповіді, кому яка більше до вподоби, по тій і готуйтеся.
Розрізняють такі системи В.: метричну, силабічну, силаботонічну й тонічну. Метрична система В. грунтується на впорядкованому чергуванні довгих і коротких складів. Властива античним л-рам - старогрец. і латинській, а також араб, і перській. У сучас. зх.-європ. л-рах поширена силабічна система В., в основі якої - однакова кількість складів у віршових рядках. Силабічне В. властиве мовам з постійним наголосом (романським, польській, тюркським та ін.). У 17 ст. складання силабічних віршів практикувалося в серед. та вищих школах України й Росії. У силабо-тонічному В. в основу ритмічної організації покладено закономірність чергування наголошених і ненаголошених складів, залежно від чого у віршових рядках розрізняють розміри (див. Стопа у віршуванні): двоскладові - хорей (U'U) і ямб (UU') та трискладові - дактиль (U'UU), амфібрахій (UU'U) і анапест (UUU'). В укр. поезії утвердилось починаючи з "Енеїди" І. Котляревського. Тонічна система В. грунтується на більш-менш однаковій кількості ритмічних наголосів у віршових рядках, причому кількість ненаголошених у рядку і розміщення їх між наголошеними можуть бути різні. Зразки тонічного акцентного вірша дали П. Тичина, В. Маяковський. У поезії 20 ст. поширився т. з. вільний вірш, або верлібр. Своєрідною є ритміка нар.-пісенного вірша. В основі її лежить мелодія пісні, музичний ритм. Багато укр. поетів користувалися ритмікою коломийкового віриш. У звучанні вірша велику роль відіграють рими, хоч є вірші й без рим (див. Білий вірш), та звукові повтори в рядку або в сусідніх рядках.
Це за Г. Сидоренко, а ось трішки більш зрозумілий варіант.
Теорія віршування
СИСТЕМИ ВІРШУВАННЯ — способи написання віршів, які залежать від фонетичних особливостей національної мови. За способом творення ритму вірша розрізняють чотири основні системи віршування: метричне, тонічне, силабічне і силабо-тонічне. (Див. відповідні статті). В сучасній українській поезії переважає силабо-тонічна система, хоч використовуються й різні форми тонічної.
МЕТРИЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. metron — мірка) — система віршування, характерна для мов, у яких є короткі й довгі голосні (давньогрецька, латинська, давньоіндійська, із сучасних — арабська). Ритм у вірші створюється правильним чергуванням стоп, що складаються з рівної кількості довгих і коротких голосних.
СИЛАБІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. syllabe — склад) — система віршування, характерна для мов, у яких немає істотної різниці між наголошеними і ненаголошеними голосними, а слова мають постійний наголос (французька, польська, чеська та ін.). Ця система прийшла з Польщі в Україну, а з України — в Росію і залишалася панівною упродовж XVI — першої половини XVIII ст., поки не було доведено, що вона є чужорідною українській та російській мо-
вам. Характерні ознаки силабічного вірша: 1) ритм у рядках утворюється повторенням складів (переважно
11—13); 2) парне римування; 3) жіноча рима (вплив польської мови, де слова завжди мають наголос на другому складі від кінця); 4) цезура в середині рядка.
Ласкав єсть Бог в небі, || усим тим керуєт,
Чей ся надо мною || хоча й раз змилуєт.
(О. Падальський)
Силабічним віршем писали відомі українські поети Л. Баранович, С. Яворський, Ф. Прокопович, І. Некрашевич, Г. Кониський, Г. Сковорода та ін. Під впливом народної поезії цей вірш поступово руйнувався, набуваючи ознак силабо-тоніки. Реформу силабічного вірша в Росії здійснили В. Тредіаковський та М. Ломоносов у першій половині XVIII ст.
ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. tonos — наголос) — система віршування, у якій ритмоутворюючим елементом є тонічний наголос. Характерна для тих мов, де наголошені голосні якісно відрізняються від ненаголошених і можуть стояти в слові на будь-якому місці (українська, російська, німецька та ін.). У первинній своїй формі тонічний вірш представлений у народній поезії. Поступово він проникає у літературну поезію, набувши нових рис і різновидів (акцентний вірш, тактовик, драбинка тощо). Характерні особливості сучасного тонічного вірша:
1) Ритм у рядках утворюється повторенням не складів або стоп, а мовних одиниць (слово чи. кілька слів), які несуть тонічний наголос. Тонічний наголос — це виділення силою голосу певних слів відповідно до їх смислового значення та ритмомелодики вірша.
2) Рими виконують допоміжну, ритмоутворювальну функцію.
3) Великого ритмічного і смислового значення набувають паузи.
СИЛАБО-ТОНІЧНЕ ВІРШУВАННЯ (від гр. syllabe — склад, tonos — наголос) — система віршування, характерна для мов, в яких слова мають чіткі граматичні наголоси (українська, російська, німецька, англійська та ін.). Ритм у рядку утворюється повторенням стоп з однаковою кількістю наголошених і ненаголошених складів. Стопи бувають дво- та трискладові. Назви їх запозичено з античного віршування: хорей, ямб, дактиль, амфібрахій, анапест. Найпоширеніша стопа — ямб. Силабо-тонічні вірші в українській поезії зустрічаються у творчості І. Некрашевича, Г. Сковороди та інших поетів XVIII ст., але повний перехід на силабо-тоніку здійснив І. Котляревський. Його «Енеїда» написана чотиристопним ямбом. Широкі можливості нової системи використали і надали їй великої виразності поети XIX—XX ст. Т. Шевченко, Леся Українка, І. Франко, П. Тичина, Μ. Рильський та ін.
СТОПА (39 питання) (від гр. pes — нога, ступня) — ритмічна одиниця вірша, яка складається з рівної кількості довгих і коротких голосних — в античному віршуванні, з наголошених і ненаголошених складів — у силабо-тонічному віршуванні. Назва походить від давньої традиції відбивати ногою (стопою) такт вірша.
ЯМБ (від гр. jambike — назва музичного інструмента) — в античному вірші — двоскладова стопа, що має короткий і довгий голосні звуки, в силабо-тонічному віршуванні — двоскладова стопа з наголосом на другому складі.
Двостопний ямб:
Хвалив|ся кіт,
Що він убрід Дніпро перебреде. Та як пішов —
І не прийшов, Нема кота ніде.
(П. Воронько)
Тристопний ямб:
Із тре|петно|ї ти|ші, Немов у синім сні — чотири Ярославни в соборі на стіні.
(О. Левада)
Чотиристопний ямб:
Співець | вели|кий, син |наро|да,
Він і в неволі не мовчав,
А вколо лютилась негода, І ворон сторожем літав.
(X. Алчевська)
П'ятистопний ямб:
Встають | мої | світан|ки кор|чува|ті, Життя, і праця, й помисли мої,
Зростає внук, йому на рученята
Кладуть дарунки сиві солов'ї.
(А. Малишко)
Шестистопний ямб:
Я не | люблю | тебе, | нена|виджу, | берку|те!
За те, що в груди ти ховаєш серце люте...
(І. Франко)
Найчастіше поети звертаються до чотиристопного ямба, дуже гнучкого і виразного. П'ятистопним неримованим ямбом зазвичай пишуть і перекладають драматичні твори. Саме ним написані «Кам'яний господар» Лесі Українки, «Борис Годунов» О. Пушкіна, перекладені п'єси В. Шекспіра. Ямб — найбільш поширений розмір в українській і російській поезії.
ХОРЕЙ (від гр. choruios — танцювальний, від choros — хор) — в античному вірші — двоскладова стопа, що має «довгий і короткий склади, у силабо-тонічному віршуванні — двоскладова стопа з наголосом на першому складі. Хорей буває різний — від двостопного до шестистопного. Кількістю стоп у рядку визначається тональність вірша: двостопний хорей передає динаміку, напругу, шестистопний — спокійну розважливість.
Двостопний хорей:
Всіх гу|кайте,
Всіх скликайте... Хто там ззаду? Кулю —- гаду! Хто там ззаду?
(О. Олесь)
Тристопний хорей:
Тихо | стало | в гаю: Пташка не співає; Сумно стало в хаті: Милої немає.
(А Бобенко)
Чотиристопний хорей:
Гомін, | гомін, | по діб|рові, А над полем все заграви, А над полем все заграви, Пожовтіли буйні трави.
(А. Малишко)
П'ятистопний хорей:
Я що|дня з го|ри і|ду на | працю, Через міст, крізь білий вогкий дим, Де внизу заливчасто іскряться Сині змійки — рейки і дроти.
(jff. Забіла)
Шестистопний хорей:
Василь|ки у | полі, | василь|ки у |полі,
і у тебе, мила, васильки з-під вій,
і гаї синіють ген на видноколі,
і синіє щастя у душі моїй.
(В. Сосюра)
Або ще такий варіант.
Система віршування.
Принципи ритмічної організації віршованої мови в поезіях різних народів різні. Але спільним для всіх видів віршів є те, що рядки їх є певними сумірними відтинками. Отже, основною одиницею членування віршової мови слід вважати рядок. Бо саме у віршових рядках спостерігається єдність інтонації. Віршовий рядок є певним інтонаційним відтинком.
Літературний вірш розвинувся на основі народної пісні. Але він з,являється тоді, коли словесні художні твори стали складати не на музичній, а на мовній основі.
Головне, що визначає характер віршування в поезії даного народу, це особливість його мови. Принципи й ознаки, на основі яких створена ритмічна будова вірша різні в різних мовах. Лад (строй), система віршування, що застосовується в поезії того чи іншого народу, залежать від мови, мають свою національну специфіку. Відповідно до особливостей мов існували й існують різні системи віршування.
Значний інтерес для з,ясування природи віршування і розуміння сучасних його систем мають античні вірші та теоретичні основи їх складання. В античній літературі застосовується система віршування, яку називають метричною (гр. “міра”). У давньогрецькій і латинській мовах розрізняють довгі та короткі склади. На тій чи іншій закономірності в чергуванні довгих та коротких складів і базувався ритмічний лад вірша. Час, потрібний на вимовукороткого складу, називався “мора”, довгого – дорівнював двом морам. Довгі та короткі склади так чи інакше об,єднувалися у стопи.
Стопою (39 питання) в античній літературі називалося сполучення певної кількості довгих і коротких складів, яке повторювалося у віршовому рядку і надавало йому ритмічного звучання. Стопи в античному віршуванні були дуже різноманітні, бо могли включати від двох до чотирьох різних складів. Загальна кількість складів у рядку могла досягати 28.
Увійшли до нових систем віршування такі стопи:
– довгий склад;
U короткий склад.
Двоскладові стопи:
хорей [__ U ]
ямб [U __ ]
пирріхій [U U]
спондей [ __ __]
Трискладові стопи:
дактиль [__ UU]
амфібрахій [U __ U]
анапест [UU __]
бакхій [__ __ U]
антибакхій [U __ __]
амфімарх [__ U __]
Чотирискладові стопи:
хоріямб [__ UU __]
пеони [__ UUU]
[U __ UU]
[UU __ U]
[UUU __]
Найпоширенішим в античній поезії розміром був гекзаметр – це шість переважно дактиличних стоп (рядків). У рядках гекзаметра обов,язково робили паузу, яка називалася – цезура і ділила рядок на два піввірша. Тая як, наприклад, в українській та російській мовах немає довгих та коротких складів, то при перекладі довгий склад замінюється наголошеним, а короткий – ненаголошеним.
Силабічна система віршування.
Ритмічний лад у силабічній системі віршування спирається на однакову кількість складів у рядках. Закінчення рядків звичайно підкреслюється римою (співзвуччя). Римуються найчастіше сусідні рядки. Силабічна система віршування зберіглася у французькій, польській, чеській поезіях (особливості мови – наголос має постійне місце: у французькій – наголошений останній склад, у польській – передостанній, у чеській – перший склад). Наявність постійного наголосу надає ритмічності звучанню віршів. Силабічна система віршування зустрічається і у Т.Шевченка “Думи мої, думи…”:
Бо вас лихо на світ на сміх народило,
Поливали сльози: чом не затопили,
Не винесли в море, не розмилив полі?
Не питали б люди – що в мене болить?
Не питали б за що проклинаю долю,
Чого нужу світом? “Нічого робить”, -
Не казали б на сміх…
Силабо – тонічна система віршування
Ця система віршування розвинулася у ХІХст. У мовах східнослов,янських народів: українців, росіян, білорусів – наголоси не прикріплені до певного складу слів і припадають на різні (за місцем у слові) склади. Ікрім того можуть пересуватися при відмінюванні слів. У багатоскладових словах у наших мовах крім основного чути й побічні наголоси. Наголошені склади позхначаються не тільки силою вимови, а й деяким подовженням і особливим мелодійним забарвленням. Усе це чинники інтонації.
Але наша мова також складається зі словосполучень, а також із фраз, і кожна фраза має свій наголос, який називається логічним або фразовим. Цей наголос визначає зміст певної фрази. Тому будь – яке речення вимовлене з логічним наголосом на різних словах матиме різні змістові відтінки. Але вимова даного речення має і певний тип інтонації, в якому виражається чи то прохання, чи то вимога з тим чи іншим відтінком. З цими явищами інтонації зв,язаний ритмічний лад вірша.
У силабо – тонічній системі віршування поєднується принцип рівноскладовості рядків (силабізму) з принципом сумірності віршових рядків за наголошеністю складів (тонус (гр. “наголос”). Ритмічна організація мови у силабо – тонічних віршах включає як сумірність віршових рядків щодо кількості складів,, так і певну закономірність у чергуванні наголошених і ненаголошених складів. Рядки силабо – тонічних віршів мають внутрішню міру або розмір, який прийнято визначати за допомогою запозиченого в античному віршуванні поняття стопи.
Стопою в силобо – тонічній системі віршування називають сполучення
наголошених з певною кількістю ненаголошених складів, яке
повторюється у рядку.
У силабо – тонічних віршах застосовуються ті самі основні стопи, що були в античному віршуванні. Але з заміною довгого складу наголошеним, короткого – ненаголошеним.
Основні двоскладові стопи: ямб [ U __ ]
хорей [ __ U ]
Трискладові стопи: дактиль[__ UU]
амфібрахій [U __ U]
анапест [UU __ ]
За аналогією в античному віршуванні також є пирріхій, спондей, бакхій, антибакхій і т.д.
За допомогою стоп і врахування кількості їх у рядку визначають різні розміри віршів. Стопи не збігаються зі словами, отже не відбивають природного членування мови, а є лише умовною мірою для визначення закономірності чергування ненаголошених і наголошених складів у віршових рядках. Визначаючи розмір вірша необхідно вказати не тільки на стопу, а й на те, скільки стоп у рядку.
І. П.Тичина:
Я/єсть/ на/род/, я/ко/го прав/ди си/ла
Ніким звойована ще не була.
U __ /U __/ U__ /U __ /U __/ U
(п,ятистопний ямб)
ІІ. І.Франко:
Дух/, що/ ті/ло/ рве/ до/бо/ю,
Рве за поступ, щастя й волю
/ __ U/ __ U /__ U/ __ U/
(хорей)
ІІІ. П.Грабовський:
Ру/чень/ки/ терп/нуть/, зли/па/ють/ся/ ві/чень/ки,
Бо/же/, чи/ дов/го/ тяг/ти?
/ __ UU/ __ UU/ __ UU/ __UU/
/ __ UU/ __ UU/ __
(дактиль)
ІV . П.Грабовський:
Не/ раз/ ми/ хо/ди/ли/ в до/ро/гу/,
Не/ раз/ ми/ вер/та/ли/ до/ ха/ти
/ U __U/ U __ U/ U __ U/
/ U __U/ U __ U/ U __ U/
(амфібрахій)