
- •Тема 1. Мовознавство як наука про мову
- •1.Мова як об’єкт дослідження лінгвістики.
- •2. Мовознавство як наука, його види.
- •3.Розділи мовознавства.
- •4.Зв’язок мовознавства з іншими дисциплінами.
- •5. Основні завдання дисципліни «Вступ до мовознавства»:
- •6.Методи дослідження мови.
- •Тема 2. Мова, її природа й функції.
- •1.Погляди на природу мови в мовознавстві.
- •2.Функції мови в суспільстві.
- •3.Загальнонародний характер мови, її диференціація.
- •4.Мова і мислення.
- •5.Мова і мовлення.
- •Тема 3. Мова як системно-структурне утворення.
- •1.Поняття знака. Знаковий характер мови.
- •2. Мовні рівні, їх виділення. Основні й проміжні рівні мови.
- •3.Відношення між мовними одиницями.
- •4. Поняття системи як структури мови.
- •Тема 4. Фонетика.
- •1.Фонетика як наука про звукову матерію мови.
- •2.Три аспекти вивчення звука.
- •3.Акустичні ознаки звуків.
- •4.Будова мовленнєвого апарату.
- •5. Артикуляція, її етапи.
- •6. Основна й додаткова артикуляція.
- •7. Артикуляційна база.
- •Тема 5. Класифікація звуків мовлення.
- •1.Класифікація голосних звуків за рядом і підняттям.
- •2.Опозиції голосних.
- •3. Класифікація приголосних звуків за участю голосу й шуму.
- •4.Класифікація приголосних звуків за місцем та способом творення.
- •5.Опозиції приголосних.
- •Тема 6. Звукові зміни в потоці мовлення.
- •1.Типи звукових змін.
- •2.Позиційні зміни.
- •3.Комбінаторні зміни.
- •4. Історичні зміни.
- •5.Спонтанні зміни.
- •Тема 7. Фонетичні одиниці та засоби
- •1.Фонетичне членування мовленнєвого потоку.
- •2.Склад, види складів, їх характеристика.
- •3.Просодичні явища. Інтонація.
- •4.Наголос. Типи наголосів у різних мовах світу.
- •Тема 8: фонологія.
- •1.Історія формування науки.
- •2.Фонема як основна фонологічна одиниця.
- •3.Функції фонем.
- •4.Фонема і звук.
- •5.Ознаки фонем.
- •6.Опозиції фонем.
- •7.Позиції фонем. Варіанти й варіації. Нейтралізація фонемних опозицій.
- •8.Системність фонем у різних мовах.
- •Тема 9: лексикологія.
- •1.Лексикологія як розділ мовознавства, її проблематика.
- •2.Розділи лексикології. Особливості вивчення слова різними розділами лексикології.
- •3.Слово як основна одиниця дослідження лексикології, його визначення.
- •4.Лексема, її варіанти.
- •5.Лексичне значення, його структура.
- •6.Три сторони лексичного значення.
- •Тема 10: системні відношення в лексиці.
- •1.Поняття системності в лексиці.
- •2.Типи відношень у лексико-семантичній системі.
- •3.Структура лексичної системи:
- •3.1. Лексико-семантичне поле(лсп).
- •3.2. Лексико-семантична група (лсг).
- •3.3.Лексико-семантичні категорії (лск).
- •3.4.Синоніми, гіпоніми, антоніми, конверсиви.
- •Тема 11. Морфеміка
- •1.Морфеміка як лінгвістична наука
- •2.Морфема, її визначення. Морф як матеріальний вияв морфеми.
- •3.Функції морфем
- •4.Типологія класифікацій морфем
- •5.Кореневі морфеми.
- •6.Типи афіксальних морфем у різних мовах світу.
- •7.Основа слова. Типи основ.
- •8.Історичні зміни в структурі слова.
- •Тема 12. Словотвір
- •1.Дериватологія як розділ мовознавства.
- •2.Твірна й похідна основа.
- •3.Поняття про формант.
- •4.Словотвірний ланцюжок, парадигма, гніздо, їх структура.
- •5.Словотвірний тип
- •6.Словотвірне значення.
- •7.Способи словотворення.
- •Тема 13. Граматика
- •Граматика як наука. Основні поняття граматики.
- •Граматичне значення.
- •Основні способи вираження граматичних значень.
- •4. Граматична форма.
- •Граматичні категорії. Загальнограматичні та частвокограматичні категорії.
- •Іменникові граматичні категорії.
- •Дієслівні граматичні категорії.
- •Тема 14. Морфологія
- •Морфологія як розділ граматики.
- •Історія виділення частин мови.
- •Основні принципи класифікації частин мови.
- •Частини мови в різних мовах світу.
- •Тема 15. Синтаксис
- •Основні одиниці синтаксису.
- •2. Словосполучення, його різновиди.
- •Типи синтаксичного зв’язку слів у словосполученні.
- •Речення та його ознаки.
- •Типи речень.
- •Граматичне й актуальне членування речення.
- •Тема16. Проблема класифікації мов світу
- •1.Поняття класифікації мов.
- •2.Генеалогічна типологія мов.
- •3.Поняття прамови. Спорідненість мов.
- •4.Мовна родина. Мовна група.
- •5.Типологічна класифікація мов.
- •Тема 17. Мова і писемність
- •1. Види письма, їх історія.
- •2.Графіка. Алфавіт. Види алфавітів.
- •3.Орфографія, її принципи в мовах світу.
- •4. Транскрипція. Транслітерація.
- •Тема 18. Полісемія. Моносемія. Омонімія.
- •1.Багатозначність слів.
- •2.Типи лексичних значень.
- •3.Семантична структура слова.
- •4.Полісемія та моносемія.
- •5.Слова-терміни.
- •6.Явище омонімії
- •7.Види омонімів.
- •Тема 19,20. Історичні зміни словникового складу мови.
- •1.Причини історичних змін у лексиці.
- •2. Застаріла лексика (архаїзми та історизми).
- •4.Матеріальне запозичення та калькування.
- •Мова як історична категорія.
- •Різні погляди на проблему походження мови.
6. Основна й додаткова артикуляція.
Основна артикуляція – це робота органів мовлення, необтяжена додатковими рухами.
Додаткова артикуляція – це додаткові рухи органів мовлення під час вимови звуків. Види додаткової артикуляції:
- лабіалізація (заокруглення губ);
- палаталізація (пом’якшення);
- назалізація (наявність носового відтінку);
- аспірація (придиховий призвук);
- веляризація (додаткове ствердіння приголосних).
7. Артикуляційна база.
Артикуляція у кожній мові має свої особливості. Так, для англійської мови характерне напружене положення губ і розслаблення передньої частини язика. В укр. мові більшість приголосних утворюється зближенням передніх частин органів мовлення (губи, передня частина язика, верхні зуби). Французьке [r] твориться вібрацією маленького язичка, тоді як українське [р] є передньоязиковим. У грузинській мові приголосні [n],[m],[k] вимовляються напружено і з придихом. Сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови, називається артикуляційною базою. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті. Так, представникам неслов’янських мов важко оволодіти вимовою м’яких приголосних, а в українців виникають певні труднощі у вимові французького увулярного [r] тощо.
Тема 5. Класифікація звуків мовлення.
1.Класифікація голосних звуків за рядом і підняттям.
Відмінності між окремими голосними звуками полягають в особливостях типового для кожного з них тембру. Однак описати голосні звуки за тембром дуже складно, через що найпоширенішою класифікацією є артикуляційна, тобто з а ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення. Більшість голосних – це голосні переднього і заднього рядів. Голосних середнього ряду мало. Так, в укр. та тюркській мовах немає жодного. Дехто вважає, що голосні середнього ряду – це пересунені голосні переднього і заднього рядів (так. рос. звук [ы] пересунений з переднього ряду). Високе підняття мають: укр.[и], рос. та казах.[ы]; [у]; середнє підняття: [е],[о], нім.,фр. [ö]; низьке підняття – рос. та укр. [а], англ. [æ].
2.Опозиції голосних.
За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані та не лабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. До них належать [у],[о], німецькі [ö], [ü]. Лабіалізовані звуки є також в уральських і алтайських мовах. За положенням м’якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. Носові голосні є в польській, португальській та інших мовах. Особливо багато носових у мові гінді, де кожному чистому голосному відповідає носовий: наприклад, [а] – [ã]. Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. Так, наприклад, у французькій мові є відкритий [ε] і закритий [е], а в німецькій відкритий і закритий [о]. За тривалістю звучання розрізняють довгі і короткі голосні. Довгі голосні були в латинській мові, а зараз існують в англійській (ship «судно» – sheep «вівця») та німецькій.