4. Історичні зміни.

Фонетичні процеси не є стабільними, вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з`являються. Тому потрібно розрізняти живі та історичні фонетичні зміни.

Живі, або актуальні фонетичні зміни є наслідком діючих у мові фонетичних процесів. Прикладом таких змін є асиміляція і дисиміляція в укр. та інших сучасних мовах, акання в білоруській, редукція ненаголошених голосних і оглушення дзвінких приголосних в кінці слова в російській мові.

Історичні, або традиційні зміни не пов’язані з діючими в сучасній мові фонетичними процесами. До таких змін належить чергування задньоязикових г,к,х з шиплячими ж,ч,ш і свистячими з,с,ц. Також історичними є чергування о,е з і в закритому складі(стола-стіл),чергування о,е з нулем звука(сон-сну), перехід е в о після шиплячих(чотири) та ин.

Часто історичні чергування використовуються у мові для розрізнення граматичних форм.

5.Спонтанні зміни.

Крім фонетичних змін, причини яких можна пояснити, оскільки вони зумовлені позицією звуків у слові або їх сусідством із іншими звуками, трапляються звукові зміни, причини яких виявити неможливо, оскільки вони позиційно і комбінаторно не зумовлені. Такі зміни називаються спонтанними. Наприклад звук, який колись позначав буквою ъ(ять) в укр. мові перейшов в і, а в рос – в е.(лъс-ліс,лес).

До спонтанних також відносять чергування типу носити-нести, бреду-брод.

Різні звукові зміни можуть супроводжуватися явищами конвергенції та дивергенції.

Конвергенція – збіг у процесф фонетичних змін двох звуків у олному.

Дивергенція – розщеплення звука на два різні звуки.

Іншими словами, в одній позиції звук може залишатися, а в іншій – перейти в інший звук. В укр. мові звуки о та е у відкритому складі збереглися, а в закритому – перейшли в і: вола-віл.

Тема 7. Фонетичні одиниці та засоби

1.Фонетичне членування мовленнєвого потоку.

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями. До них належать фрази, такти, склади і звуки.

Фраза – відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з обох боків паузами.

Кожна фраза пов’язана зі змістом та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий) наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. Неоднакове членування речення на фрази зумовлює змістову інтерпретацію: Це було спостереження /за грою наших шахістів----Це було спостереження за грою/наших шахістів. У першому-хтось спостерігав за грою наших шахістів, в другому-наші за чиєюсь.

Фраза розпадається на такти.

Такт – частина фрази, об’єднана одним наголосом. (Чу*єш/ чи не чу*єш/чарівна*/Марі*чко/Я до тво*го/се*рця/кла*дку/прокладу*.)

У мовозн. такт ще називають фонетичним словом, оскільки службові слова не мають наголосу і примикають до повнозначного слова з наголосом. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт складається з декількох зростань і спадів звучності.

2.Склад, види складів, їх характеристика.

Склад складається зі звуків – мінімальних фонетичних одиниць.

Існує три теорії складу: еспіраторна, мускульної напруги і сонорна.

Еспіраторная теорія визначає склад як поєднання звуків, про що говорилось одним видихуваним поштовхом, причому кожен видихуваний поштовх призводить до утворення складу.

Теорія мускульної напруги.(Граммон, Фуше, Щерба) склад – частина такту, яка вимовляється з єдиною мускульною напругою.

Сонорна теорія.(Єсперсен) виходить із того, що за звучністю склад має вершину(ядро) і периферію.

Вершина – момент найвищої звучності. Периферія – складається з ініціалі(наростання звучності до вершини) і фіналі(затухання звучності після вершини).

Склади бувають відкриті, закриті, прикриті і неприкриті.

Складотворчим звуком є голосний. Якщо складотворним є один голосний це монофтонг, якщо декілька – поліфтонги. Серед поліфтонгів поширені дифтонги(два голосні, які утворюють один склад : my [ai]; бувають висхідні і низхідні) та трифтонги(три голосних, які творять один склад: our [aue]).