4. Поняття системи як структури мови.

Мова є системо. Системою називається організована множина взаємопов’язаних елементів. Якщо з системи вилучити якийсь елемент, вона не зможе функціонувати або її функціонування буде недостатньо ефективним (напр.., якщо вилучити якусь літеру з алфавіту). Будь-яка система має три ознаки:

- множинність елементів;

- організованість елементів;

- взаємопов’язаність елементів.

Кожна система має свою структуру. Структура – це спосіб організації системи, її внутрішня будова. Вперше терміни «система» і «структура» ввів російський вчений О. Реформанський. Система – це єдність однорідних елементів. Структура – це єдність різнорідних елементів. Структура мови – це будова мови в ієрархічній співвідносності. Мовна система не є однорідна, вона має складну структуру, оскільки складається з часткових систем, які називаються рівнями. Отже, мова – це системно-структурне утворення.

Тема 4. Фонетика.

1.Фонетика як наука про звукову матерію мови.

Фонетика — галузь мовознавства, в якій вивчається звукова система мови у зв'язку з її смисловою роллю та різноманітні звукові зміни, що виступають у мовленні при сполученні звукових елементів між собою. У лінгвістиці сформувалося два погляди на фонетику як науку: 1.Фонетика вивчає артикуляційні та акустичні особливості звуків мовлення, а суспільну функцію мовних звуків вивчає інша дисципліна - фонологія. 2.Фонетика вивчає не тільки природу звуків, а й функцію їх. Фонетика у вузькому значенні ставить перед собою такі завдання: охарактеризувати артикуляційно-перцептивну та акустичну природу мовних звуків і дати їх класифікацію; встановити, в якому оточенні можуть виступати звуки даної мови; яких змін вони зазнають досліджує, якими ознаками розрізняються вони між собою, які варіанти фонем з'являються в різних фонетичних умовах; вивчає смислову функцію інших одиниць — наголосу й інтонації.

Залежно від завдань, які ставляться при дослідженні звукової системи будь-якої конкретної мови, фонетика поділяється на описову та історичну. Описова(синхронічна)фонетика займається вивченням звукової системи даної мови на певному етапі її розвитку. Історична (діахронічна) фонетика вивчає розвиток звукової сторони мови протягом ряду епох, зокрема встановлює виникнення або занепад певних звуків, еволюцію певних звукових явищ та процес становлення сучасної фонетичної системи даної мови. Також розрізняють загальну фонетику – вивчає загальні особливості, характерні для звуків усіх мов; та конкретну фонетику – вивчає звуки певної мови або якоїсь групи мов; Лінгвістична дисципліна, яка вивчає звуки мови за допомогою точних приладів та апаратів, називається експериментальною фонетикою. Осібно виділяють зіставну фонетику, яка виявляє і характеризує спільне й відмінне в звукових системах та просодичних засобах двох чи більше мов.

2.Три аспекти вивчення звука.

Звуки мови вивчаються з різних поглядів: фізичного; анатомо-фізіологічного; функціонального.

Фізичний або акустичний аспект вивчення мовних звуків. За акустичними ознаками: тони і шуми. У чистому вигляді тони і шуми зустрічаються рідко. Як правило, до тону завжди прилучається шум, а до шуму – незначний елемент тону. Голосні – це звуки, в основі яких лежить тон. Приголосні – звуки, в основі яких – шум. З акустичного погляду звуки (тони і шуми) розділяються за: 1.Силою 2.Висотою 3.Тривалістю 4.Тембром Сила залежить від амплітуди коливань голосових зв’язок, яка в свою чергу, зумовлюється силою, з якою тисне на голосові зв’язки чи інші перепони видихуваний струмінь повітря. Чим більша амплітуда коливання, тим більша сила звука. Так, найбільшу інтенсивність мають [а] , [е], найменшу [у], [і] у позиції, коли легко переходять в [в], [j]: ішов – йшов, учора – вчора. Висота звука визначається частотою коливань за одиницю часу. Тривалість звука визначається його протяжністю в часі, яка вимірюється мілісекундами. Тембр. У звуках людської мови розрізняють основні тони і додаткові. Сукупність усіх додаткових тонів, їх характер та взаємозв’язок з основним тоном надають мовному звуку певного забарвлення, утворюють тембр звучання. Найбільшу роль відіграє ротова порожнина.

Анатомо-фізіологічний аспект. Мовний звук досліджується з анатомо-фізіологічного погляду, тому що він твориться мовними органами людини і сприймається її органами чуттів. Анатомо-фізіологічний аналіз мовних звуків передбачає насамперед виявлення ступеня і характеру участі тих чи інших мовних органів у процесі їх творення. Звуки людської мови утворюються мовними органами, або мовним апаратом. Мовні органи з погляду їх значення у творенні звуків поділяються на дихальний апарат і органи вимовлення.

Артикуляція звука складається з 3 частин: 1) Екскурсії, яка полягає у тому, що мовні органи займають позицію, необхідну для творення звуків і починають їх творення; 2) Витримки – це центральна частина артикуляції; 3)Рекурсії – під час якої мовні органи повертаються у своє вихідне положення.

У мовному потоці між вимовленням звуків існує тісний зв’язок, тому рекурсія попереднього звука може переходити в екскурсію наступного (асиміляція, акомодація).

Лінгвістичний аспект мовних звуків. Лінгвістичний аспект мовних звуків ще називається фонологічним, іноді – соціальним. У процесі спілкування звуки виконують певні функції, отже, вони становлять функціональні одиниці мови. Аналіз звуків як функціональних одиниць – найважливіше завдання лінгвістичного аспекту. Для назви звука як функціональної одиниці існує термін фонема, а наука, що досліджує систему фонем, називається фонологією. Фонема – мінімальна одиниці звукової будови мови, функція якої полягає в розрізненні і розпізнаванні значущих одиниць морфем і слів.