- •Азіатсько-тихоокеанське економічне співробітництво: еволюція інтеграційного процесу.
- •Виробнича кооперація країн снд.
- •Відкрита економіка: поняття, фактори відкритості, переваги, якісні та кількісні індикатори.
- •Вільні економічні зони: сутність, цілі, завдання, причини утворення, практика в Україні.
- •Вплив міграції робочої сили на економіку. Державне і міжнародне регулювання міграційних процесів.
- •Європейська асоціація вільної торгівлі: механізм дії, проблеми, перспективи.
- •Інтернаціоналізація і глобалізація як важливі закономірності світогосподарського розвитку.
- •Класичні концепції міжнародної торгівлі.
- •Ліцензія як форма міжнародного обміну технологіями: види,ціна ліцензії.
- •Міжнародна міграція робочої сили: сутність, причини, хвилі міграції.
- •Міжнародна торгівля послугами.
- •Міжнародний ринок позичкових капіталів.
- •Міжнародні фінансові центри.
- •Науково-технологічні вільні економічні зони (технопарки, технополіси).
- •Нові індустріальні країни: моделі та досвід.
- •Основи сучасної теорії міжнародної торгівлі.
- •Особливості розвитку тнк на сучасному етапі.
- •Принципи та напрямки економічної діяльності оон.
- •Промислово-виробничі (експертно-виробничі) вільні економічні зони.
- •Процес становлення тнк і тфпг.
- •Регіоналізм у міжнародній торгівлі.
- •Світове господарство: сутність, причини виникнення і етапи становлення.
- •Сутність, види і основні риси сучасного міжнародного обміну технологіями.
- •Теорія порівняльних витрат (порівняльні переваги) виробництва.
- •Форми міжнародного руху капіталу.
- •Франчайзинг як вид ділової активності, його форми.
- •Центральноєвропейська угода про вільну торгівлю.
- •Ціноутворення у світовій торгівлі.
Нові індустріальні країни: моделі та досвід.
До Нових індустріальних країн (НІК) відносять ряд країн Азії та Америки, що характеризуються високими темпами економічного зростання. НІК виділились з країн, що розвиваються, у 60-х роках ХХ ст. У формуванні НІК можна виділити 4 етапи. На першому чотири країни Південно-Східної Азії (Гонконг, Сінгапур, Тайвань, Південна Корея) та три країни Латинської Америки (Аргентина, Бразилія, Мексика) досить швидко досягли великих соціально-економічних зрушень і практично зрівнялися з державами, які мали стабільно високі темпи економічного зростання. На другому етапі до цих країн додалися ще Малайзія, Таїланд та Індія. На третьому етапі в групу НІК почали включати Кіпр, Туніс, Туреччину та Індонезію, на четвертому - Філіппіни та Китай. З'явились цілі регіони, які можна оголосити індустріальними, стабільно зростаючими.
Критерії, за якими ті або інші держави відносять до НІК (за методикою ООН):
розмір валового внутрішнього продукту на душу населення;
середньорічні темпи його приросту;
питома вага обробної промисловості у ВВП (вона повинна бути більшою 20%);
обсяг експорту промислових виробів і їхня частка в загальному вивозі;
обсяг прямих інвестицій за кордоном.
Привертають увагу й такі характеристики нових індустріальних країн, як високі темпи зростання, динамічні макро-економічні та внутрішньогалузеві структурні зрушення, зростання професійного рівня робочої сили, інтенсивна участь у міжнародному поділі праці, широке використання іноземного капіталу з метою розвитку та ін.
ід впливом певних факторів (НТР, екологічна проблема, демографічна ситуація) у 60- 70-ті роки у розвинутих країнах з ринковою економікою деякі галузі легкої промисловості, металургії, хімії, машинобудування та електроніки почали втрачати порівняльні переваги. Зростання витрат виробництва (заробітна плата, охорона навколишнього середовища тощо) робило невигідним виробництво продукції цих галузей і викликало їх перенесення у країни, що розвиваються. Деякі з цих країн, маючи традиційні порівняльні переваги (дешева робоча сила, наявність сировини, низькі ціни на землю і т. п.), стали зоною інтересів ТНК, які організували тут експортне виробництво промислової продукції. Залучення ТНК до індустріалізації виявилося найбільш значним у тих країнах, які перші взяли курс на експортно-орієнтовану модель розвитку і створили сприятливий клімат для іноземних інвестицій. Це були НІК першого покоління. З середини 80-х років цей процес охопив деякі інші країни, що розвиваються. Через зростання вартості робочої сили, підвищення курсів національних валют НІК першого покоління почали, у свою чергу, втрачати власні порівняльні переваги у виробництві працемісткої продукції. Активно переорієнтувавшись у бік технологічно складної, наукомісткої продукції, азіатська четвірка НІК почала масово переміщувати працемісткі виробництва у країни з дешевою робочою силою - Малайзію, Індонезію, Таїланд та ін., чим і сприяла появі нових індустріальних країн другого покоління.
У цьому процесі участь беруть і ТНК, переміщуючи у друге покоління НІК виробництва, конкурентоспроможність яких тут вища, ніж у розвинутих країнах з ринковою економікою. Збереження даної тенденції приведе до розширення кола НІК і наступної передачі вже у країни третього покоління (Філіппіни, Шрі-Ланка, В'єтнам та ін.) "нижніх поверхів" промисловості.
Отже, простежується "ступінчаста" індустріалізація, яка відбувається у НІК. Піднімаючись технологічними сходами вгору, кожна група цих країн звільняє нижню сходинку для іншого, наступного за нею покоління НІК.
Крім ринкового механізму, який діє через зниження відносних переваг на трудових витратах у країнах, що пішли шляхом індустріалізації, а також підвищення курсу їхніх валют, у розширенні кола НІК відіграла роль політика неопротекціонізму розвинутих країн з ринковою економікою. Ця політика була спрямована на послаблення позицій нових конкурентів з числа країн, що розвиваються, оскільки на НІК припадає в середньому до 40% експорту. Тиск індустріальних країн на Південну Корею та інші НІК першої хвилі змушує їх "добровільно" обмежувати експорт у розвинуті країни. Наприклад, із 1989 р. США виключили четвірку азіатських "драконів" з числа країн, які користуються пільгами відповідно до генеральної системи преференцій. У цій ситуації переведення виробництва до НІК другого ешелону дає змогу ТНК і національним компаніям Південної Кореї, Сінгапуру, Тайваню, Гонконгу обминати бар'єри на шляху експорту промислової продукції в індустріально розвинуті країни.
Моделі розвитку економік НІК
Існує дві основні моделі розвитку економік НІК:
Азіатська модель: характеризується незначною часткою державної власності в економіці, однак високим ступенем впливу держави на економічні процеси (т. зв. інтервенціонізмом), існуванням культу лояльності до „своїх” корпорацій, безумовним пріоритетом національних інтересів над міжнародними, національна економіка розвивається з орієнтацією восновному на зовнішній ринок.
Латиноамериканска модель: розвиток національної економіки з орієнтацією на імпортозаміщення.