1. Форми міжнародного руху капіталу.

За джерелами походження:

офіційний (державний);

приватний (недержавний) капітал.

Офіційний капітал – засоби із державного бюджету, що переміщаються за кордон чи ті, що приймаються з-за кордону за рішенням уряду чи міжурядових організацій

Приватний капітал – це засоби приватних фірм, банків та інших недержавних організацій, які переміщуються за кордон чи приймаються з-за кордону згідно з рішеннями їхніх керівних органів та їхніх об'єднань.[1]

За характером використання коштів:

підприємницький;

позичковий (міжнародний кредит);

міжнародна економічна допомога.

Підприємницьким капіталом називають ті засоби, які вкладаються у виробництво з метою отримання доходу. Тоді як позичковий капітал вивозиться у вигляді множинних позик, що надаються державами, великими міжнародними банками та валютними фондами.

Підприємницький капітал фактично означає створення власником капіталу підприємства за кордоном, і в залежності від ступеня контролю за діяльністю створених на території інших країн підприємств розрізняють прямі та портфельні інвестиції цього підприємницького капіталу.

На відміну від підприємницького капіталу позичковий (кредитний) капітал – це надання довго- та короткострокових позик для отримання відсотка. Позичковий капітал вивозиться у вигляді будівництва за кордоном власних (або на паях) підприємств, шляхом придбання акцій закордонних підприємств, шляхом відкриття за кордоном власних філій або дочірніх підприємств.

У міжнародних масштабах в якості позичкового капіталу в основному використовується офіційних капітал із державних джерел, хоч міжнародне кредитування із приватних джерел також досягає значних об’ємів.

За термінами вивезення капіталу:[3]

короткостроковий (до одного року);

середньостроковий (від 1 до 5 років);

довгостроковий (більше 5 років).

За типом фінансових зобов'язань:

кредитні операції;

інвестиційні операції.

За цілями використання:

прямі інвестиції;

портфельні інвестиції.

Взагалі, інвестицією називають всі види активів (засобів), що були вкладені в господарську діяльність з метою отримання прибутку.

Прямими інвестиціями називається підприємницький капітал за кордоном, що забезпечує контроль на підприємствами, в які він вкладений [4]. Створені за кордоном підприємства однієї фірми можуть існувати у трьох видах: у вигляді дочірніх компаній (вони реєструються як самостійні компанії, мають статус юридичних осіб з власним балансом, але контролюється батьківською компанією; за дочірні компанії також часто приймаються ті компанії за кордоном, в яких інвестор-нерезидент володіє більш 50% капіталу), у вигляді асоційованих (змішаних) компаній (прямий інвестор-нерезидент володіє менше 50% капіталу, батьківська фірма має на неї менший вплив від дочірньої, батьківській фірмі належить значна, проте не основна частина акцій) та у вигляді філіалів (або відділень), тобто підприємств, що повністю належать прямому інвестору, вони не є самостійними компаніями та юридичними особами.

Другою формою інвестиційної діяльності є портфельні інвестиції.

Портфельні інвестиції – це суто (винятково) фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту.

Портфельними інвестиціями є вклади капіталу в іноземні цінні папери, що не дають інвестору права реального контролю над об’єктом інвестування. Такими цінними паперами можуть бути акції та боргові цінні папери (облігації, векселі, боргові зобов’язання та ін.).

Портфельні інвестиції більш характерні для приватного підприємницького капіталу, і мають високу ліквідність, адже цінні папери швидко можуть бути перетворені у готівку.