5 Русичі та варяги

Русичі — поетична назва жителів Стародавньої Русі, варіант звичайнішого староруського етноніма «русин», або «руси», чи «русь». Термін «русич» не засвідчений у жодних інших староруських текстах.

Вперше з`являється в опублікованому в 1800 році «Слові о полку Ігоревім» термін «русич» зустрічається лише там. «Це, — пояснюють, — авторське слово, своєрідна формула високого стилю «староруського поета». Якщо не брати до уваги поетичних та публіцистичних опусів, то цей термін в якості етноніма ніколи не вживався. Цікаво, що слово «русич» не має жіночого роду, на відміну від етноніма «русин» — «русинка». Відомий французький дослідник Анрі Мазон і російський вчений Зимін, які виступають проти давньоруськості «Слова», вважаючи його стилізацією, написаною в XVIII ст. вихованцем Київської духовної академії Іваном Биковським, посилаються якраз на термін «русичі» як на аргумент неоригінальності твору. Вони посилаються на той факт, що термін «русич» не засвідчений у жодних інших староруських текстах. „Чудернацька назва «Русичі» із «Слова о полку Ігоревім», на нашу думку, походить не від Русь, а від легендарного князя Руса, що його вигадали польські літописці. Якраз оці «Русичі» є одним з доказів неавтентичності «Слова», бо легенда про князя Руса з'явилася лише в XV—XVI в.в.“.

Прискіпливий аналіз терміну «русичі» навів дослідників на думку про можливу тут помилку в написанні. Відомо, що у списку «Слові» (оригінал начебто згорів в Москві 1812 року) багато темних місць. Виникло припущення, "що в «Слові о полку Ігоревім» замість міфічного «русичі» більш коректно читати «русьци». Отже, улюблений поетами і публіцистами «русич» втрачає свою непевну роль замінника етноніма «русин».

Варяги — (від старо-північн.-герм. — væringjar, нім. — Waräger, грец. — Βάραγγοι а Βαριάγοι, стар.-слав. — Вар`яже, Вар`язі) — назва скандинавських (головним чином шведських) вояків-вікінгів^{[Джерело?]}, що плавали із Скандинавії поДніпру до Константинополя, щоб найматися до цесарської гвардії. Назва спочатку мала функцію соціоніму (означала на староскандинавському - пов'язані клятвою вояки), котрими в середньовічних джерелах^[1] спочатку звали особисту гвардію візантійського імператора та князівську дружину новгородських і київських князів ІХ-ХІ ст.. Згодом слово надбало характер етноніму.

Норманська версія Варяги - у широкому тлумаченні цього терміну — нормани, мандрівники, воїни-пірати та купці з північної Європи — Скандинавії; германо-мовні племена, що населяли західне узбережжя Балтійського моря до утворення держав Данія, Швеція та Норвегія. Етнонім «варяги» вживався у Східній Європі та Візантії, в Західній Європі ці ж племена одержали назву «вікінги». У вужчому тлумаченні (що походить з візантійських джерел) варяги — це норманські воїни, що наймалися служити охоронцями до двору візантійських імператорів.

6. Перші київські князі.

Першим Київським князем вважають, що був легендарний засновник міста Кий. Дослідники розходяться в оцінках коли саме правив цей князь. Найбільш поширені дати правління Кия - 200-230 та 430-ті рр. В історичних джерелах зустрічаються й інші імена Київських князів ІІ-VІ ст.

Легенди та перекази дають такий список перших Київських князів:

• Бож

• Баламир

• Балтазар

• Донат або Дано

• Владо

• Кий

• Лебедян (Славер)

• Верен

• Сережен

• Гредин

• Осилин

• Сильномир

• Бус

Михайло Грушевський подає наступний список історично відомих старших Київських князів:

• Олег

• Бравлин

• Аскольд

• Дир

• Олег

• Ігор

• Ольга

• Святослав