Криза семи років та її симптомокомплекс

Діти 6-7-річного віку у зв'язку із загальним (психічним та особистісним) розвитком виявляють виразне прагнення посісти нове, значущіше становище у житті, виконувати нову, важливу не лише для них, а й для оточення роботу. Реалізуючи це прагнення, вони вступають у суперечність зі стилем свого життя, їх перестає тішити гра. Дошкільний період закінчується кризою семи років. Вона проявляється у втраті дитячої безпосередності, замкнутості, дещо штучній поведінці дитини, клоунаді, кривлянні й маніженні. Дитина починає диференціювати внутрішню і зовнішню сторони своєї особистості, усвідомлювати зміст своїх переживань (сердита дитина розуміє, що вона сердита), узагальнювати їх. Ще однією ознакою кризи семи років є симптом

"гіркого цукерка", коли дитині погано, але вона цього не показує. Дорослі опиняються перед новими труднощами у вихованні, бо малюк стає важкокерованим, а часом і взагалі некерованим.

Основою цих проявів є узагальнення переживань. Це означає, що у дитини сформувалося нове внутрішнє життя - життя переживань, яке прямо і безпосередньо не накладається на її зовнішнє життя. Але внутрішнє життя не нейтральне до зовнішнього, воно на нього впливає. Надалі спрямування поведінки здійснюватиметься саме у внутрішньому житті.

Майже всі діти 6-7-річного віку готові до навчання і хочуть іти до школи, у багатьох, однак переважає зовнішня мотивація: "В мене буде портфель", "Я піду з букетом квітів" та ін. Саме в цьому прагненні закорінені можливості подолання кризи семи років, адже вступ до школи засвідчує перехід до нової, суспільно значущої та суспільно оцінюваної діяльності - навчання. Дуже важливо, щоб ці зміни у житті дитини узгоджувалися з її внутрішньою потребою.

Чинники, що зумовлюють адаптацію дитини до школи

Початок навчання дитини в першому класі — складний і відповідальний етап у її житті, адже відбувається дуже багато змін. Для неї це не тільки нові умови життя та діяльності, а й нові контакти, нові стосунки, нові обов’язки. Новий одяг, портфель, під­ручники, олівці, фломастери. Ця втіха у розвитку особистості дуже важлива, адже коли в дитини є зацікавленість, то буде результат.

Змінюється й соціальна позиція дитини: дошкільника на школяра. Пріоритетною діяльністю стане — навчальна, ігрова діяльність залишиться, але буде поки що відігравати роль адаптаційного компоненту як в житті, так в навчанні дитини. Зі вступом до першого класу змінюється життя першокласника, все підпорядковується навчанню, школі, шкільним справам. Основним завданням дорослих, що оточують дитину на цьому етапі, є намагання створити сприятливу атмосферу для того, щоб першокласник відчув себе прийнятим в шкільну сім’ю, реалізував свої бажання, бути почутим і зрозумілим. В перші дні й місяці навчального року батьки намагаються часто бувати в школі, вдома щодня переглядають зошити, намагаються більше дізнатись від дитини про шкільні справи.

Адаптаційний період, тривалість якого від 1 до 3 місяців залежить від таких факторів: вік дитини, стан здоров’я, її індивідуальні особливості (тип нервової системи, характеру), рівень натренованості адаптаційних механізмів (перебування в дитсадку, зміна середовища, в якому проживала дитина), досвід спілкування з дорослими та ровесниками. Він включає в себе наступні завдання: познайомити дітей один з одним, створити спільну атмосферу в класі, дати можливість дітям відчути себе членом нового колективу. Всі ці завдання стануть актуальними як для вчителя, так і для батьків першокласника.