20.Завдання державної контрольно-ревізійної служби України
Державна контрольно-ревізійна служба у своїй діяльності керується Конституцією України, Законом України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні", іншими законодавчими актами, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.
Статтею 2 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" визначено, що головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектора економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудиту та інспектування (рис. 3.1).
Державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.
Перевірка державних закупівель полягає у документальному та фактичному аналізі дотримання підконтрольними установами законодавства про державні закупівлі та проводиться органами державної контрольно-ревізійної служби на всіх стадіях державних закупівель. Результати перевірки державних закупівель викладаються в акті.
Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у документальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.
Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підконтрольних установах, щодо яких за відповідний період їх фінансово-господарської діяльності проведено державний фінансовий аудит, інспектування за ініціативою органів державної контрольно-ревізійної служби не проводиться.
Порядок проведення перевірок державних закупівель визначається відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Контроль за дотриманням законодавства щодо закупівель здійснюється як у порядку проведення перевірки державних закупівель, так і під час державного фінансового аудиту та інспектування.
Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом.
Основні функції Головного контрольно-ревізійного управління України і контрольно-ревізійних управлінь в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі
У статті 8 Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" [1] зазначено, що Головне контрольно-ревізійне управління України, контрольно-ревізійні управління в Республіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі виконують такі функції:
o організують роботу контрольно-ревізійних підрозділів в Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі по проведенню державного фінансового контролю, узагальнюють наслідки державного фінансового контролю і у випадках передбачених законодавством, повідомляють про них органам законодавчої та виконавчої влади;
o проводять у підконтрольних установах ревізії фінансово-господарської діяльності, використання і збереження фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильності визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, стану і достовірності бухгалтерського обліку та фінансової звітності;
o здійснюють державний фінансовий аудит виконання державних (бюджетних) програм, діяльності бюджетних установ, суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також інших суб'єктів господарювання, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно;
o здійснюють контроль за усуненням недоліків і порушень, виявлених під час проведення державного фінансового контролю;
o розробляють нормативно-правові акти та методичні документи з питань своєї діяльності;
o здійснюють методологічне керівництво і контроль за діяльністю підпорядкованих контрольно-ревізійних підрозділів, узагальнюють досвід проведення державного фінансового контролю і поширюють його серед контрольно-ревізійних служб, розробляють пропозиції щодо удосконалення державного фінансового контролю;
o проводить перевірки державних закупівель та здійснює інші функції відповідно до Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти".
Контроль за використанням політичними партіями коштів, виділених з Державного бюджету України на фінансування їхньої статутної діяльності, здійснює Головне контрольно-ревізійне управління України.
Органи контрольно-ревізійної служби розглядають листи, заяви і скарги громадян про факти порушення законодавства з фінансових питань. Звернення, де повідомляється про крадіжки, розтрати, недостачі, інші серйозні правопорушення, негайно пересилаються правоохоронним органам для прийняття рішення згідно з чинним законодавством.
21. Фінансове планування – безперервний процес формування і використання централізованих і децентралізованих фін\ресурсів. Також це процес використання фін\рес-ів суспільного призначення, які спрямовані на розширене відтворення і задоволення суспільних потреб. Об’єктфін\планування – фінансова діяльність держави та суб’єктів господарювання. Суб’єкти ф\пл. – міністерства, відомства, а на територіях – фінансові відділи. Мета планування: найточніше визначити майб. витрати і доходи, які б забезпечили нормальну діяльність держ. і підприємницьких структур.
До основних задач фінансового планування належать: 1) визначення обсягів та джерел фінансових ресурсів по всім фондам грошових коштів, їх розподіл між виробничою та невиробничою сферами; 2) стимулювання росту виробництва, підвищення його ефективності; 3) мобілізація фінансових ресурсів на пріоритетних напрямках економічного та соціального розвитку; 4) формування раціональної структури матеріального виробництва, встановлення науково обгрунтованих народногосподарських пропорцій; 5) зв’язок основних параметрів фінансових планів з усіма іншими показниками економічного і соціального розвитку держави; 6) вдосконалення фінансових відносин підприємств між собою та з фінансово-кредитною системою; 7) зниження дефіциту бюджету; здійснення всіх видів фінансового контролю за ефективним використанням державних фінансових ресурсів на всіх рівнях господарювання.
Фінансове планування здійснюється на принципах:
Предметно-цільовий, який передбачає планування напрямків витрат фінансових ресурсів у цільовому розрізі, тобто фінансування конкретних програм.
Наукової обгрунтованості планів – передбачає техніко-економічне обгрунтування фінансових показників; відображення реальних процесів економічного і соціального розвитку держави, збалансування всіх видів ресурсів.
Фінансове планування здійснюється за допомогою трьох методів:
Балансовий, який дозволяє збалансувати джерела фінансових ресурсів з матеріальними і трудовими ресурсами, встановити взаємозв’язок виробничих і фінансових показників, створити фінансові резерви на всіх рівнях планування для усунення можливих диспропорцій в ході їх виконання.
Метод коефіцієнтів передбачає виконання фінансових розрахунків на основі визначення відповідних коефіцієнтів ( напр., порівняння досягнень минулого періоду з базовим роком). Він має недолік – не стимулює виявлення внутрішніх резервів використання грошових ресурсів.
Нормативний метод, за допомогою якого планові фінансові показники розраховуються на основі прогресивних норм і нормативів з урахуванням особливостей окремих галузей виробничої та невиробничої сфер.
22. Фінансовий контроль – контроль виконавчих і законодавчих органів влади всіх рівнів, а також спеціально створених установ за фін. діяльністю всіх ек-х суб’єктів із застосуванням певних методів і прийомів.
Мета: перевірка відповідності напрямків фін. діял. та окремих фін. операцій чинним правовим нормам.
Види контролю: 1) державний, 2) внутрішньовідомчий, 3) внутрішньогосподарський. 4) громадський, 5) аудиторський. Державний — це контроль з боку держави за фінансовою діяльністю юридичних і фізичних осіб. Це найбільш організована та дійова форма. Він охоплює загальнодержавний рівень розподілу ВВП.
Відомчий контроль здійснюється галузевими міністерствами і відомствами відносно до підпорядкованих їм підприємств, організацій, установ. Його об'єктом виступає фінансова діяльність підприємств та внутрішньовідомчі розподільні відносини.
Внутрішній контроль полягає у самоперевірці фінансової діяльності кожним суб'єктом розподільних відносин.
Незалежний фінансовий контроль проводиться спеціальними органами — аудиторськими фірмами з метою встановлення правильності й законності у фінансовій діяльності окремих суб'єктів.
Суспільний — це контроль з боку суспільства за фінансовою діяльністю держави. Він здійснюється як за рахунок відкритості й гласності фінансової діяльності держави і надання права кожному громадянину вільного ознайомлення, наприклад з бюджетом, так і через виборчу систему (обираючи певні партії і певних кандидатів, виборці обирають чи відкидають певну фінансову політику).
Форми фін. контролю:
1) попередній – перевірка операцій до того, як вони відбудуться. Мета: недопущення незаконних і неправильних фін. операцій. Завдання: виявлення резервів, збільшення обсягів виробництва.
2) поточний – полягає у регулярній перевірці виконання підприємствами становленнях завдань з фін. показниками, платежів до бюджету, дотримання фін. норм і нормативів.
3) наступний – проводиться після проведення операцій практично всіма контрольними органами. Мета: аналіз і узагальн. підсумків виконаних фін. операцій, виявлення випадкових порушень.
Методи фінансового контролю:
1) камеральні та документальні перевірки – проводяться податковими органами, перший вид контролю здійснюється без виходу на підприємство і полягає в поданій податковій звітності. Документальна перевірка проводиться з виходом на п-во і передбачає перевірку первинних документів, пов’язаних з нарахуванням податків. Результатом цієї перевірки є оформлення довідки. якщо не виявлено порушень, і акту, якщо є порушення.
2) обстеження на відміну від перевірки проводиться для більш широкого кола питань. Його мета визначити становище, що склалося в окремих напрямках господарської діяльності об’єкта.
3) ревізія – всеохоплююча перевірка усіх сторін діяльності суб’єкта господарювання. Проводиться регулярно. Ревізії бувають повні, часткові, тематичні, комплексні.
23. Фінанси підприємницьких структур – це економічні відносини, що пов'язані з формуванням та розподілом грошових надходжень, утворенням і використанням фондів грошових коштів для забезпечення неперервності господарської діяльності, виробничого та соціального розвитку.
Фінанси підприємств - система грошових відносин, які виникають в процесі розподілу і перерозподілу виручки та прибутку господарюючого суб'єкта щодо формування, розподілу і використання фінансових ресурсів підприємства з метою забезпечення його функціонування та умов розширеного відтворення).
Фінансам підприємств характерні такі ознаки:
1. Формують, розподіляють і використовують фінансові ресурси.
2. Фінанси підприємницьких структур функціонують тільки у сфері товарно-грошових відносинах.
3. Є реальним відображенням вартості.
4. Характеризуються різноманітністю та багатогранністю форм прояву, які відображають відносини, та відбивають економічні факти і процеси, що відбуваються на підприємстві.
На фінанси підприємницьких структур покладено велика роль – забезпечення ефективного економічного та соціального розвитку регіону та країни в цілому.
Суб'єктами підприємницької діяльності можуть бути громадяни нашої держави, інших держав, які не обмежені законом у правоздатності, юридичні особи всіх форм власності.
В Україні суб'єкт підприємницької діяльності може бути зареєстрований у двох формах — як юридична чи фізична особа. Фізичні особи (громадяни) організовують індивідуальне виробництво, де засоби виробництва належать організатору і використовується власна праця. Виробництво може здійснюватись фізичною особою із застосуванням найманої праці і капіталу.
Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, асоціації та об'єднання) як суб'єкти підприємницької діяльності здійснюють виробничу діяльність порівняно з індивідуальним підприємством у більших обсягах та із залученням найманої робочої сили.
Підприємництво здійснюється на основі:
вільного вибору підприємцем видів підприємницької діяльності;
самостійного формування підприємцем програми діяльності, вибору постачальника і споживачів продукції, що виробляється, залучення матеріально-технічних, фінансових та інших видів ресурсів, використання яких не обмежено законом, встановлення - н на продукцію та послуги відповідно до закону;
вільного найму підприємцем працівників;
комерційного розрахунку та власного комерційного ризику;
вільного розпорядження прибутком, що залишається у підприємця після сплати податків, зборів та інших платежів, передбачених законом;
самостійного здійснення підприємцем зовнішньоекономічної діяльності, використання підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.
24. Підприємництво - загальнодоступний вид господарської діяльності. Воно може бути пов'язане із виробництвом товарів і наданням послуг, може здійснюватись у фінансовій сфері або сфері обігу та інших сферах економічної діяльності. Обираючи вид підприємницької діяльності, громадяни (фізичні особи) керуються своїми знаннями, здібностями, досвідом, вмінням, природним даром.
При виборі виду комерційної діяльності суб'єкти підприємництва повинні взяти до уваги насамперед сферу і масштаб діяльності, спосіб і джерела фінансування, форму відповідальності, можливий обсяг реалізації товару і послуг, існуючий рівень оподаткування та інші чинники. Після цього створюється бізнес-план, в якому викладається сутність підприємницької ідеї, цілі, шляхи й засоби її реалізації, визначаються обсяги матеріальних і фінансових ресурсів для реалізації підприємницького проекту та ін.
Підприємницька діяльність здійснюється певними суб'єктами ринкових відносин. Ними можуть бути різні учасники господарської діяльності. Згідно з чинним законодавством, суб'єктами підприємницької діяльності в Україні можуть бути:
1) господарські організації - юридичні особи всіх форм власності, які здійснюють господарську комерційну діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку;
2) громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані відповідно до закону як підприємці;
3) філії, представництва, інші відокремлені підрозділи господарських організацій (структурні одиниці), утворені ними для здійснення господарської комерційної діяльності.
Об'єктом підприємництва є певна господарська комерційна діяльність (виробництво, торгівля, посередництво, інноваційна справа, операції з цінними паперами). Результати такої діяльності матеріалізуються у виробничій продукції та послугах, а також у відповідному доході. Підприємництво може розвиватися в усіх сферах економіки. Проте для стабілізації функціонування національної економіки, контролю за безпекою суспільства і здоров'ям людей держава регулює або забороняє окремі види підприємницької діяльності. Так, діяльністю з виробництва і реалізації зброї, вибухових речовин, наркотичних засобів, грошових знаків дозволяється займатися лише державним підприємствам.
Господарська комерційна діяльність може здійснюватися в будь-яких організаційних формах, передбачених законом, на вибір підприємця. Порядок створення, державної реєстрації, діяльності та ліквідації суб'єктів підприємництва окремих організаційних форм визначається чинним законодавством.
Підприємницька діяльність характеризується певним змістом, направленістю, послідовністю операцій. Залежно від змісту діяльності та її зв'язку з основними стадіями процесу відтворення виділяють різні види підприємництва:
– виробниче підприємництво — це діяльність, яку виконує сам підприємець, використовуючи як чинники виробництва робочу силу, знаряддя і предмети праці, виробляє товари чи послуги для подальшого продажу суб'єктам ринку (споживачам);
– комерційне підприємництво - діяльність, коли підприємець сам не виробляє товари, а виступає в ролі торговця, продаючи готові товари, які отримані ним від інших суб'єктів ринку;
– фінансове підприємництво - це особлива форма підприємницької діяльності, коли якості предмет купівлі-продажу виступають гроші та цінні папери, що продаються підприємцем споживачу (покупцю) або надаються йому у кредит;
– посередницька підприємницька діяльність - коли сам підприємець не виробляє і не продає товари, а виступає в ролі посередника у процесі здійснення товарно-грошових операцій;
– страхове підприємництво - діяльність, коли підприємець гарантує страховику майна, життя, цінностей за певну плату, компенсацію можливих втрат у результаті непередбачуваного лиха.
За формами власності та організації виділяють такі основні види підприємництва:
– одноосібне володіння (приватне, сімейне) - підприємництво, що діє на основі приватної власності громадян-членів однієї сім'ї та їх праці, з можливим застосуванням найманої робочої сили;
– товариство (партнерство) - підприємництво, що засноване на власності юридичної особи з обмеженою відповідальністю, використанням найманої робочої сили (малі підприємства, кооперативи, товариства);
– Акціонерне товариство (корпорація) — це провідна форма підприємництва, що заснована на власності учасників товариства - акціонерів (фізичні та юридичні особи).
Особливе значення підприємництва полягає у тому, що воно:
1) створюючи інноваційне середовище, є могутнім чинником структурних перетворень у національній економіці;
2) забезпечує здорову конкуренцію;
3) сприяє найефективнішому використанню матеріальних, інвестиційних і нематеріальних ресурсів;
) забезпечує належну мотивацію високопродуктивної праці;
5) підвищує економічну і соціальну ефективність суспільного виробництва шляхом раціоналізації та постійного оновлення.
25. Основною організаційною та виробничою ланкою економічної системи будь-якої сучасної країни є підприємство. Економічна сутність підприємства полягає в тому, що його діяльність спрямована на отримання прибутку після реалізації товару, а об'єктивними умовами його існування є безперервний, постійно повторюваний процес виробництва.
підприємство - це самостійний статутний суб'єкт господарювання, що володіє правами юридичної особи і здійснює виробничу, науково-дослідну і комерційну діяльність із метою одержання відповідного прибутку (доходу).
Підприємство (фірма) існує в економіці для:
- задоволення потреб населення шляхом виробництва товарів і послуг;
- виробництва товарів і послуг із мінімальними витратами;
- реалізації виробленої продукції.
26. Підприємства мають право на добровільних засадах об'єднувати свою виробничу, наукову, комерційну та інші види діяльності, якщо інше не передбачено законодавством України. Підприємства можуть об'єднуватись в:
асоціації - договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу і комерційну діяльність будь-кого з її учасників;
корпорації - договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів, з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників;
консорціуми - тимчасові статутні об'єднання промислового і банківського капіталу для досягнення спільної мети;
концерни - статутні об'єднання підприємств промисловості, наукових організацій, транспорту, банків, торгівлі тощо на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;
інші об'єднання за галузевим, територіальним та іншими принципами.
Об'єднання діють на основі договору або статуту, який затверджується їх засновниками або власниками. Підприємства, які входять до складу зазначених організаційних структур, зберігають права юридичної особи і на них поширюється дія цього Закону.
Рішення про створення об'єднання (установчий договір) і статут цього об'єднання погоджуються з Антимонопольним комітетом України в порядку, визначеному чинним законодавством.
В об'єднання підприємств, що зареєстроване в Україні, можуть входити підприємства інших держав. Підприємства України можуть входити в об'єднання, зареєстровані в інших державах. Порядок вступу в об'єднання у зазначених випадках здійснюється відповідно до законодавства України про зовнішньоекономічну діяльність.
Об'єднання є юридичною особою, може мати самостійний і зведений баланси, поточні й вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку із своїм найменуванням.
Реєстрація об'єднання проводиться в порядку, встановленому цим Законом для підприємства.
Об'єднання не відповідає за зобов'язаннями підприємств, які входять до його складу, а підприємства не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором (статутом).
Підприємства, які входять в об'єднання, можуть вийти з його складу із збереженням взаємних зобов'язань та укладених договорів з іншими підприємствами та організаціями. Вихід структурних підрозділів і самостійних підприємств із об'єднань може здійснюватись за згодою власника майна чи уповноваженого ним органу і за участю трудового колективу з наданням їм права підприємства.
Відмову власника може бути оскаржено трудовим колективом до суду.
Об'єднання ліквідується за рішенням підприємств, які входять в нього. Ліквідація об'єднання здійснюється у порядку, встановленому цим Законом для підприємства. Майно, яке залишилося після ліквідації об'єднання, розподіляється між учасниками згідно з статутом об'єднання.
Порядок створення, реорганізації та ліквідації промислово-фінансових груп, а також їх реєстрації регулюється спеціальним законодавством.
27. Матеріальні ресурси — основні та оборотні засоби виробництва,
які використовуються (або можуть бути використані) у виробничомупроцесі та є матеріальною базою підприємства чи галузі. Доматеріальних ресурсів відносять: техніку; будівлі; споруди разом з
матеріалами, необхідними для їх виробничого функціонування
(паливо, заласні частини та ін.); матеріали, необхідні для
підтримання в робочому стані засобів праці, що використовуються
лише для зберігання предметів або для забезпечення матеріальних
умов праці (робочі будівлі, засоби зв'язку й транспорту та ін.). У
сільському господарстві матеріальними ресурсами є: земля, насіння,
тварини, рослини. Насіння — частина кінцевого продукту сільськогосподарського виробництва, необхідна для відтворення виробничого процесу. Матеріальні ресурси для забезпечення та підвищення ефективності функціонування землі та живих організмів
як засобів виробництва складаються з матеріалів промислового та власного сільськогосподарського виробництва. Від їх наявності
безпосередньо залежить продуктивність використання всіх інших матеріальних ресурсів, передусім землі, тварин, рослин. Окрема
група — матеріальні ресурси для виконання окремих операцій, певних
технологій (протруювачі насіння, регулятори росту рослин і тварин,
консерванти кормів і продукції та ін.). За джерелами надходження
матеріальні ресурси поділяють на власні та куплені. Питома вага
зростає вплив на матеріаломісткість продукції між- та внутрігалузевого обміну, взаємної відповідальності всіх сторін за
використання матеріальних ресурсів і виконання договірних
зобов'язань щодо їх постачання. За ступенем участі у
відтворювальному процесі розрізняють такі групи матеріальних
ресурсів: 1) основного виробництва (безпосередньо використовуються
dk виробництва продукції або при виконанні певних технологічних
операцій (більша частина кормів, медикаменти, паливно-енергетичні
ресурси та ін.); 2) обслуговування основного виробника
(використовуються на транспортних, ремонтних та інших допоміжних
роботах, на об'єктах зберігання продукції і матеріалів); 3)
управління виробництвом (поштові, типографські, телефонні й
телеграфні витрати, амортизація та поточний ремонт основних
засобів загальновиробничого і загальногосподарського призначення
частина паливних ресурсів та електроенергія).
28. Добровільні громадські формування об’єднують громадян на основі єдності інтересів та уподобань для спільної реалізації своїх прав і свобод. Незалежно від назви, яку отримує таке формування (рух, конгрес, фонд, спілка), всі вони поділяються на дві великі групи: політичні партії і громадські організації.
Політичні партії об’єднують громадян–прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, головною метою яких є участь у виробленні державної політики, формуванні органів влади та місцевого самоврядування.
Громадські організації створюються для задоволення та захисту соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів громадян (професійні спілки, творчі спілки, товариства сліпих тощо).
Громадські організації та політичні партії володіють майном і коштами, необхідними для здійснення їхньої статутної діяльності. Майно і кошти можуть бути надані засновниками, учасниками, державою, підприємствами і організаціями.
Об’єднання громадян мають право проводити необхідну господарську та комерційну діяльність шляхом створення госпрозрахункових установ і організацій зі статусом юридичної особи, а також виступати засновниками підприємств.
Доходи політичних партій та громадських організацій формуються, головним чином, за рахунок:
- вступних та членських внесків;
- поступлень від належних їм комерційних структур;
- проведення платних заходів;
- добровільних та спонсорських пожертвувань фізичних і юридичних осіб. Закон України “Про оподаткування прибутку підприємств” обмежує розмір добровільних перерахувань цифрою 4% суми оподатковуваного прибутку звітного року, причому ставиться вимога цільового використання добровільних пожертвувань лише на проведення екологічної, оздоровчої, аматорської, культурної, освітньої, релігійної, наукової діяльності.
Для політичних партій встановлені деякі обмеження:
- створені ними установи і організації можуть належати тільки до засобів масової інформації;
- комерційна діяльність має бути пов’язана з продажем суспільно-політичної літератури, виробів із власною символікою, проведенням фестивалів, свят, виставок, лекцій тощо.
Політичним партіям заборонено отримувати кошти і майно від:
1/ іноземних держав, міжнародних організацій, іноземних громадян і осіб без громадянства;
2/ державних органів і підприємств (крім випадків, передбачених законодавством);
3/ підприємств, створених на основі змішаної форми власності, в яких частка держави або іноземного учасника є більшою 20%;
4/ нелегалізованих об’єднань громадян;
5/ анонімних пожертвувачів.
Видатки громадських організацій пов’язані із необхідністю фінансування витрат згідно статутної діяльності, а також витрат на оплату праці штатного управлінського апарату, адміністративно-господарських витрат, проведенням культурно-масових заходів.
Громадські організації і політичні партії - це некомерційні організації, і тому вони не сплачують податку на прибуток, користуються пільгами по деяких інших податках і зборах. Держава не втручається в діяльність вказаних організацій, яка регламентується виключно їх статутом.
Найбільш чисельною громадською організацією є професійні спілки, метою діяльності яких є захист інтересів та прав громадян, що об’єднуються за професійною ознакою. Профспілкові організації побудовані за виробничо-територіальним принципом.
Доходами професійних спілок є:
- вступні і членські внески;
- доходи від комерційної діяльності підприємств, що належать профспілкам;
- благодійні внески;
- кошти, що надходять від підприємств за колективними договорами тощо.
Щомісячні членські внески встановлені у розмірі 1% від місячної заробітної плати, доходу. Більша частина вступних і членських внесків залишається в розпорядженні первинних профспілкових організацій, а від 5 до 15% перераховується вищестоящим профспілковим організаціям.
Професійні спілки мають право зберігати вільні кошти в банках, видавати кредити підприємствам для виробництва товарів народного споживання, для розвитку соціальної бази.
Доброчинний фонд – це недержавна організація, головною метою функціонування якої є здійснення доброчинної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій громадян.
Доброчинна благодійницька діяльність в Україні здійснюється в наступних напрямках:
- поліпшення матеріального становища соціально незахищених верств населення;
- надання допомоги потерпілим від стихійного лиха, конфліктів, жертвам репресій;
- підтримка розвитку охорони здоров’я, освіти, науки, культури;
- захист і охорона навколишнього середовища;
- захист і охорона історичних пам’яток тощо.
Держава не втручається в діяльність доброчинних фондів, але може сприяти їхньому розвитку, особливо коли діяльність таких фондів спрямована на вирішення проблем загальнонаціонального чи регіонального значення (в такому випадку можуть виділятися кошти з бюджету).
В залежності від статусу доброчинні фонди поділяються на державні і місцеві. Вони, як і інші громадські організації, можуть мати у власності кошти, майно, майнові права, необхідні для здійснення статутної діяльності.
Особливість фінансів доброчинних фондів полягає в тому, що:
- в джерелах формування коштів переважають добровільні пожертвування та спонсорські внески;
- держава може втручатися у діяльність доброчинних фондів, надаючи допомогу та додаткові пільги.
Доходи доброчинних фондів формуються за рахунок:
- внесків членів фондів;
- благодійних внесків та пожертвувань юридичних і фізичних осіб;
- коштів, що передаються на договірних засадах фізичними та юридичними особами для фінансування конкретних програм, що відповідають завданням фонду;
- кредитів та позик;
- частини доходів від діяльності підпорядкованих суб’єктів господарювання.
Кошти доброчинних фондів витрачаються:
- на благодійницьку діяльність згідно статуту (виділення стипендій обдарованим дітям, отримання ними освіти, організацію спортивних змагань, олімпійських та параолімпійських ігор тощо);
- оплату праці штатним працівникам;
- адміністративно-господарські та інші видатки.
В Україні серед двох сотень доброчинних організацій добре відомі своєю діяльністю такі доброчинні фонди як “Україна-дітям”, “Сімейне коло”, “Відродження”, “Намисто Славутича”, “Житло - військовим”, Всеукраїнський фонд відтворення пам’яток історико-архітектурної спадщини ім. Олеся Гончара та інші.
29. Податки-це обовязк індив-ні безповоротні платежі юр та фіз. Осіб, які встановлені органами держ влади для зарах-ня в держ бюдж с-му із визначенням їх розмірів і термінів оплати. За ек-ним змістом –це фін взіємовідн між держ і платниками податків з метою створення загальнодерж централіз фонду грош коштів, необхідних длі викон-ні держ цих ф-цій. Централіз фонд грош коштів держ може бути сформований як за рах податків, так і за рах інш надходжень, таких як плата, збір, відрах-ня, власні д-ди держ. Ф-ції под: 1.фіскальна- найголовніша, под виконують своє основне признач – поповнення доходної частини бюдж; ; 2.регулююча- стосується регул-ня вир-ва споживання; 3.стимулююча –створює орієнтири для розвитку або згортання певних видів д-ті; 4.контролююча –реаліз в процесі реглам-ції державою фін-госп д-ті п\в, отримання д-дів громадянами. Вся сукупність податків, зборів, відрахувань і платежів в державі становить її податкову систему. Всі податки поділяються на державні й місцеві, прямі й опосередковані (непрямі), под. з юридичних і податки з фізичних осіб, натуральні й грошові, звичайні і надзвичайні. Под.які надходять до держ бюдж, наз. державними. Вони встановлюються з-ми держави або декретами уряду. Залежно від об’єкта оподаткування, податки поділяються на прямі і непрямі або опосередковані. Коли об’єктом оподаткув. є прибуток, земля, капітал, або дохід юридичної чи фізичної особи, то це податок прямий, він залежить від величини певної власності. При непрям.оподаткув. об’єктом є не дохід, а витрати.