47 Філософія історії марксизм

Філософсько-історичні погляди Маркса, як і його антропологія, базуються на поняттях "відчуження" і "присвоєння". При цьому витлумачення "сутності людини" і "сутності історії" слугує для взаємного їх обгрунтування.

За Марксом, в основі родового життя людства лежить практика — активність людини, яка переслідує свої цілі. Діючи, створюючи і руйнуючи, люди творять світову історію. Жорсткі з'єднання та обмеження в досягненні цих цілей створені самими ж людьми — це такі, які набули самостійності, відчужені та уречевлені результати людської діяльності, що не мають трансцендентного чи надприродного характеру. Ці "застиглі форми" людського відчуження є часовими, відносними, історичними.

В Маркса в різноманітних формах повторюється єдина філософсько-історична (історіософська) схематика, згідно з якою вся історія людського відчуження та його ліквідація вкладаються в три щаблі.

Перший щабель — відношення "особистої залежності", за яких соціальне відчуження є величезним та всесильним. Індивід тут або повністю залежний, або цілковито обмежений вузькими рамками пануючих над ним соціальних спільнот. Це — ранні фази людської історії, і вся історія традиційних суспільств до появи сучасного індустріального суспільства підпадає в Маркса під дану категорію.

Другий щабель — відношення "особистої незалежності". Це сучасне Марксу індустріальне суспільство зі світовими ринками, найманою працею та правовим забезпеченням особистої свободи індивіда. Панування соціального відчуження тут найбільш відчутно втілене в грошах, які, за Марксом, становлять собою річ, або речову форму соціального відчуження. Тому Маркс вважає другий щабель поєднанням особистої незалежності з речовою залежністю.

На другому щаблі людство накопичує сили для переходу до третього щабля, до стадії "присвоєння" людиною всіх накопичених людством сил та потенцій. Людина повинна перетворитися з підлеглої відчуженим результатам своєї власної діяльності на володаря, пануючого над цими результатами. Не людина повинна підпорядковуватися відчуженим сутностям (поділу праці, державним інститутам, грошам, моралі, релігії, ідеології), а, навпаки, все це повинно бути перетворене для слугування людині, індивідам, людям в їх особистісній унікальності. Замість "часткового", "абстрактного" індивіда, спотвореного соціальним відчуженням, яке є найбільш дійовим на індивідуальному рівні у формі поділ)' праці, повинна розвиватися людина-індивід "універсальних потенцій", що втілює в собі всі накопичені культурні потенції роду, його вміння, знання, таланти.

Основою Марксової філософсько-історичної концепції є гегелівський принцип "заперечення заперечення". Маркс вважав людей, що практично діють, певним "самодвигуном" та рушійною силою історії. Не визнаючи жодних "зовнішніх сил", які б були рушієм історії, Маркс вважає суб'єктами історичного процесу активних, творчих, діяльних індивідів. При цьому люди й стають власне людьми, коли вони починають практично виділяти себе з природи, тобто коли починають "виробляти власні умови життя".

В плині історичного процесу Маркс виділяє ще один важливий чинник — власність, і передусім власність на засоби виробництва. Рух власності, її зміни в процесі історичного часу — це те, що розрізнює попередні і наступні форми суспільства. Люди, вдосконалюючи свою практику, свою виробничу діяльність, змушені вдосконалювати й свої відносини, "форми спілкування", змінювати традиційні схеми поділу праці і створювати деякі нові типи власності. Це й становить механізм зміни історичних форм суспільства, або суспільних формацій. Сама ж "зміна" розуміється Марксом за схемою "заперечення" і оформляється в понятті "соціальної революції".

Вищевказані концептуальні положення філософії історії Маркса отримали в нього назву "матеріалістичного розуміння історії", автором і творцем якого він вважав себе разом з Ф.Енгельсом.

Марксова концепція філософії історії має своєю перевагою і, водночас, хибою принципову відкритість, неповноту, яка є відображенням нескінченності історичного буття людства. Саме ця її риса й привела до поєднання в XX столітті даної концепції з різноманітними формами соціального радикалізму, що, врешті-решт, спричинило величезні соціальні катаклізми, які пережило людство в нашу епоху.

5 Философия и наука рождаются в рамках конкретных типов культу- ры, взаимновлияют друг на друга, решая при этом каждая свои зада- чи и взаимодействуяв ходе их решения. Философия намечает пути разрешения противоречий настыках на- ук. Она также призвана решать и такую задачу, как уяснение самыхобщих оснований культуры вообще и науки, в частности. Философия выступаеткак мыслительный инструмент, она вырабатывает принципы, категории, методыпознания, которые активно применяются в конкрет- ных науках. В философии,таким образом, отрабатываются общемировоззрен- ческие и теоретико-познавательные основы науки, обосновываются ее ценностные аспекты. Полезнаили вредна наука? Ответ на этот вопрос и подобные ему помогает в наши днинайти именно философия. Завершая, остановимся еще на одном вопросе:философия и об- щество. Философия - продукт своего времени, она связана сего проблемами и потребностями. Иначе говоря, корни философии любой эпохиследует видеть не только в воззрениях философских предшест- венников, но ив социальном климате эпохи, в ее связи с интересами определенных классов. Социальные интересы безусловно влияют на от- бор материала изтеоретического наследства, на философскую ориен- тировку, связанную ссоциальными ситуациями. Но все это не следует преувеличивать, а тем болееабсолютизи- ровать, как это делалось в недавнем прошлом. Больше того, былобы непозволительным упрощенчеством оцени- вать философские позиции какистинные или ложные в качестве зер- кального отражения классовогоразмежевания. И, конечно же, ничего, кроме вреда, не принесла нам и нашейфилософии установка: кто не с нами, тот против нас, кто не с нами, тот невладеет истиной. По- добный подход к партийности, классовости философии,такое ее вуль- гарное толкование привели к самоизоляции нашей философии. Амежду тем зарубежная философская мысль шла вперед и многие ее "наработ- ки"могли бы и обогатить нас. Сегодня необходим свободный обмен мыслями,мнениями как усло- вие нормального развития философской мысли. Научнаяфилософия обя- зана стоять на точке зрения непредвзятого исследования, афилософ должен быть не только идеологом, но и человеком науки. Философиянаучна постольку, поскольку она связывается с действительностью черезконкретно-научные знания. Философия научна не в том смысле, что она заученых решает их задачи, а в том, что она выступает как теоретическоеобобщение человеческой истории, как научное обосно- вание современной ибудущей деятельности людей. Это верно для всех сфер жизни - для анализапознавательных проблем, где исходное - изучение истории познания, историинауки; для анализа техники и технической деятельности - обобщение историиразвития техники. Аналогичный подход характерен для философии и в сфереполитики, морали, религии и т.д. Философский анализ, таким образом,строится на базе строго научного исследования реальных исторических связей. Сегодня особое значение приобретают исследования всемирно-ис- торическихпротиворечий - человек и природа, природа и общество, общество и личность,решение собственно человеческих, гуманитарных проблем в увязке с проблемамисудеб цивилизации, с разрешением це- лого комплекса глобальных проблем. Всеэто требует от каждого ов- ладения философией, философской компетентности,мировоззренческой зрелости и культуры.

9 Основі філософські школи стародавньої Індії OTTO Філософія Стародавньої Індії Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людськоїцивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Староіндійська філософія розвивалась у школах, так званих «дашанах». Існували дашани астиків і дашани нестиків. Ці дашани проповідували різкополярні ідеї, які групувались на визнанні або запереченні Вед. «Веда» (вперекладі з санскриту означає «знання») – це збірник текстів на честьбогів. До складу дашан астиків входили такі школи, які визнавали авторитет Вед. Це ортодоксальні вчення: веданта, санкх'я, йога, ньяя, вайшешика,шиманса. До складу дашани нестиків (неортодоксальні школи) входили вчення:чарваків, буддизму, джайнізму. Одним з найдавніших ідеалістичних вчень бувбрахманізм. Його прихильники вважали, що світ складається з невидимого,непізнаного, незмінюваного духу «брахмана», що не має ні початку, ні кінця. З точки зору представників цієї школи слід розрізняти душу і тіло. Буддизм – це водночас і релігійне і філософське вчення. Воно виникло у VI – V ст. до н.е. і в ході історичного розвитку стало однією знайпопулярніших релігій разом з християнством та ісламом. Згідно злегендою, засновником буддизму був Сіддхартха із роду Гаутами. Сіддхартха,майбутній Будда. Шляхом внутрішнього споглядання він пізнав вічні істини: 1) Життя – це страждання. 2) Страждання має свою причину. 3) Корінь страждання – жадоба до життя. 4) Шляхів виходу із страждання — 8. В основі буддійського вчення про природу речей лежить вчення про дхарми — «носії своєї ознаки – частинки, або елементи». За вченням буддистів, дхарми – це частинки, що являють собою ніби тканину світової речовини. Вонипроникають в усі явища психічного і матеріального світів і перебувають урусі, кожну секунду спалахуючи і згасаючи. Кожний рух означає породженнянового спалаху і нового затухання. В буддійській філософії прийнятопорівнювати світло з потоком, який тече з самого початку, вічно змінюючисьі перероджуючись. Було розроблено кілька класифікацій дхарм-елементів. Ранній буддизм вже знав про поділ буття на виявлене – сансара, і буттяневиявлене – нірвану. Буддизм утверджував єдність матеріального іпсихічного світів. Поряд з ідеалістичним напрямом розвитку філософії в Індії розвивалось істихійно-матері-алістичне вчення – чарвака. Чарвака утверджує єдиною реальністю, що існує в світі, матерію. За основусвіту вона визнає наявність чотирьох елементів: земля, вода, вогонь,повітря. Чарваки виступали з критикою релігії, зокрема буддизму.

10 Зародження філософії у стародавньому Китаї. OTTO Перші філософські течії та школи виникли у найдавніших регіонах людськоїцивілізації на початку VI ст. до. н.е. в Стародавній Індії, Стародавньому Китаї та Греції. Зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічногопрогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності, розвиток наукових знань,насамперед в галузі астрономії, математики, медицини створили умови длярозвитку філософії в Стародавньому Китаї. Найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI–V ст, до н.е. ізберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатногомислителя Конфуція, яке дістало назву конфуціанства. Першим етапом установленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особіконфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місцепосідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї тауправління державою. Проблеми космогонії, онтології, гносеології, логікибули в стадії започаткування. Характерною рисою вчення Конфуція єантропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не запоходженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей такультури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» –гуманність; «сяо» – синівська повага до батьків; «юе» – музика; «лі» –етикет. Важливе місце у конфуціанстві займає концепція «чжен мін» – «виправлення» імен, тобто приведення речей у відповідність до їх назв. Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Йогозасновником вважається Лао-цзи (VI—V ст. до н.е.). Даосизм наголошує надіалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао – це шлях,надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, невичерпне ібезкінечне у русі; воно – основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане не волі неба, як було прийнято вважати в конфуціанстві, а всезагальному закону «дао». Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність.

Огляд розвитку філософських уявлень стародавніх цивілізацій дає змогу зробити висновок про тривалість цього процесу. Філософська думка поволі звільнялась від міфологічних уявлень. З самого початку процесу виникнення філософії матеріалізм та ідеалізм з'являються одночасно. Пізнавальне ставлення до світу підпорядковується життєвій практиці звільнення душі від потоку перевтілень в Індії та завданню вдосконалення людської поведінки в Китаї.