- •Фізіологія людини як наука: визначення, значення для професійної підготовки майбутнього вчителя фізичної культури.
- •2. Методи фізіометрії і комплексні методики визначення і оцінки фізичного здоров’я людини.
- •3. Показники чсс у стані спокою та під час фізичного навантаження.
- •4. Види артеріального тиску.
- •5. Поняття про аеробну і анаеробну фізичну працездатність.
- •6. Поняття про гіподинамію і гіпокінезію.
- •7. Фізіологічне значення фізичних вправ.
- •8. Фізіологічна характеристика розминки.
- •9. Біологічне значення втоми. Зовнішні ознаки втоми.
- •Орієнтовна схема зовнішніх ознак втоми (Харре д., 1971)
- •10. Фізіологічна суть тренування. Види і показники тренованості.
- •11. Фізіологічне обґрунтування підготовчої частини уроку фізичної культури.
- •12. Фізіологічне обґрунтування основної і заключної частин уроку фізичної культури.
- •13. Способи визначення фізіологічної ефективності уроку фізичної культури.
- •14. Фізіологічні особливості занять з молодшими школярами на уроці фізичної культури.
- •15. Особливості занять з підлітками на уроці фізичної культури.
- •16. Пульсові режими уроку фізичної культури.
- •17. Фізіологічне обґрунтування позаурочних форм фізичного виховання.
- •18. Особливості занять фізичними вправами з людьми середнього та похилого віку.
- •21.Методи визначення ефективності роботи і фізичної працездатності організму
- •22. Методи визначення функціонального стану ссс
- •Методика проведення роботи.
- •23. Методи визначення функціонального стану дихальної системи.
5. Поняття про аеробну і анаеробну фізичну працездатність.
Споживання О2 під час фізичної роботи зростає в міру зростання її потужності та тривалості. Проте, для кожної людини існує межа, вище якої споживання О2 не зростатиме. Людина досягає рівня свого МСК не раніше 3 хв від початку роботи.
МСК є показником аеробної працездатності організму, тобто спроможності виконувати важку роботу, забезпечуючи енерговитрати за рахунок О2, який споживається безпосередньо під час роботи.
У нетренованих людей величина МСК ≈ 2-3,5 л·хв-1, у спортсменів високого класу ≈ 6-6,5 л·хв-1. Оскільки абсолютна величина МСК залежить від розмірів тіла, тому її порівнюють з вагою людини. У нетренованих людей відносний показник МСК ≈ 35-45 мл, у спортсменів високого класу ≈ 50-90 мл.
Спортивний результат в бігу на довгі дистанції, лижних гонках, плаванні, ковзанярському та велосипедному спорті на 60-80% залежить від рівня МСК. Спортсмен не може працювати тривалий час на граничному напруженні газотранспортної системи. Визначено, що навіть добре тренована людина може працювати при споживанні О2 90-95% від свого МСК не більше 10-15 хв. У неспортсменів цей час дорівнює 2,5 хв. Тривалість утримання споживання О2 на максимальному рівні є показником витривалості.
Анаеробною працездатністю називають спроможність людини працювати в умовах нестачі О2 за рахунок анаеробних джерел енергії. Показником анаеробної працездатності є максимальний кисневий борг. Виділяють його дві частини: 1) алактатна (2 - 4 л) - це кількість О2, яка йде на ресинтез КрФ, АТФ; 2) лактатна - це об’єм О2, який йде на ліквідацію молочної кислоти, що накопичилась у м’язах під час роботи. Непрямим методом визначення анаеробної працездатності організму є затримка дихання, прямий метод - аналіз повітря, яке видихає випробовуваний у відновлювальний період.
Від величини анаеробної працездатності залежать результати у спортсменів, робота яких триває від декількох секунд до 7-8 хв.
При роботі на рівні МСК подальше збільшення потужності роботи відбувається за рахунок роботи м’язів, які використовують вже анаеробні джерела енергії. Поява в організмі перших ознак анаеробного ресинтезу АТФ називають порогом анаеробного обміну. Вимірюється ПАНО в процентах від МСК. У спортсменів ПАНО дорівнює, як правило, 50-70% від МСК. Чим вище ПАНО, тим більш важку роботу спортсмен виконує, відновлюючи АТФ за рахунок більш продуктивних аеробних джерел енергії.
6. Поняття про гіподинамію і гіпокінезію.
Гіподинамія - зменшення м'язових зусиль, які підтримують позу, здійснюють переміщення тіла в просторі, а також виконують фізичне навантаження. ЇЇ причиною можуть бути фізичні, фізіологічні і соціальні фактори.
Поширення гіподинамії в сучасних умовах пов’язане з процесами урбанізації (зосередження матеріального та духовного життя в місті), масштабним впровадженням в повсякденну діяльність людини засобів переміщення, автоматизації і механізації праці. Скорочення долі ручної, немеханізованої праці супроводжується відносним збільшенням числа професій з операторськими функціями, а також розумової праці. Покращення побутових умов, зростання ролі сучасних засобів комунікації (телефон, радіо, телебачення, комп’ютер) об'єктивно сприяють більш пасивному відпочинку.
Зменьшення м’язових зусиль при гіподинамії призводить до: зменьшення енергообміну і потреби в поживних речовинах, розвитку детренованості серцево-судинної системи, зокрема міокарду, дистрофії м'язової тканини, негативного азотистого балансу, перебудови жирового обміну з тенденцією до збільшення долі жирового компоненту в масі тіла, атеросклеротичних процесів і демінералізації кісткової тканини. В результаті цього змінюється загальна реактивність організму, знижується його стійкість до інфекцій, падає фізична працездатність і стійкість до стресових впливів, знижується ортостатична стійкість. Враховуючи те, що активний руховий режим відноситься до числа важливих факторів, які визначають довголіття, можна зробити висновок: гіподинамія прискорює процес фізіологічного старіння.
Профілактичні заходи при гіподинамії різноманітні. Серед них чільне місце займають фізичні тренування: ранкова і виробнича гімнастика, оздоровча, лікувальна фізична культура, спорт, туризм. Допоміжними шляхами профілактики гіподинамії можуть бути: стимуляція м'язів, вживання гормональних препаратів із групи анаболічних стероїдів, а також додаток у харчовий раціон калію, кальцію, фосфатів і вітамінів. Позитивний профілактичний ефект дають також деякі неспецифічні заходи - загартування, ультрафіолетове опромінення, дихання газовими сумішами і под.
Гіподинамія завжди супроводжується станом психологічного стресу. Неадекватні нервово-психічні реакції негативно впливають на вегетативні та рухові функції. Спостерігається емоційна нестійкість, зниження розумової та фізичної працездатності.
Всі зміни в організмі, які відбуваються в результаті гіподинамії, створюють сприятливі умови для гіпокінезії.
Гіпокінезія - термін, який вживається в двох його значеннях: 1) симптом рухових розладів, які відображаються в зниженні РА і в швидкості рухів; 2) зменшення рухливості, обумовлене способом життя, особливостями професійної діяльності, режимом в період захворювання, механічною фіксацією суглобів і дефіцитом м’язового навантаження. Причиною гіпокінезії є урбанізація.
За даними вчених гіпокінезія призводить до: тугорухливості суглобів, дискоординації рухів, порушення рухових навичок, зниження фізичних якостей, порушення моторно-вісцеральних рефлексів, зменшення розмірів серця і його м’язової маси, падає гострота зору (на 20-30%), оскільки порушуються взаємозв’язки між сенсорними і вегетативними системами, кров депонується в судинах, які розміщені нижче серця, зменьшується обсяг циркулюючої крові, погіршується забезпечення головного мозку кров’ю, що спричинює запаморочення, непритомність. Отже, в організмі спостерігається детренованость гомеостатичних механізмів, зниження пристосувальних і компенсаторних реакцій. Відбувається передчасне старіння. Різноманітні несприятливі наслідки малорухливого способу життя послужили основою деяким авторам виділити нову хворобу - гіпокінетичну.