30.Пантеїзм та його особливості.

Пантеїзм (англ. Pantheism, грецьке: Pan — усе і Theós — Бог) — філософська доктрина, яка стверджує, що всесвіт є ідентичним з Богом; редукція Бога до всесвіту або всесвіту до Бога. Іншими словами, пантеїзм це — вірування чи вчення, яке представляє природний світ, включаючи людину, частиною божества.

Термін «пантеїст» був введений англійським філософом Дж. Толандом (1705), а термін «пантеїзм» — його противником нідерландським теологом І. Фаєм (1709).

Пантеїзм є пануючою тенденцією в індуїзмі, даосизмі та дзен-буддизмі. Традиційні християнство та іслам його відкидають, водночас певною мірою він присутній у містичних течіях: відповідно, у споглядальному християнствіМайстера Екгарта та суфізмі. Фраза Спінози, яка прирівняла Бога до всесвіту, а саме — Бог чи природа (лат. Deus sive natura) була популярним формулюванням цієї ідеї, яка мала певне поширення серед філософів 19-го століття. Симпатиками пантеїзму були теж романтичні поети, особливо Вордсворт.

У пантеїстичних концепціях нерідко ховалися натуралістичні тенденції, що розчиняють Бога в природі і підводили доматеріалізму, представляючи собою вчення, опозиційні за відношенням до панівного теїстичного релігійного світогляду. Іноді ж у форму пантеїзму вдягалися релігійно-містичні прагнення, що розчиняють природу в бозі. У 1828 німецький філософ К. Краузе для позначення своєї ідеалістичної системи, щоб відрізнити її від системи натуралістичного і матеріалістичного пантеїзму, ввів термін «панентеїзм» (від грец. Pán en theó — все в бозі). Відомі приклади химерного переплетення елементів обох типів пантеїзму у світогляді одного і того ж мислителя^[1].Пантеїстичні елементи були теж присутні в ранньому єврейському хасидизмі, так що деякі ранні історики хасидизму, особливо протягом епохи просвітництва, наполягали на характеризації хасидського вчення як пантеїстичного.

Форми пантеїзму

Пантеїзм має такі основні форми^[2]:

теомоністичний пантеїзм наділяє існуванням тільки Бога, позбавляючи світ самостійного буття (див. Акосмізм);

фізіомоністичний пантеїзм, згідно з яким існує тільки світ, природа, яку прихильники цього напряму називають Богом, тим самим позбавляючи Бога самостійного існування (Оствальд, Геккель, Тен);

трансцендентний (містичний) пантеїзм, який зазвичай позначають як панентеїзм;

іманентно-трансцендентний пантеїзм, згідно з яким Бог здійснюється в речах (Спіноза, німецькі ідеалісти, Ґете,Шлейермахер, Ейкен).

28. Філософські ідеї у духовній культурі українського пере відродження та українського відродження.

В 16 – 17 ст.  культурне життя України значно пожвавлюється.  Перш за все це було пов’язано з активним посиленням міжнародного обміну культурними цінностями.  В містах цей обмін відбувався між представниками різних етичних груп – вірменами, поляками, єврея­ми, німцями, італьянцами.  Після падіння італійських колоній в Криму під ударами Туреччини частина генуезьких купців переселяється до Львова та Києва.  З ними приїздять також промисловці, ар­хітектори, діячи містецтва, які не тільки внесли в українське ду­ховне життя ідеї відродження, але й ознайомили європейську куль­туру з духовним життям України.  В 16 ст.  чимало українців навча­лося в європейських університетах.  Гуманісти українського поход­ження розвивали свою діяльність у Польші та на Заході.  Повертаю­чись на Батьківщину, вони всіляко сприяли розвитку культури – відкривали школи, друкарні, видавали книжки, здебільшого перекла­ди.  Книжники звертаються до ранньохристиянської богословської лі- тератури, активно перекладають світськи твори.  Основною ідеєю цих творів була ідея сили людського розуму.

Все це було обумовлено політичною обставиною, коли під тис­ком виступів народних мас проти літовських феодалів у 30-х роках 16 ст.  вдалося відновити самостійність Київського удільного кня­зівства (Кіївщина, Полісся, Житомірщина і територія між Дніпром до Чорного моря).  Ця самостійність проїснувала з 1440 до 1471 р.

Становище помітно змінюється у другій половині 16 ст.  За­гарблення Річчю Посполитою українських земель призвело до поси­лення соціального, національного і релігіозного гноблення.  Поль­скій уряд і католицька церква активно здійснює політику покатоли­чення України.  Так, з 70-х років 16 ст.  швидко поширилися ієзу- їтськи школи (початкові, середні, вищі – Ярослав, Львів, Луцьк, Кам’янець-Подільськ, Острог), де навчалияс безплатно діти правос­лавних.