4.Политический процесс

Тяжёлое положение федеральной армии вызывало недовольство населения. Линкольн находился под давлением Республиканской партии, включавшей в себя как сторонников немедленной отмены рабства, так и выступающих за поэтапное освобождение рабов. Линкольн придерживался политики компромиссов, благодаря чему сумел предотвратить раскол партии. Он был убеждён, что даже в военное время в стране должен осуществляться политический процесс [9]. Это позволило на всём протяжении Гражданской войны сохранить свободу слова, избежать серьёзных ограничений гражданских свобод и кризиса двухпартийной системы [9]. В президентство Линкольна проходили выборы, граждане участвовали в управлении государством. После нападения южан на форт Самтер часть членов Демократической партии сформировали «лояльную оппозицию», поддерживающую политику правительства. 22 августа 1862 года в интервью газете «Нью-Йорк Трибюн» на вопрос, почему он медлит с освобождением рабов, Линкольн ответил:

Моей высшей целью в этой борьбе является сохранение союза, не сохранение или уничтожение рабства. Если бы я смог спасти союз, не освободив ни одного единственного раба, я бы сделал это, и если бы я мог спасти его, освободив всех рабов, я бы сделал это, и если бы мог спасти его, освободив одних рабов, а других не освободив, я бы сделал это. Что я предпринимаю в вопросе рабства и для цветной расы, я делаю потому, что верю, это поможет сохранить союз… Этим я объяснил здесь моё намерение, которое рассматриваю как официальный долг. И не намерен изменять моё часто высказываемое личное желание, что все люди везде должны быть свободны.

Гомстед

Основная статья: Гомстед

По инициативе Авраама Линкольна 20 мая 1862 года был принят акт о Гомстеде, согласно которому каждый гражданин Соединённых Штатов, достигший 21 года и не воевавший на стороне Конфедерации, мог получить из земель общественного фонда участок земли не более 160 акров (65 гектаров) после уплаты регистрационного сбора в 10 долларов. Закон вступал в силу 1 января 1863 года. Поселенец, приступивший к обработке земли и начавший возводить на ней строения, получал бесплатно право собственности на эту землю по истечении 5 лет. Участок мог быть приобретён в собственность и досрочно, при уплате 1,25 доллара за акр. По Гомстед-акту в США было роздано около 2 миллионов гомстедов, общей площадью около 285 миллионов акров (115 миллионов гектаров). Этот закон радикальным образом решил аграрную проблему, направив развитие сельского хозяйства по фермерскому пути, привёл к заселению до сих пор пустынных территорий и обеспечил Линкольну поддержку широких масс населения [27].

Президент Соединённых Штатов Авраам Линкольн

Освобождение рабов

Неудачи в войне и её затягивание постепенно меняли отношение Линкольна к вопросу о рабовладении. Он приходил к мысли, что Соединённые Штаты либо станут полностью свободными, либо полностью рабовладельческими. Становилось ясно, что главная цель войны — восстановление Союза, становилась недостижимой без отмены рабства. Линкольн, всегда выступавший за постепенное освобождение негров на компенсационной основе, теперь считал, что рабство необходимо отменить [9]. Подготовка к упразднению института осуществлялась в течение всего 1862 года. 30 декабря 1862 года президент подписал «Прокламацию об освобождении рабов», объявившую негров, проживающих на территориях, находящихся в состоянии мятежа против США, «отныне и навечно» свободными. Документ дал толчок принятию XIII поправки (1865) к американской конституции, которая полностью отменила рабство в Соединённых Штатах. Прокламация подверглась справедливой критике со стороны радикальных республиканцев, поскольку освобождение рабов было осуществлено там, где не распространялась власть федерального правительства, однако она изменила характер Гражданской войны, превратив её в войну за уничтожение рабства. Кроме того, она вынудила иностранные государства, в том числе и Великобританию, не поддерживать Конфедерацию. Британский премьер-министр Пальмерстон не смог организовать интервенции из-за сопротивления общественности. Освобождение рабов позволило осуществлять набор чернокожих американцев в армию. К концу войны в федеральных войсках числилось 180 тысяч негров Наведення порядку Лінкольн почав з уряду. Його доброзичливість, справедливість до опонентів, урівноваженість, гумор і великодушність дозволили створити добре працюючий уряд, які складався як із прихильників звільнення рабів, так і з тих, хто схилявся до примирення з рабовласниками. Свою задачу в громадянській війні Лінкольн визначив так: «Моя головна мета в цій боротьбі врятувати Союз безвідносно збереження чи руйнування рабства. Якщо я зможу врятувати Союз без звільнення рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, тільки звільнивши всіх рабів, я зроблю так; якщо я зможу врятувати його, звільнивши частину рабів, я зроблю так». Президент уміло лавірував між думками міністрів уряду. Він терпляче вислухував усіх, але рішення приймав самостійно [9, c. 46].

Іншою складною проблемою було створення сильної армії. Лінкольн звернув увагу на талановитого генерала Улісса Гранта і призначив його командуючим армією жителів півночі. Разом з іншими видатними генералами – Шерманом, Шеріданом, Томасом – Грант зумів провести великий спільний наступ на південні штати [12, c. 94].

Президент Лінкольн виявив себе і як талановитий дипломат. Яскравим прикладом може служити так називане «справа Трента». На борті англійського судна «Трент» два дипломати конфедерації направилися у Великобританію і Францію, щоб схилити європейців до надання допомоги Півдню. Однак англійське судно було затримано жителями півночі, а посланники жителів півдня арештовані. Уряд Великобританії розцінило дії жителів півночі як образу. Лінкольн розумів, що виступ англійців на стороні Півдня неприпустиме, і звільнив дипломатів. Погроза війни з Великобританією зникла [6, c. 599].

Два закони, прийнятих Авраамом Лінкольном у ході війни, мали вирішальне значення для перемоги жителів півночі і наступного розвитку США. За законом кожен бажаючий міг одержати за символічну плату в 10 доларів земельний наділ у 65 га. Цим Лінкольн і залучив в армію жителів півночі багатьох людей, що бажали одержати землю, і заклав основи сучасного американського фермерства. Іншим законом, підписаним Лінкольном 1 січня 1863 р., була знаменита Прокламація про звільнення негрів-рабів. Сам Лінкольн оцінив документ так: «Якщо моє ім'я коли-небудь, потрапить в історію, то за цей акт, і в ньому – уся моя душу». Прокламація, щоправда, звільняла лише рабів заколотних штатів. Лінкольн побоювався, що у випадку повного скасування рабства до заколотних штатів можуть приєднатися ті рабовласницькі штати, що не вийшли зі складу Союзу. Але коли громадянська війна стрімко котилася до свого завершення і перемога Півночі була очевидної, з ініціативи Лінкольна була прийнята 13-я виправлення до Конституції США, що назавжди заборонила рабство [8, c. 302].

Закон про гомстеди і звільнення рабів – видатний внесок Лінкольна в розвиток справжньої свободи особи в США. Президент власним прикладом демонстрував повагу людського достоїнства. Лінкольн приймав відвідувачів-негрів, чого колись не робив жоден президент США, а одним з його друзів був колишній раб Фредерік Дуглас.

Значення Громадянської війни виходило далеко за рамки тимчасових і національних меж. Ще на першому етапі війни, в жовтні 1862 р., на це указував Маркс, що писав, що ті, що “відбуваються, в США події мають всесвітнє значення. Приведемо і характеристику Маркса і Енгельса, що прямо стосується головної теми даної роботи: “З якої б точки зору не розглядати Громадянську війну в Америці, вона представляє видовище, що не має собі рівного в літописах військової історії” [8, c. 324].

Підсумком війни Півночі і Півдня стало зняття з порядку (неповне, половинчасте) двох найважливіших для США проблем, наспілих задовго до початку війни денний, - ліквідація негритянського рабства і буржуазно-демократичне рішення земельного питання. Оскільки ще до початку військових дій відбувся політичний розкол країни, до задач війни додалося і відтворення США в колишньому складі штатів (а для рабовласницького Півдня — закріплення і збереження розколу). В здійсненні цих трьох задач (або їх частини) була зацікавлена більшість населення країни, включаючи і певні шари жителів Півдня. Саме їх економічним і політичним інтересам максимально відповідало рішення триєдиної задачі війни. Тому основні плоди перемоги Півночі дісталися буржуазії, а не “чорноробом” цієї війни: робітникам і фермерам Півночі, неграм Півдня. В цьому коротко основний підсумок війни [2, c. 301].

У той же час подальший розвиток американської історії, аж до наших днів, виявив і інші підсумки громадянської війни. Стрімкий розвиток капіталістичного виробництва в США в останній третині XIX ст., у величезній мірі стимулююче сприятливими для буржуазії підсумками війни, прискорило і усилило різку соціальну поляризацію населення країни. Це вело не тільки до зростання соціальних суперечностей і відповідно посиленню класової боротьби. Одночасно збільшувалася і соціальна пасивність значних мас населення, що легко пояснити боязню за завтрашний день, прагненням реалізувати свої сили винятково у сфері індивідуально-практичної діяльності, а не колективної боротьби за поліпшення умов праці і побуту [10, c. 155].

Ця соціальна і політична пасивність, в широких масштабах що виявилася після закінчення громадянської війни, давала про себе знати (хоча і не в такому ступені) і в ході війни. В тилу Півночі разом з десятками тисяч добровольців, що рвалися на фронт, були і десятки тисяч осіб, саботуючих в армію, безпринципно міняючих партійні прихильності, а на фронті не було рідкістю дезертирство. На Півдні ці явища були поширені менше, оскільки перевага Півночі в матеріальних і людських ресурсах наочно показувала більшості південців згубність такого роду “вільностей”.

У зв'язку з цим відзначимо і те, що в цілому в громадянській війні в США був відсутній дух непримиренності, крайнього озлоблення, пекучої ненависті до супротивника, іншими словами - всього того, що неминуче супроводило і супроводить безлічі інших воєн. Ще не один раз наголошувалося, що солдати Півночі і Півдня в перервах між боями часто обмінювалися продуктами, одягом, газетами, просили переслати листи, просто розмовляли, як за мирних діб. В рівній мірі це торкалося і офіцерів. Наприклад, молодий генерал-мешканець Півночі Дж. Кастер, війська якого полонили його давнього друга - Дж. Вашингтона, не забув сфотографуватися з південцем в обнімку. При цьому біля їх ніг, як песик, сидів хлопчик-раб Вашингтона, що добровільно відправився в полон прислужувати “господарю”. А генерал-південець Дж. Джонстон зразу ж після закінчення війни так подружився з У. Шерманом (нагадаємо, що саме їх армії протистояли один одному під час настання Шермана на Атланту і пізніше), що багато років опісля, у віці 84 років, приїхав на похорони друга-супротивника і через лічені дні помер сам, простудившись на лютневому вітру. Схожих прикладів можна б було привести сотні, і їх, звичайно, не можна трактувати як виняток [1, c.123].

Суперечливі підсумки громадянської війни в США сталі свого роду спадком як для сучасної історії цієї країни, так і для історії багатьох капіталістичних держав. Теорії “соціальної гармонії”, “безкласового суспільства”, “класового братства”, такі модні зараз на Заході, йдуть своїм корінням в події нового часу, часто - в соціальні катаклізми, яким з'явилася для США громадянська війна. Взаємозв'язана найскладніших проблем сучасної Америки зі всієї неї більш ніж двовіковою історією, центральне місце в якій займає війна Півночі і Півдня, очевидна. І кінцево, ці питання заслуговують глибокого, пильного вивчення [1, c. 124].

Таким чином, громадянська війна внесла певні корективи в погляди на внутрішню політику президента Лінкольна. Попри те, незаперечним буде той факт, що його нововведення відіграли неоціненну роль в подальшій історії США. США стали країною з новим обличчям

резидент виявив себе також як талановитий дипломат. Яскравим прикладом може служити так звана "справа Трента". На борту англійського судна "Трент" два дипломати конфедерації прямували до Великобританії і Франції, щоб схилити європейців до надання допомоги Півдню. Однак англійське судно було затримано жителями півночі, а посланники жителів півдня арештовані. Уряд Великобританії розцінило дії жителів півночі як образу. Лінкольн розумів, що вступ англійців на стороні Півдня неприпустиме, і звільнив дипломатів. Загроза війни з Великобританією зникла.

Гомстед-акт – закон США 1862 року про земельні наділи, розроблений урядом президента Авраама Лінкольна. За цим законом будь-який повнолітній громадянин (якому виповнився 21 рік), сплативши невеликий грошовий внесок, міг отримати в користування земельну ділянку (гомстед) площею 100 акрів для ве­дення фермерсь­кого господарства. Через декілька років гомстед перехо­див у власність фермера. Прийняття і виконання гомстед-акта закрі­пило перемогу американсь­кого (фермерського) шляху розвитку капіталі­зму в сільському господарстві.стория вопроса

В середине XIX века в США начался масштабный переезд на свободные Земли Среднего Запада, Великих равнин и Тихоокеанского побережья, получивший название гомстедское движение. Начало движения относят к 1830-м годам, когда либералы и популисты поддержали требования о бесплатной передаче переселенцам земельных участков по трудовой норме (гомстедов) из фонда общественных земель. В 1848 году фрисойлеры включили это требование в программу своей партии. Однако противниками гомстедов выступили промышленники, опасавшиеся дефицита рабочих рук и рабовладельцы, стремившиеся расширить свои владения за счет земель на Западе.

После победы Республиканской партии и её кандидата Авраама Линкольна на президентских выборах 1860 года были предприняты практические шаги к юридическим вопросам. В ходе Гражданской войны 20 мая 1862 года был принят Гомстед-акт, согласно которому каждый гражданин США, достигший 21 года и не воевавший на стороне Юга против Севера, мог получить из земель общественного фонда участок земли не более 160 акров (65 гектаров) после уплаты регистрационного сбора в 10 долларов. Закон вступил в силу 1 января 1863 года. Поселенец, приступивший к обработке земли и начавший возводить на ней строения, получал бесплатно право собственности на эту землю по истечении 5 лет. Участок мог быть приобретен в собственность и досрочно, при уплате 1,25 доллара за акр. По Гомстед-акту в США было роздано около 2 миллионов гомстедов общей площадью около 285 миллионов акров (115 миллионов гектаров)

5.Другий період війни (травень 1863 - квітень 1865)

4.1. Битви 1863

Кампанія 1863 року стало в ході війни переломною, хоча її початок був для жителів півночі невдалим. У січні 1863 року командуючим федеральною армією був призначений Джозеф Хукер. Він відновив наступ на Річмонд, на цей раз обравши тактику маневрування. Початок травня 1863 ознаменувався битвою при Чанселорсвілле, в ході якої 130-тисячна армія жителів півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. У цьому бою жителі півдня вперше успішно використовували тактику атаки розсипних ладом. Втрати сторін склали: у сіверян 17275, а у жителів півдня 12821 чоловік убитими і пораненими. У цій битві був смертельно поранений генерал Т. Дж. Джексон, один з кращих полководців Конфедерації, який отримав за стійкість у бою прізвисько "Кам'яна стіна". Після цієї поразки сіверяни знову відступили до Пенсільванії.