19. Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.

Слова, що належать до стилістично забарвленої лексики, характеризуються насамперед наявністю чи відсутністю в них додаткового конотативного значення, тобто певних емоційних відтінків.

Стилістично забарвлена лексика розподіляється певною мі­рою за функціональними стилями.

Розмовно-побутова лексика характеризується:

а)  виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі сло­ ва): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, пи­ тоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;

б)  словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, ха­ пуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий.

Лексика публіцистичного стилю насичена словами на по­значення суспільно-політичних явищ, містить слова з оцінним позитивним й негативним значенням: держав­ність, суспільство, громадськість, більшість, номенклату­ра, процес, популізм, адміністративний ресурс, імідж, бо­ротьба, відродження, феномен, трибуна, авангард, героїзм, доблесть, прагматизм, двоєдушність, запроданство, хаме­леонство, вирішальний, політичний, лівий, правий, історич­ний, духовний.

Лексика художніх творів, крім того, що охоплює елементи розмовно-побутового й публіцистичного стилів, характери­зується образністю, метафоричністю, переносним вживан­ням слів, поетизмами: передгроззя, марево, легіт, далеч, го­мін, нестяма, жар-птиця, маєво, знамено, запашний, п "ян-кий, стоголосий, безмовний, смарагдовий, джерельно-чистий, рахманний, неозорий, несказанний, розбуялий, химерний, мо­торошний, тернистий, сягати, щеміти, витися, зітхати, спрожогу, зненацька, навсібіч.

У цілому стилістично забарвлена лексика поділяється на слова піднесеного плану («високий» стиль) і слова зниженого плану («низький» стиль).

До слів піднесеного  плану належать:

книжна лексика: доблесть, торжество, вікопомний, благо­словенний, бентежити, мислити;

     поетизми: небокрай, злото, шати, приваба, плугатар, дух­мяний, сизокрилий, квітнути, линути;

офіційно-ділова лексика: вищеназваний, пропозиція, розгля­нути, постановити;

наукова лексика (передусім терміни, про які мова піде далі).

Джерелом лексики «високого» стилю є переважно слова, взяті зі старослов'янської, давньої української, грецької, ла­тинської мов та фольклору.

До слів зниженого  плану належать:

розмовна лексика: балакати, вештатися, гультяй, діляга, читалка;               

фамільярна лексика — безцеремонна, розв'язна: варняка­ти, вшелепатися, цмокнути, директорша, чудило;

вульгарна лексика: патякати, ляпати, босяцюга, к чорту.

Джерелом лексики «низького» стилю є, як правило, про­сторіччя, жаргони, мова так званого суспільного дна.

20. Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.

Термінами називаються слова та словосполучення, що означають або пояснюють предмети, явища, дію тощо у специфічній науковій, публіцистичній чи діловій сфері.

Діловому стилю притаманна термінологія, яка утворюється із активної лексики (справочинство, діловодство); запозичуеться з інших мов (бланк, бюджет); утворюється з допомогою власних слів та частин іншомовних (фотокамера, фототелеграф), кожна вузька галузь науки має свої терміни: медичні, технологічні і т.д.

Деякі терміни мають кілька значень. Правильне значення того чи іншого слова допомагає з'ясувати контекст.

Терміни поділяються на загальновживані (ідея, гіпотеза, формула) і вузькоспеціальні, вживані в якійсь одній галузі науки (ділене, частка).

Основна сфера застосування термінологічної лексики - офіційно - діловий та науковий стилі. Але вживаються терміни і в публіцистиці.

 У публіцистичному стилі терміни вживаються не тільки для називання понять, але й розкриття їх змісту. У художньо-белетристичному стилі терміни також вживаються у номінативній функції.

Часто професійно-виробнича термінологія у мові художньої літератури виступає у художньо-естетичній функції, набуваючи нового тропеїчного значення. Терміни можуть бути епітетами як до нейтральних слів: термоядерні мускули, радіоактивне сміття, загазовані хімконцернами вітри (П. Загребельний), так і до емоційно-забарвлених: металургійні таланти, реактивна закоханість, напівпровідникові почуття, електронно-показовий концерт, машинна цивілізація, машинна оголеність, нерозчіпні ланцюги абстракцій (П. Загребельний); реактивний сокіл, кібернетичний дідько (О. Гончар).

У художніх творах терміни часто виступають засобом створення комічного ефекту, який досягається авторськими мовними прийомами: Апендикс — це атомна бомба. Гірше: міна уповільненої дії, про існування якої ти знаєш, але не знаєш, коли вона вибухне (О. Чорногуз); Одразу все село взнає. Радіо, а не жінка. Останні вісті (В. Безорудько).

При з’ясуванні питання про експресивність та емоційність терміна вирішальну роль відіграє мовне оточення, в якому він знаходиться. Спеціальні слова служать для посилення виразності, емоційності, для створення яскравого, нового, свіжого, оригінального образу, бо

термін, як і будь-яке слово, в художньому творі виступає в нерозривній єдності з художнім образом.

21.

РОЗМОВНА МОВА — особливий різновид літературної мови, яким послуговуються мовці в щоден. неофіц. спілкуванні. Р. м. властиві наддіалектні, загальнонац. ознаки, і водночас вона має регіональні особливості. Р. м. вважають також окр. стилем літ. мови (у польс. лінгвістиці з цим поняттям співвідносять поняття «культурний діалект»). Розмовно-побутова лексика характеризується: а)  виразними експресивно-оцінними позитивними й негативними відтінками значень (пестливі й згрубілі сло­ва): матінка, матуся, донечка, сонечко, водичка, смакота, малесенький, манюсінький, близенько, спатки, пи­тоньки, хлопчисько, дівуля, патлач, бурмило, жбурнути, витріщитися;б)  словами, які часто перебувають за межами літературної норми: математичка, директорша, зубрій, служака, ха­пуга, діляга, поцупити, шарахнути, злигатися, стовбичити, варнякати, банькатий, зачучверілий. ПРОСТОРІЧНА ЛЕКСИКА — слова, що знаходяться за межами літературної мови. Вони експресивно забарвлені, але, на відміну від звичайних розмовних слів, мають відтінок спрощеності, зниженості, грубості, напр.: верзти, варнякати, пертися, дурепа, морда, пика, пузо, хамло. Просторічна лексика вживається в розмовному мовленні. Її не можна використовувати у сфері ділового, офіційного спілкуван¬ня. Вона іноді використовується в художній літературі для мовленнє¬вої характеристики персонажів, які не зовсім володіють нормами літе¬ратурної мови.

22.

Діалектизми (гр. dialektos - говірка, наріччя) - стилістичні засоби, що використовуються в художніх текстах для створення стилістичного ефекту місцевого колориту, для індивідуалізації мови персонажів - носіїв певної говірки: Борух знає того когута, уже не раз хотів його за сіль виміняти, але дячиха не хоче, бо когутик піє на ціле село і завсігди в справедливу північ (С. Ковалів). Територіальні діалектизми відомі лише в певній місцевості. Соціальні діалектизми притаманні окремим соціальним групам носіїв мови. Фонетика, граматика і такі частини мови, як числівники, прийменники, сполучники, частки — тут, як правило, загальнонародні. Відмінні лише іменники, прикмет­ники, дієслова і прислівники. До соціальних діалектизмів належать професіоналізми, жаргонізми й арготизми. Сюди слід віднести також слова дитячої мови.

23.

Су́ржик (від стар. «сурожь» — суміш різних зерен з житом  — мова, яка є сумішшю кількох мов і отже не може розглядатись як чиста (літературна). Побутове мовлення, в якому об'єднані лексичні та граматичні елементи різних мов без дотримання норм літературної мови. Первісно термін «суржик» (без додаткових визначень) вживався переважно щодо українсько-російського суржику. Суржик розглядається і оцінюється не у суто лінгвістичному аспекті, а у соціально-політичному, у контексті політичної боротьби за роль і статус української та російської мов в Україні, процесів русифікації або, навпаки, українізації. З одного боку, суржик характеризується як мовлення сільських жителів, що пристосовуються до російськомовних мешканців міста; як проміжна субмова, що виконує роль перехідного етапу в асиміляційному процесі витіснення української мови російською, як продукт «засмічення» чистої української мови русизмами або навіть як «хворобливе явище, що загрожує українській мові внутрішньою руйнацією усіх її рівнів». Згідно з альтернативною точкою зору, суржик є цілком природним явищем; деякі публіцисти взагалі називають суржик справжньою «народною» формою мови, а сучасну літературну українську мову — «штучним галицьким новоязом», нав'язуваним народу «націоналістами». У художній мові суржик використовувався здебільшого як стилістичний засіб типізації та індивідуалізації персонажів, створення комічного, іронічного ефекту. Наприклад, у п'єсі-опері Івана Котляревського «Наталка-Полтавка» (1819) Возний вживає комічно-„макаронічну“ суміш української мови зі старослов'янською і російською, демонструючи цим свою вищість над простими селянами, які розмовляють полтавським діалектом. Суржик або макаронічна мова використовувалися як засіб гумору й сатири також у творах Г. Квітки-Основ'яненка, М. Старицького, Остапа Вишні, С. Олійника, О. Чорногуза,П. Глазового та ін. У сучасній українській літературі суржик або російськомовні вставки часто використовуються також для реалістичнішої передачі мовлення персонажів (наприклад, у творах Ірени Карпи): якщо, на думку автора, у реальній ситуації такі персонажі розмовляли би суржиком, російською або перескакували з однієї мови на іншу, їх мовлення не перекладається нормативною українською мовою, а передається у вигляді, близькому до оригінального.

24.

Слова бувають однозначні й ба­гатозначні, мають пряме й переносне значення і можуть вжи­ватися в переносному значенні. Слово, що має одне значення, називається однозначним. Одне значення мають переважно назви людей за різними оз­наками {українець, лікар, , назви тварин), назви рослин ,на­зви конкретних предметів ,назви місяців і днів, більшість відносних прикметників {міський, латунний, кленовий), числівники. Також однозначними є терміни {банкнот, вексель, інструк­ція, катет, аорта, меридіан, тонна, метр). Слово, що має два і більше значень, називається багато­значним. Здатність слова виступати з різними значеннями на­зивається багатозначністю, або полісемією. Слово може бути багатозначним тому, що в його назві враховується лише одна якась ознака предмета. А таку саму ознаку можуть мати й інші, відмінні предмети. Наприклад, основне пряме значення слова стіна — «вертикальна міцна частина будівлі» (матеріал, з якого вона виготовлена, тут не вказується), тому цим словом ще називають і «прямовисну бічну поверхню чого-небудь» (стіна урвища), і «муровану ого­рожу» (стіна замку), і переносно «щільний ряд людей» (люд­ська стіна), і так само переносно «моральну перепону між людьми» (стіна непорозуміння) тощо. Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») — сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів. Ефективне застосування знайшов дистрибутивний аналіз у лексикології. За його допомогою легко розме­жовують значення полісемічних слів. Так, скажімо, нас цікавить, в одному чи в двох різних значеннях вжито дієслово грати в реченнях Учень грає на скрипці і Учень грає на нервах. Для того щоб відповісти на це запитання, необхідно поширити обидва речення з ура­хуванням усіх можливих оточень слова грати. Поши­рення за рахунок додатка в давальному відмінку Учень грає на скрипці учителю, Учень грає на нервах учите­лю не виявляє різниці. Однак це ще не всі дистрибу­тивні можливості дієслова грати. Перше речення мож­на поширити ще так: Учень грає на скрипці учителю романс. У другому реченні дієслово грати не може ма­ти поширення за рахунок прямого додатка (грати що). Отже, дієслово грати в наведених реченнях вжите в різних значеннях («виконувати що-небудь на музич­ному інструменті» і «дратувати кого-небудь»), оскіль­ки воно в цих реченнях має різну дистрибуцію. Контекст – залежність значення певного слова від конкретного контексту( переклади) Коллокація - це словосполучення, яке складається з двох або більше слів, що має ознаки синтаксично і семантично цілісної одиниці, в якому вибір одного з компонентів здійснюється за змістом, а вибір другого залежить від вибору першого . Колігація( совокупность морфолого-синтаксических условий, обеспечивающих сочетаемость языковых единиц.)

25.

Художні засоби (зображально-виражальні) — сукупність прийомів, способів діяльності письменника, за допомогою яких він досягає мети — творить художньо-естетичну вартістьТроп (грец. τρόπος — «зворот») — слово, вживане в переносному значенні для характеристики будь-якого явища за допомогою вторинних смислових значень, актуалізації його «внутрішньої форми» (Олександр Потебня).

Зв’язок між лексикологією української мови та лексичною стилістикою базується на таких засадах, що й між фонетикою та фоностилістикою. Лексикологія дає повну характеристику лексичних одиниць мови з точки зору того, як вони відображають дійсність, з якими поняттями співвідносяться. Лексична стилістика виділяє групу слів, здатних створювати не тільки лексико-семантичні, а й стилістичні протиставлення. На матеріалі класифікації слів, здійснюваних у лексикології, стилістика виділяє лексеми, стилістичні можливості яких ґрунтуються на оцінних характеристиках понять і реалій. На змінах семантичної структури слова (функціональні переноси, заміни і $) формуються (стилістичні) засоби словесної виразності – тропи – слово троп з грецької (=спосіб, манера, прийом,...), це слово, вжите в переносному значенні для створення образності. Тропи широко вживані в художньому стилі, меншою мірою в публіцистичному, майже не вживаються в офіційно-діловому та науковому стилях. До тропів належать:

Порівняння – троп, побудований на зіставленні фактів, для пояснення одного з них за допомогою іншого. Роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка найяскравіше виступає у порівнюваних предметах (білий як сніг, місяць як золотий серп = форма місяця, очі блакитні як небо).

Епітет – слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняття. Його функція полягає в тому, що він індивідуалізує якусь ознаку, показує предмет із несподіваного боку ($).

Метафора (грець.) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні, на основі подібності за кольором, формою, призначенням (Дощ іде. = дощить Перша ластівка = початок – ці два приклади належать до стертих метафор, т. зв. мовних штампів). Метафори й епітети повинні бути індивідуальними для кожного автора.

Метонімія – троп, побудований на перенесенні значення за суміжністю, тобто на основі внутрішнього чи зовнішнього зв’язку між поняттями. Зв’язок цей може існувати між:

автором і його твором (читати Котляревського)

посудиною і вмістом (хоч відро випий)

предметом і матеріалом (ходити в золоті)

місцевістю і людьми, які там перебувають (Прага прокидається = люди у Празі прокидаються)

Метонімії найчастіше вживаються у публіцистичному та художньому стилях.

Синекдоха (грець.) – троп, побудований на кількісній заміні: Одне вживається замість множини, видова назва замість родової (частина замість цілого), напр., і буде син, і буде мати, і будуть люди на землі = буде багато дітей і матерів.

Персоніфікація – троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини. Може бути частковим різновидом метафори.

Гіпербола – троп, в основі якого лежить підкреслене перебільшення розмірів, рис, характеристик, ознак предмета чи явища.

Літота (з грець.) – протилежність гіперболи.

Алегорія являє собою втілення абстрактного поняття в конкретному образі (хитрий – лисиця, упертий як осел).

Антитеза – риторична фігура, що полягає у навмисне підкреслюваному зіставленні двох протилежних, але пов’язаних між собою поять, явищ, речей та образів для підсилення враження, напр., Кайдашева сім’я = мова селян. Інфінітив – ризниця між літературним ти та розмовним ть, напр., лаять, балакать, одчепись од мене = відчепись від мене.

Порівняння з фольклору – як тополя, шовкова нитка, буйний вітер.

Патронімічні назви – по-батькові, напр., Ходаківна (Ходак – батько).

26.

Метафора (грець.) – троп, побудований на вживанні слів у переносному значенні, на основі подібності за кольором, формою, призначенням (Дощ іде. = дощить Перша ластівка = початок – ці два приклади належать до стертих метафор, т. зв. мовних штампів). Метафори й епітети повинні бути індивідуальними для кожного автора. Основна стилістична функція: посилення емоційної виразності . Ми часто використовуємо слова і словосполучення , абстрагуючись від їхньої метафоричності.6вушко голки, язик полум я- це так звані стерті метафори, які вже не є засобом створення образності.Є метафори теж загальномовні, але такі, що не втратили своєї образності:голубе,лебідонько.Вони є надбанням народно-поетичного мовлення.Вони часто викор. В публіцистиці, ще частіше в красному письменстві.Особливо виразними стають стиліст. Можл. Метафори, коли вона виступає в поєднанні з ін.. тропами, зокоема порівняннями.

.Персоніфікація-троп, побудований на наділенні предметів, явищ природи та абстрактних понять рисами людини. Цей прийом характерний для старовинної риторичної літератури: "Туга зійшла по Руській Землі" ("Слово про полк Ігорів"); проте, його охоче використовують і в наші часи: "Як кого Блуд візьме, то най буде яке мале, задурить чоловіка" (О. Кобилянська).

27.

Гіпербола стилістична фігура, що ґрунтується на худ. Навмисному перебільшенні. Використ. Для посилення виразності, підкреслення сказаної думки( Я говорив це 1000 разів). Використ переважно в розмовному, худ. Стилі.

Літота-худ. применшення, вжив. В усіх родах літератури(Така малесенька, ледве з-під землі видно). Використ переважно в розмовному, худ. Стилі.

У публіцистичному стилі ці тропи викор. Для загострення уваги, для пожвавлення викладу.

28.

Порівняння- троп, побудований на зіставленні двох явищ, предметів, фактів для пояснення одного за допомогою іншого. Стиліст. Роль порівнянь полягає у виділенні якоїсь особливості предмета чи явища, яка виступає дуже яскраво в того предмета, з яким порівнюється дане явище. Порівнюватися може все: живе й не живе, фізичне й психічне, конкретне й абстрактне.В усній народній творчості поширені заперечні порівняння.

Епітет- слово, що образно означає предмет або дію, підкреслює характерну властивість певного явища чи поняттяю.Стил. функція епітета полягає в тому, що вони дають змогу показати предмет зовсім з іншого боку, викликають певне ствлення до зображуваного. Розрізнють: постійні(золота осінь) та контекстуально-авторські епітети (сухоребра осінь).Основні можливості: оновлення худ мислення, підкреслення характерної риси, індивідуальної риси, емоційність, показ предмету з іншого боку.

29.

Оксюморон- в основі лежить стилістична фігура, в якій поєднуються протилежні речі. (гарячий сніг). Найчастіше оксюморон виступає суто літературним прийомом, засобом художньої мови у творах письменників: прозаїків і поетів. Прикладами можуть слугувати назва збірки Василя Стуса «Веселий цвинтар» або рядок «На нашій, не своїй землі» з Тараса Шевченка.

Цікаво, що насправді оксюморон не є вже таким безглуздим поєднанням непоєднуваного, що дає лише повне заперечення — бо він справді може започатковувати нові поняття. Наприклад, у сучасній мас-культурі вислів спортивного коментатора «гарячий лід» імовірно означатиме, що на ньому точиться «гаряча» боротьба за перемогу, тобто фактично мова вже не про лід як такий, а про високий дух змагальності (приклад нового смислу, нового поняття від використання оксюморону).

Не рідко саме від такого поєднання непоєднуванного «народжуються» нові поняття, наприклад «кисло-солодкий», або й навіть оксюморон здатний вирішувати проблеми, розкривати питання з невідомого боку, «штовхати» науку тощо («квадратура круга»).

Вживають оксиморон як у розмовно-побутовій мові («ходячий труп»), так і в публіцистиці («запеклі друзі»).

В українському розмовному варіанті слово «оксюморо̀н» найчастіше з наголосом на останньому складі.

30.

Під синонімією розуміють здатність змісту мовного знаку вираж. В різних формах. Вони поділ. На:

Відрізняються відтінками значення: дивувати, вражати, приголомшувати, потрясати. Ці синоніми забезпечують можливість передавати відтінки того самого поняття, оскільки на його позначення існує кілька слів: дивувати — «викликати подив незвичайністю», вражати — «викликати подив або захоплення надмірним виявом чогось», приголомшувати — «справляти надзвичайно сильне враження», потрясати — «глибоко зворушувати, хвилювати до глибини душі».

Стилістичні - Характеризуються закріпленістю за певним стилем і більш або менш виразним емоційним забарвленням. З-поміж синонімів: ознака і симптом — перше слово нейтральне, друге має забарвлення книжності, науковості (це не просто ознака, а сукупність ознак, характерний вияв якогось явища). У синонімічному ряді: осягати, розуміти, метикувати — перше слово книжне, друге — нейтральне, третє — розмовне.

Слова, що вступають у синонімічні зв'язки лише в певному контексті, називаються контекстуальними синонімами. Вони часто вживані в художній літературі, рідше — у публіцистиці, де використовуються для створення яскравих образів, передають світобачення автора, його індивідуальну манеру.

Осн. Функції: уточнююча, стилістична.