- •7. Характеристика наукового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях).
- •8. Характеристика худ стилю (визнач, підстилі, жанри, функції, сфера викор, загальні особл, особл на мовних рівнях)
- •9. Характеристика епістолярного стилю (визначення, сфера використання, загальні особл., особл. На мовних рівнях)
- •10. Характеристика офіційно-ділового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •11. Характеристика розмовного стилю (визнач, сфера використ, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •12. Див. Пит. № 9 (повторюється)
- •15. Змінність лексичного складу (архаїзми, історизми, неологізми). Різноріднісь функц-ня таких лексем у стилях сум.
- •16. Характеристика походження слів. Запозичені слова: шляхи, умови, наукові підходи до процесів запозичення іншомовних слів. Засвоєння ін. Слів зі стилістичного погляду.
- •17. Лексика за сферою вживання (визначення, класифікація)
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •19. Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •20. Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •31. Визначення понять «евфемізм» та «дисфемізм». Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості.
- •32. Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми на основі антонімії: антитеза та енантіосимія. Стилістичні функції антонімії.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трансформація фразеологізмів. Сфера їх функціонування. Способи трансформації.
- •43. Короткі та повні форми прикметника,стягнені та нестягнені форми,ступені порівняння:стилістичні настанови
- •44. Стилістичне можливості займенників та числівників. Омонімічне функціонування займенників. Стилістичне можливості займенників
- •45. Стилістичні можливості дієслівних категорій
- •Стилістичні ресурси і можливості синтаксису
- •2.Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів на книжно-письмові та усно-розмовні
- •Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української мови
- •47. Стилістичні можливості простого речення
- •48. Стилістика головних та другорядних членів речення
- •49. Стилістика односкладних речень
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення
- •51. Стилістика складних речень
- •52. Стилістичні прийоми
- •55. Стилістичні фігури та їх види (фото в папці). Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
- •60. Стилізація. Розрізнення стилізації від інших дотичних до неї термінів. Види стилізації. Стилістичні функції стилізації.
2.Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів на книжно-письмові та усно-розмовні
Кожній розвиненій мові властиво побутувати в розмаїтих формах, що більшою чи меншою мірою відрізняються одна від одної. По-різному функціонують, зокрема, писемні й усні типи мовлення.
Письмо, як графічний засіб фіксації мови, з'являється на певному етапі культурного розвитку народу. Значення виникнення письма в життєдіяльності етносу важко переоцінити. Його роль не обмежується функцією нагромадження інформації в часі, збереження історичної пам'яті народу. Графічно фіксоване мовлення уможливлює створення літературного стандарту, що стає загальнонаціональним засобом комунікації.
У ранні періоди постання писемні мови призначалися для обслуговування сакральних сфер життя. Функціональне розмежування писемної і усної мови в культурі середньовіччя було настільки чітким, що вони могли протиставлятися не тільки стилістично, за опозицією "високе — низьке", а й власне мовно.
Різке розмежування сфер використання писемних і усних форм побутування мови зникало в індустріальному суспільстві, під впливом процесів десакралізації й демократизації.
До характерних рис сучасних літературних мов належать такі: письмова фіксація, нормованість, загальнообов'язковість норм і їх кодифікація, розвинута функціонально-стильова система і стилістична диференціація засобів вираження, взаємодія писемного (книжного) і розмовного мовлення.
Стан сучасної української літературної мови відповідає всім зазначеним параметрам, крім останнього. Витіснення української мови російською з побутової сфери усної комунікації, відсутність мовленнєвого середовища значно ускладнює тепер процес оволодіння нею. Крім того, обмежене використання української як засобу усного спілкування позбавляє літературну мову одного з найважливіших, живих і відкритих, джерел нормування й кодифікації, оскільки переважна більшість інновацій і запозичень, їх перевірка на життєздатність і адаптація або ж відторгнення відбуваються в рухливому живому, а не фіксованому писемному мовленні.
Аналіз редакторської правки мовознавчих текстів показав, що абсолютна більшість внесених змін торкається книжних елементів, які редактори заміняють наближеними до розмовних: замість сполучників оскільки і тому що з'являється бо, наприклад виправляють на скажімо, щоб — на аби, потім, пізніше — на а тоді, внаслідок цього — на через це, незважаючи на — на попри.
На нашу думку наведена правка - це фактично спроба "українізації" наукового тексту і її можна вважати проявом тенденції до повернення пуристичної практики 20-х років, що орієнтувалася на живе народне мовлення.
Подібну аргументацію перегляду норм сучасної літературної мови висувають і в дискусіях з приводу правописних і термінологічних проблем.
Якщо граматичні значення — це царина обов'язковості, примусовості, силуваності, то лексичні значення не є такими обов'язковими, вони надають суб'єктові право вільного вибору. "Відтак надмірна граматична правильність і лексична вбогість —ознаки того, що мова гнітить мовця: закріпачує, сковує його дух.
Надання українській мові статусу державної відкрило перед нею перспективи розширення функцій і розвитку. Але, як показало минуле десятиліття, самого проголошення державності замало. Нинішній стан української мови і ставлення до неї визначила інерція тоталітарної традиції.
Отже, на заваді розширення сфер уживання української мови стоїть не ревізія її норм, а обмеженість її функцій сферою офіціозу, дисбаланс у співвідношенні писемних і уснорозмовних різновидів, консервацію якого спричиняє заблокованість україномовної культури в масовій комунікації. Поширення розмовної російської мови або утворених під її тиском змішаних форм мовлення дедалі більше поглиблює прірву, що утворилася між українською літературною мовою й уснорозмовними формами її побутування.
Боязнь варіативності й розмивання норм у даному разі безпідставна. Мова, що звільнилася від гніту, має повернути собі і необхідний простір свободи для природного руху й розвитку. Кодифікованість літературної мови і обов'язковість її норм аж ніяк не дорівнюють спрощеності, однозначності й одновимірності. Вона має органічно поєднувати книжно-писемні стилі й усно-розмовне мовлення — значно вільнішу, рухливішу і відкриту форму існування мови.