- •7. Характеристика наукового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях).
- •8. Характеристика худ стилю (визнач, підстилі, жанри, функції, сфера викор, загальні особл, особл на мовних рівнях)
- •9. Характеристика епістолярного стилю (визначення, сфера використання, загальні особл., особл. На мовних рівнях)
- •10. Характеристика офіційно-ділового стилю (визначення, підстилі, жанри, сфера використання, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •11. Характеристика розмовного стилю (визнач, сфера використ, загальні особливості, особливості на мовних рівнях)
- •12. Див. Пит. № 9 (повторюється)
- •15. Змінність лексичного складу (архаїзми, історизми, неологізми). Різноріднісь функц-ня таких лексем у стилях сум.
- •16. Характеристика походження слів. Запозичені слова: шляхи, умови, наукові підходи до процесів запозичення іншомовних слів. Засвоєння ін. Слів зі стилістичного погляду.
- •17. Лексика за сферою вживання (визначення, класифікація)
- •18. Стилістичні можливості жаргону та арго у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •19. Стилістичні можливості поетизмів та емоційно-експресивної лексики у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •20. Стилістичні можливості термінів у функціональних стилях сучас. Укр. Літ. Мови.
- •31. Визначення понять «евфемізм» та «дисфемізм». Соціальні та мовні умови виникнення. Стилістичні можливості.
- •32. Явище антонімії. Класифікація антонімічних пар (семантичні, структурні, контекстуальні). Стилістичні прийоми на основі антонімії: антитеза та енантіосимія. Стилістичні функції антонімії.
- •33. Омонімія. Класифікаційні ознаки омонімів. Питання розмежування полісемії та омонімії. Стилістичні функції омонімії. Міжмовна омонімія та її стилістичні можливості.
- •34. Визначення поняття «паронімія». Класифікаційні ознаки паронімів. Стилістичні функції паронімів.
- •36. Трансформація фразеологізмів. Сфера їх функціонування. Способи трансформації.
- •43. Короткі та повні форми прикметника,стягнені та нестягнені форми,ступені порівняння:стилістичні настанови
- •44. Стилістичне можливості займенників та числівників. Омонімічне функціонування займенників. Стилістичне можливості займенників
- •45. Стилістичні можливості дієслівних категорій
- •Стилістичні ресурси і можливості синтаксису
- •2.Функціонально-стилістична диференціація синтаксичних засобів на книжно-письмові та усно-розмовні
- •Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української мови
- •47. Стилістичні можливості простого речення
- •48. Стилістика головних та другорядних членів речення
- •49. Стилістика односкладних речень
- •50. Стилістичні можливості ускладненого речення
- •51. Стилістика складних речень
- •52. Стилістичні прийоми
- •55. Стилістичні фігури та їх види (фото в папці). Стилістичні можливості.
- •56. Синтаксична синонімія. Види синтаксичної синонімії: стилістичні можливості.
- •57. Текст. Властивості тексту. Напруга та напруженість тексту. Різновиди напруженості. Причини напруженості.
- •58. Модальність. Різновиди модальності.
- •59. Виклад та способи викладу.
- •60. Стилізація. Розрізнення стилізації від інших дотичних до неї термінів. Види стилізації. Стилістичні функції стилізації.
Стилістичні можливості синтаксису у функціональних стилях сучасної української мови
Оволодіння стилістикою української мови передбачає вивчення її функціональних можливостей, її спіл- кувального потенціалу. Це вимагає ґрунтовного знання того, як саме внутрішньо членується наша мова, з яких основних структурних компонентів вона сформувалась, які мовні одиниці становлять специфічний і формуючий матеріал кожного з чотирьох основних структурних компонентів мови.
Функціональні стилі мовлення є реалізацією стилів мови, оскільки мовлення є реалізацією мовної системи. Проте різниця між стилями мови і функціональними стилями мовлення не тільки у ступені узагальненості: стилі мови — поняття абстрактніше, стилі мовлення — поняття конкретніше, різноманітніше. Мовлення — категорія антропоморфічна, в ньому завжди присутній, наявний або уявний, мовець. У свідомості мовців — носіїв мови — мовний стиль існує тільки у вигляді принципів відбору й організації мовного матеріалу та основних мовних засобів, що закріпились у мовленнєвій практиці як маркери певного стилю. При потребі спілкування у певній сфері суспільної діяльності і життя мовці реалізують принципи відбору й організації мовного матеріалу в мовленні відповідного функціонального стилю і закріплюють його у текстах. В результаті функціональний стиль мовлення є поняттям більш окресленим, предметним і конкретним, бо реалізується у текстових зразках, доступних стилістичному аналізові. Проте в кожному функціональному стилі мовлення є інгредієнт відповідного функціонального стилю мови, його стрижень. Різниця між стилями мови і стилями мовлення виявляється і в тому, що стилі мови представлені як певні різновиди, шари стилістичних ресурсів, як заготовки для реальних (мовленнєвих) функціональних стилів, їх системність існує тільки у потенції. У мовленні потенційна системність стилю мови втілюється у мовленнєву системність функціонального стилю мовлення, в якій поєднуються і взаємодіють не тільки стилістично марковані, а й нейтральні одиниці.
Мовленнєва системність є ядром кожного мовленнєвого стилю. Це системний взаємозв'язок мовних засобів, які, виконуючи єдине комунікативне завдання, набувають у типових різновидах мовлення певного функціонально-стильового значення. Завдяки такому системному взаємозв'язку створюється загальне функціонально-стильове забарвлення. Мова в процесі спілкування реалізує два види системності. Перший вид системності виявляється в тому, що мовлення будується за граматичними законами і правилами побудови одиниць (форм, слів, словосполучень, речень, конструкцій) цієї мови, які закріпилися під загальними поняттями парадигматики і синтагматики. Тут реалізується система мови, і ця системність є однаковою і постійною для всіх функціональних стилів цієї мови. Наприклад, статичну ознаку (якість) предмета передає означення, воно в українській і російській мовах виражається, як правило, прикметником, який узгоджується з означуваним словом і стоїть у препозиції (рання весна, струнка дівчина). Ця системна ознака нашої мови зберігається у всіх функціональних стилях. (У польській мові означення стоїть у постпозиції.) Друга системність є мовленнєвою системністю конкретного функціонального стилю. Вона для кожного стилю своя і виявляється в тому, що відповідно до соціальної сфери, типу, змісту і ситуації спілкування актуалізуються певні мовні одиниці або окремі їх значення, форми. Конкретні потреби спілкування спричинюють взаємозв'язок однорівневих (наприклад, тільки лексем) та різнорівневих (лексем і граматичних форм, синтаксичних структур) одиниць на основі єдиної комунікативної мети. В результаті створюється певний загальний обрис забарвлення (тон) мовлення. Однак здійснюється цей зв'язок через принципи/правила відбору та комбінування мовних засобів, які передбачають наявність і мовних елементів, і правил оперування ними. Слід, проте, застерегти від абсолютизації правил відбору чогось окремішнього, самодостатнього для стилю, оскільки і принципи, і правила не накладаються на мовний матеріал як готова схема. Вони створюються в ньому в процесі мовленнєвої діяльності.
Слід зауважити, що стильове тло тексту створюється не тільки яскраво забарвленими стилістичними одиницями, такими, які мають стійке позаконтекстне стилістичне значення (сти- лістеми) і стилістична конотація їх зумовлюється лексичною семантикою (милий, любий, добрий, поганий, гидкий, злий) та експресивними формами (милесенький, любесенький, нудота, гидота). Такі й аналогічні одиниці виконують свою функцію, є стилістичними домінантами, бо від частого використання у певних типах мовлення вже набули забарвлення певного стилю і закріпились як його маркери. Проте у мовленні (і його продукті — текстах) не буває суцільного потоку стилістем — урочистих старослов'янізмів чи емоційно-образних поетизмів. Спостереження свідчать про протилежне. Поряд зі стилістема- ми використовуються нейтральні одиниці, на тлі яких стилісте- ми й виділяються як стилістичні домінанти. У зв'язках зі стилі- стемами нейтральні одиниці також набувають контекстного стилістичного забарвлення. Прикладом може бути поезія М. Рильського «Слово про рідну матір», де урочисто-піднесений тон художнього мовлення створюється поєднанням стилістеми благословен, що мала первісне конфесійне лексичне значення, з відповідною загальновживаною і народнопоетичною лексикою:
Благословен той день і час, Коли прослалась килимами Земля, яку сходив Тарас Малими босими ногами. Земля, яку скропив Тарас Дрібними росами-сльозами.
Слово благословен стало камертоном усього тексту. Йому підпорядкувалися поетичні фольклоризми дрібними росами- сльозами, прослалась килимами і навіть розмовний побутовізм малими босими ногами.
Стилістичний ефект часто досягається не насиченням тексту однотипними стилістемами, а їх контрастним зіткненням. Наприклад, у діалозі Наталки і Возного з п'єси І. Котляревського «Наталка Полтавка» контрастно поєднуються розмовні і книжні стилістеми:
Возний: Лукавиш — теє-то як його, —моя галочко! І добре все розумієш. Ну, коли так, я тобі коротенько скажу: я тебе люблю і женитись на тобі хочу.
Наталка: Гріх вам над бідною дівкою глумитися! Чи я вам рівня? Ви пан, а я сирота; ви багатий, а я бідна; ви возний, а я простого роду; та й по всьому я вам не під пару.
Возний: Ізложеннис в отвітних річах твоїх резони суть — тес-то як його — для любові ничтожні. Уязвленнос чисто- реченною любовію серце, по всім божеським і человічеським за- копсім, не взирасть ні на породу, ні на літа, ні на состояніє. Оная любов все — тес-то як його — равняєть. Рци одно слово: «Люблю вас, пане Возний!» — і аз, вишеупом янутий, виконаю присягу о вірном і вічном союзі з тобою (І. Котляревський).
Мовленнєва системність виявляється в організації мовних засобів відповідно до комунікативних завдань; вона, по суті, формує функціональний стиль. З'ясування поняття мовленнєва системність функціонального стилю допомагає зрозуміти секрет етил створення. Саме здатністю мови до утворення мовленнєвих системностей стосовно комунікативних типів мовлення можна пояснити той загадковий факт, що мова з її відносною стабільністю складу мовних одиниць і правил їх використання, нормативністю та універсальністю форм, вибірковою кількістю стилістично забарвлених елементів утворює низку стилів з численним розгалуженням на підстилі і жанрово-стильові різновиди та необмеженою кількістю можливих нових текстових реалізацій.
Розвиток лінгвостилістики розширив і осучаснив, конкретизував і узагальнив зміст понять «функціональний стиль» і «експресивний стиль», але основна відмінність між ними чітко простежується.
Функціональний стиль — це різновид мови (тип мовомислен- ня, мовної діяльності), що характеризується співвіднесеністю з певною сферою суспільно-виробничої діяльності мовців. Серед диференційних ознак функціонального стилю домінуючою є не міра експресії мовлення, а мовні одиниці — носії семантики певної сфери життя і діяльності (наука чи політика і право, творчість чи побутові стосунки). Експресивний стиль — це також різновид мови, але такий, що сформувався за ступенем експресії думок і почуттів, емоцій, настанов на досягнення цілей і мети незалежно від сфери діяльності. Своїми координатами функціональні та експресивні стилі пересікаються і ніби знаходяться один в одному. Так, функціональний конфесійний стиль — це одночасно і експресивний високий, урочистий стиль. У ньому зовсім немає місця експресивному низькому. У функціональному науковому стилі переважає експресивний середній стиль, менше — низького і зовсім мало високого. У функціональному офіційно-діловому переважають експресивні середній та низький, і тільки у дипломатичному підстилі домінуватиме високий за повної відсутності низького. У функціональному публіцистичному стилі чітко простежується антонімія високої і низької експресії (нариси і памфлети), але є і середній стиль (інформаційні жанри).
Тільки функціональні художній та усно-розмовний стилі охоплюють усі різновиди експресивних стилів, маючи для них навіть окремі жанри.